Название: Інноваційний потенціал України та його реалізація в міжнародному науковотехнічному співробітництві - Поручник А.М.

Жанр: Економіка

Рейтинг:

Просмотров: 925

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |



Вступ

 

У  сучасних   умовах  формування  глобальної економічної   систе ми на постіндустріальних засадах економічне  зростання окремих країн  та їх міжнародна конкурентоспроможність визначальною мірою обумовлюються інтелектуалізацією основних  факторів ви робництва  та наявністю  потужного  інноваційного потенціалу. Під ним розуміють  сукупність  наявних в країні  інтелектуальних, тех нологічних, наукововиробничих ресурсів  з відповідним їх інфра структурним забезпеченням,  які  здатні  продукувати нові  знання, та ефективний механізм  комерціалізації останніх. Про  важливість

 

*   Поручник  Анатолій    Михайлович  – доктор   економічних    наук,  професор,  директор Центру  магістерської підготовки,  завідувач кафедри міжнародної економіки  Київського націо нального   економічного   університету.  Основні   напрямки  наукових   досліджень – міжнародна економічна  інтеграція та  глобальні   проблеми  сучасності,  діяльність  транснаціональних  корпо рацій, світовий  ринок  праці  та міжнародна міграція  робочої  сили, міжнародна інвестиційна та інноваційна діяльність.

 

 

інноваційного чинника  в  економічному розвитку  свідчить,  зокре ма, той  факт, що  питома  вага  нових  знань, які  втілюються   в то варах, технологіях, освіті, організації виробництва в розвинутих країнах, становить  від 70 % до 85 % їх ВВП1.

Що стосується  України, то і її стратегічним  пріоритетом у кон тексті забезпечення національної конкурентоспроможності в пост індустріальній системі господарства є опанування науково технологічною  моделлю   економічного   розвитку.  Для   цього  існу ють  такі  об’єктивні  підстави,  як  наявність визнаних у світі  влас них  наукових шкіл  та унікальних технологій у сферах розроблен ня нових матеріалів, біології, радіоелектроніки, фізики низьких температур,  електрозварювання,  інформатики, телекомунікацій та зв’язку, військових технологій,  здатних  забезпечити розвиток  ви сокотехнологічного виробництва на рівні  найвищих світових  стан дартів.

Крім того, в Україні існує сильна  генетична основа для дина мічного розвитку найсучасніших напрямків фундаментальної та прикладної науки, закладена в різні  історичні  часи такими  всесві тньо    відомими     вченими,     як     І.    Пулюй,   А.   Александров, М. Боголюбов (фізика),  М. Кравчук, В. Глушков,  М. Граве  (ма тематика   та  кібернетика),  М.  ТуганБарановський,  С.  Кузнець, П. Птуха   (економіка),  І. Сікорський, Ю.  Кондратюк, О.  Анто нов,  С. Корольов,  М. Янгель,  М. Духов,  Є. Патон,  Б. Патон (техніка), І. Мечников, О. Палладін, О. Богомолець, В. Філатов, М. Амосов, В. Вернадський (медицина і біологія) та ін.

 

Формування та сучасний стан інноваційного потенціалу України

 

Сучасний  інноваційний потенціал  України формувався упро довж  другої  половини  ХХ  ст. в період  розгортання у світі  науко вотехнічної  революції  та характеризується відносно високими якісними  показниками. У складі  єдиного народногосподарського комплексу   колишнього  СРСР   науковотехнічний  потенціал України був досить  вагомим. Так, за даними  ЮНЕСКО, її частка у світовому інженернонауковому потенціалі становила на той час майже  7 %. Займаючи всього  2,7 % території  Союзу  і маючи  18 % від  усього  населення,  Україна в той  же  час  значною  мірою  була задіяна у міжнародній наукововиробничій кооперації, не кажучи вже  про  її  високу  питому  частку  у  міжреспубліканському поділі

 

1  Кучма  Л. Утверджувати інноваційну модель  розвитку  економіки  України: Виступ  Президе нта  України Л. Д. Кучми  на  науковопрактичній конференції 21  лютого  2003  р. – К.:  Преса України, 2003. – С.13

 

 

праці, де на її долю  припадало майже  40 % виробництва науковотехнічної   продукції  та  нових  технологій   при  охопленні  близько

20 %  сукупного   ВВП   народногосподарського  комплексу  СРСР.

Так, у  1988  р. Україна добувала   25 % вугілля, виплавляла 35 %

сталі, 41 % – чавуну, видобувала 46 % залізної руди, випускала

23 %  загальної  кількості  тракторів,  37,1  %  кольорових  телевізорів, 96 % – тепловозів колишнього Союзу2.

Водночас  приналежність нашої  держави до науковотехнічного

прогресу   визначалася  не  лише   високодиверсифікованою  галузевою структурою народногосподарського комплексу,  а й наявністю

передових (навіть  за  світовими  критеріями)  науки  та освіти. Так,

наукова    діяльність  в   Україні  здійснювалася  у   1900   наукових

установах,   організаціях  і  підприємствах,   у  яких   було   зайнято

майже  500  тис. наукових працівників, у тому  числі  6,5  тис. докторів  наук, 150 тис. кандидатів наук  (або  5,4 % всього  працездатного  населення країни  – для  порівняння: у  США  цей  показник становив  6,4 %)3. Україна досягла  значних  успіхів  у розвитку таких  сфер   фундаментальної  і  прикладної  науки,  як  математика, фізика твердого   тіла,  фізикохімічні основи  металургії,  фізіоло гія, клітинна інженерія тощо.

Проте   вже   з  кінця   1980х   років,  коли   радянську  економіку охопив параліч, різко впала потреба у науковій  продукції. Так, невикористаними виявилися  близько   108,9  тис.  винаходів,  біль шість із яких  (понад 80 %) було створено  та зареєстровано протя гом 1985–1990 рр., що з урахуванням таких  факторів як високий ступінь  фізичної (60 %) та моральної (майже 90 %) зношеності основних   фондів   призвело  до  того,   що  промислова  продукція країни  стала  неконкурентоспроможною на зовнішніх ринках.

Упродовж  1990х  років   науковотехнічний  потенціал   України через глибоку  економічну  кризу  продовжував підриватися: вдвічі скоротилася  кількість   проектних  і   дослідницьких   організацій, майже  на  50 % зменшилася чисельність наукових працівників, а питома  вага  асигнувань на  розвиток НДДКР з 3 % «досягла» ка тастрофічної, з погляду  інтенсивного  відтворення суспільного продукту,  величини  0,3 % ВВП  країни  (і це при  тому,  що фінан сування  науки  на рівні, нижчому  1 %, повністю  позбавляє її мож ливості  розвиватися)4.  Крім  того,  роками  не оновлювалося науко ве   обладнання,  у   суспільній   думці   було   підірвано   авторитет наукових   кадрів    (коли    професор   університету   отримував    у

2000 р. заробітну  плату  в 2–3 рази  нижчу, ніж  працівник заліз2  Економічна енциклопедія:  У  трьох  томах. Т. 2 / Редкол.: С. В. Мочерний  (відп. ред.)

та ін. – К.:  Академія, 2001. – С. 183.

3  Там само, с. 184.

4  Розраховано за даними:  Статистичний щорічник  України за 2002 рік. – К.:  – Техніка.

 

 

ниці  чи метрополітену),  фізична зношеність  основних  фондів  сяг нула  70 %,  а  моральна – 95 %,  що  стало  причиною  подальшого скочування України на «задвірки»  науковотехнічного та соціаль ноекономічного прогресу. Це підтвердили й авторитетні  зарубіж ні  експерти. Наприклад,  рейтинг  Світового  банку  після  проведе ного  у 1996  р. дослідження «Про  людський  розвиток  в Україні» констатував перехід  нашої  країни  з розряду держав  з високим  ін дексом  людського  розвитку спочатку  в так  званий  середній  клас5, а  вже  з  1998  року  експерти  даної  інституції   впритул   наблизили Україну до  позицій  країн  – «злидарів» щодо  якості  людського життя6.  А  щодо  такого  узагальненого показника  як  індекс  зрос тання  міжнародної конкурентоспроможності країни, розраховано го  експертами   Всесвітнього   Економічного Форуму,  то  у  2003  р. наша  держава посідала  84те місце7.

Водночас,  незважаючи на  значні  втрати, Україні все таки  вда лося  зберегти   ядро   вітчизняного  науковотехнічного  потенціалу, яке,  враховуючи «економікотехнологічну генетику  нашої  держа ви»,  здатне  (за словами  академіка Ю. Пахомова) зберегти  «ефект фенікса» навіть  у  ситуації  крайньої розрухи»8,  технологічно від родити  країну  та створити  передумови її інноваційного прориву.

За умов, коли сектор науки та науковоінформаційного обслу говування виробництва стає  безпосередньою продуктивною силою та все більше поєднується з процесом відтворення, глибоко інтег руються  сфери матеріального та інтелектуального виробництва, зростає  рівень наукового  насичення  (сайєнтифікації) виробничого процесу, одним з узагальнюючих кількісних критеріїв оцінки по тужності  інноваційного потенціалу  будьякої   національної  еконо міки є витрати на науководослідні та дослідноконструкторські роботи  (НДДКР) та освіту. В розвинутих державах вони  станов лять  від  2,5 % до  3 % валового   внутрішнього продукту   (за най нижчого   допустимого   рівня   в  2 %  ВВП)9.  Наприклад, у  США щорічні   витрати   на  НДДКР  упродовж останніх   10  років   дорів нюють у середньому  250 млрд  доларів, що становить  майже  поло вину сукупного  світового  показника10. А що стосується  освіти, то і її частка  в сукупному  обсязі  інвестицій  у дану  сферу  у провідних країнах рідко «опускається» нижче відмітки  в 12 %, а в окремих державах досягає  навіть  21 % національного доходу  країн. Так, у

 

5  Пахомов  Ю. М. Перехідні економіки  Центральної та Східної  Європи:  порівняння реформаторських зусиль  // Політика і час. – 1998.  – №  5–6. – С. 48.

6  Там само, с. 49.

7  Report World Ekonomik Forum. www.weforum.org

8   Цивилизационные  модели  современности   и  их  исторические   корни  / Ю. Н. Пахомов,

С.Б. Крымский и др. Под ред. Ю. Н. Пахомова. – К.:  Наукова думка, 2002. – С. 444.

9  Eurostat yearbook  2003.  Ihe  statistical guide  to  Europe  Data 19912001.  European Commis sion (2003), p. 249.

10  Там само, с. 251.

 

 

Швеції  витрати  на освіту  (у % ВНП  країни)  в середньому  становлять  7,7 %, у Данії  – 8 %, у Фінляндії – 6,2 %11.

А в Україні обсяги  фінансування інноваційних робіт  упродовж

усього  трансформаційного періоду  крім  мізерних   абсолютних масштабів  демонструють   і усталену  негативну  динаміку  зі  щорічними  темпами   падіння   обсягів   усіх   форм   фінансування  науки   та

освіти,  які  у 1,5–2,8 разу  вищі  порівняно з темпами  скорочення

ВВП12.

У  2002  р. у  структурі фінансування  інноваційної діяльності в

Україні (яке не  перевищує  0,3 % валового  внутрішнього продукту) частка  бюджетних   асигнувань дорівнювала  28,9  %,  скоротившись порівняно з 2001 р. на 2,7,  а з 1995 р. – на 9,7  відсоткового пункту13. Як  і в минулі  роки, пріоритетним залишається фінансування  наукової   діяльності  за  рахунок  замовників,  яке  у

2002  р. перевищило 60 % його  загального обсягу,  зокрема  частка закордонних замовників становила  26,2 % (табл. 1),  що є значно вищою,  ніж  у розвинутих країнах (у Великій  Британії на інозем ні джерела припадає близько  14,3  %, Франції – 8,3 %, Італії  –

3,9 %, а Японії  – лише  0,1 %)14   та може  у перспективі загрожувати втратою  інтелектуальної власності.

 

 

 

Розподіл обсягів фінансування наукових

 

Таблиця 1

 

та науковотехнічних робіт  за основними  джерелами фінансування, %

 

Джерела фінансування

1995

1996

1997

1998

1999

2000

2001

2002

Усього,

 

 

 

 

 

 

 

 

у тому числі  за рахунок:

100

100

100

100

100

100

100

100

Держбюджету

37,6

39,9

35,4

28,8

27,6

30,0

31,6

28,9

Власних  коштів

2,2

1,9

2,5

3,1

4,0

3,0

8,7

5,6

Коштів  замовників:

 

 

 

 

 

 

 

 

Вітчизняних

Іноземних

35,8

15,6

34,4

17,1

34,0

20,8

39,2

23,1

38,5

23,1

38,4

23,3

32,5

22,8

35,7

26,2

інших  джерел

8,8

6,7

7,3

5,8

6,8

5,3

4,4

3,6

 

Джерело: Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Стат. зб. – К.:  Держкомстат

України, 2003. – С. 72.

 

11  Корсак  К., Юрчук  Л. Наука  й освіта  на теренах  об’єднаної  Європи  // Науковий світ. –

2003.  – №  – 11. – С. 6.

12  Розраховано автором  на основі поточних  даних  Держкомстату України .

13   Наукова та  інноваційна діяльність  в  Україні.  Стат. зб.  – К.:   Держкомстат України,

2003.  – С. 72.

14   Сухоруков  А.  І.  Пріоритети інвестування національного технологічного розвитку   //

Стратегічна панорама. – 2003.  – №  1 // www.niisp.gov.ua/

 

 

Первинність технологічних чинників економічного  зростання та національного розвитку України утверджується, нарешті, у сві домості  політичної  та наукової  еліти  нашої  держави. Так, у Зако ні України «Про  пріоритетні напрями  інноваційної діяльності в Україні» визначено  такі  пріоритетні напрями   інноваційної діяль ності загальнодержавного рівня  на період  до 2007 року15:

— модернізація  електростанцій;  нові  та  відновлювані  джерела енергії;  новітні  ресурсозберігаючі технології;

— машинобудування та  приладобудування як  основа  високоте хнологічного оновлення всіх  галузей  виробництва; розвиток висо коякісної металургії;

— нанотехнології,   мікроелектроніка,   інформаційні  технології,

телекомунікації;

— удосконалення  хімічних   технологій,  нові  матеріали,  розвиток біотехнологій;

— високотехнологічний розвиток  сільського  господарства і  переробної  промисловості;

— транспортні системи:  будівництво і реконструкція;

— охорона   й  оздоровлення людини  та  навколишнього  середовища;

— розвиток інноваційної культури суспільства: підтримка національної  книговидавничої справи, освітніх  та науковопопулярних

видань.

Досвід  «нових  індустріальних країн»  та ряду  країн  з перехідною

економікою  свідчить,  що  пріоритетні напрямки державної фінансової підтримки стосувалися насамперед  технологічно передових галузей економіки,  які  детермінували науковотехнічний прогрес  країн  і

мали  досить  конкретний характер. Якщо  екстраполювати ці програми на українські умови,  то, на наш  погляд, пріоритетними повинні

бути галузі, що складають основу «економіки знань», а саме:

— розвиток комп’ютерних мереж;

— створення нових  поколінь мікросхем;

— створення телебачення з  високим  ступенем  можливостей екрана;

— нові ліки  та засоби  захисту  рослин;

— створення нових  матеріалів;

— створення  автомобіля  та  літака   нового  покоління,  кардинальна  модернізація залізничного транспорту;

— розвиток природоохоронних технологій;

— розробка нових  функціональних біоматеріалів;

— розробка нових  джерел  енергії;

 

15  Про  пріоритетні напрями  інноваційної діяльності в Україні. Закон  України від  16 січня

2003 р. // Голос України. – 2003.  – №  28. – С. 3.

 

 

— створення нового  покоління ядерних реакторів і засобів  контролю  та ін.

Для  технологічного прориву  України саме  за  цими  стратегічно

важливими напрямками в нашій  країні  є такі  передумови,  як  матеріальні, інтелектуальні та  виробничі   ресурси, проте  існує  брак

фінансових коштів  підтримки цих проектів.

Так, у 2002  р. обсяг  наукових досліджень і розробок   за  пріоритетними  напрямками розвитку науки  і  техніки  дорівнював понад 202 млн грн (7,7  % загального обсягу  інноваційних робіт), що нижче  порівняно з  попереднім   роком  на  33,6  %16.  Для  реалізації

цих  пріоритетів  використовують:  державні  замовлення  на  ство рення  науковотехнічної продукції; галузеві  науковотехнічні про грами,  яким   надано   статус   національних;  галузеві   науковотех нічні  програми  та ін.

Водночас,  віддаючи   належне   бюджетним   джерелам  фінансу вання, слід відзначити пріоритетність у структурі фінансової підтримки інноваційної діяльності українських підприємств (пе редусім   малих   наукомістких  підприємств)   і  коштів   приватних осіб та структур. Оскільки за  сприятливих умов  зростання обся гів  замовлень  з  боку  виробництва  (у 2,5–3  рази) і  створення фондів  венчурного  капіталу вирішиться не тільки  проблема  оп тимізації  структури джерел  фінансування науки, а й підвищення рівня наукомісткості й конкурентоспроможності вітчизняного виробництва.

На сьогодні ж основним джерелом фінансування інновацій  у промисловості України  залишаються  власні   кошти  підприємств. Їх  питома  вага  у 2002  р. дорівнювала майже  71,1  % у загальному обсязі  фінансування (рис. 1).   Переважання власних   коштів  під приємств серед джерел  фінансування інновацій  спостерігається з причини  недостатності  та ускладненого залучення інших  ресурсів (у силу  несприятливого інвестиційного клімату,  відсутності   вен чурного  капіталу та ін.).

Крім  того, в Україні фінансування інноваційної діяльності підприємств характеризується  і  низьким   використанням  кредит них  важелів  його  розширення. В той час, як  інноваційні проекти є, як  правило,  довгостроковими та  вимагають  значних   капітало вкладень на свою реалізацію, кредитні  ресурси  здебільшого на даються  на  короткий  термін  та під  високі  відсотки. Це  зумовлює низьку  частку  кредитів  у  загальному обсязі  фінансування прове дення  інноваційних робіт, яка  не перевищує  в Україні 12,6  %17.

 

16  Розраховано автором  на основі  даних  статистичного  збірника  Наукова та інноваційна діяльність  в Україні: Стат. зб. – К.:  – Держкомстат України, 2003.

17  Розраховано за даними:  Наукова та інноваційна діяльність в Україні: Стат. зб. – К.:  –

Держкомстат України, 2003. – С. 176.

 

Недостатність джерел  фінансування за низького  рівня плато спроможного попиту на інновації  зумовлює  і щорічне скорочення кількості наукових розробок, кількість яких  у 2002  р. дорівнюва ла 41,5  тис., що вдвічі  менше порівняно з 1991 р.19. З них 3,1 тис. пов’язано  зі  створенням   нових  видів  техніки,  4,2  тис. – нових технологій, 0,9 тис. – нових  матеріалів20.

Кризові симптоми характерні і для кадрової  складової іннова ційного  потенціалу України, що виявляється передусім  у відтоко ві спеціалістів з науковотехнічної сфери. Про  це свідчить,  зокре ма, той факт, що у 2002  р. кількість спеціалістів,  які  виконували НДДКР,  порівняно з 1991  р. скоротилася майже  на 64 %, в тому числі  спеціалістів вищої  кваліфікації – на 32 %, особливо  це

стосується  кандидатів наук (табл. 2).  Крім  того, спостерігається зниження творчої  активності   науковців, про  що  свідчить,  зокре ма, скорочення кількості патентів  на 100 виконавців з 4 у 1991 р. до 2 у 2000 р.21.

 

 

 

Науковотехнічний потенціал України

 

Таблиця 2

 

 

Показники

1991

1997

1998

1999

2000

2001

2002

Кількість організацій, що ви конували наукові  дослідження та розробки, одиниць

 

1344

 

1450

 

1518

 

1506

 

1490

 

1479

 

1477

Обсяг    виконаних  НДДКР   до

ВВП, %

 

1,8

 

1,4

 

1,2

 

1,22

 

1,0

 

1,03

 

1,13

 

 

 

 

 

 

 

Кількість  спеціалістів,   які   виконували НДДКР,  тис. чол.

 

295,0

 

142,5

 

134,4

 

126,0

 

120,8

 

113,3

 

107,4

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Джерело: Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Стат. зб. – К.:  Держкомстат

України, 2003. – С. 10.

 

Показовою в оцінці  науковотехнічних ресурсів  будьякої   дер жави  є і кількість національних заявок  на винаходи. Так, якщо  в Японії   в  розрахунку  на  100  тисяч  населення  щороку   подається

305 заявок, то в Україні – менше 1822. Що  стосується  такого  показника  як  кількість  зареєстрованих патентів  на  винаходи,  то  у

2001 р. він  становив  9178,  в  т. ч. 67 % – деклараційні  патенти,

без  експертизи,  решта  – 20річні  патенти  (з яких  14,7  % видано на ім’я іноземних  замовників)23.  В 2002 р. надійшло  10189  заявок на винаходи, з них зареєстровано близько  90 %24.

На   сповільнення  в   останні   роки   інноваційної  діяльності   в Україні вплинули такі фактори, як загальний спад виробництва, незадовільна динаміка  структурних перетворень у промисловості, ресурсні   обмеження   та  ін. Якщо  в  середині  1990х  років  питома вага  інноваційноактивних  підприємств становила  23 % їх  загаль ної кількості, то у 2002  р. вона  скоротилася до 14,6  %, що стано вить близько  1,5 тис. підприємств25.

Про результативність інноваційної діяльності підприємств сві дчить  і структура їх  витрат  за  основними  напрямками інновацій. Як  показують дані  таблиці  3,  найбільша питома  частка  в загальній

Наукова та  інноваційна діяльність  в  Україні. Стат. зб.  – К.:   Держкомстат України,

2003.  – С. 319.

22  Там само, с. 321.

23  Там само, с. 321.

24   Наукова та  інноваційна діяльність  в  Україні.  Стат. зб.  – К.:   Держкомстат України,

2003.  – С. 321.

25  Там само, с. 164.

  сумі  інноваційних витрат  (понад  60 %) припадає на капіталь ні вкладення в технічне переоснащення виробництва (придбання машин,  обладнання, устаткування тощо); технологічну підготовку виробництва (10,8 %),  а також  маркетинг  і рекламу  (10,1  %) при незначних  фінансових  вкладеннях  у  такі   сфери,  як   придбання прав  на патенти, ліцензії, використання об’єктів  промислової вла сності  (3,7  %)  та  придбання безпатентних ліцензій, ноухау, тех нологій (1,3 %). А частка витрат на дослідження та розробки ін новаційноактивних   підприємств   дорівнювала   у   2002 р.  лише

8,9 %, водночас навіть цей незначний  показник майже вдвічі ско ротився  порівняно з 1999 р., що свідчить  про значне звуження фінансування цієї основної компоненти  інноваційної діяльності суб’єктів  господарювання нашої  держави.

 

 

 

Розподіл  загального обсягу витрат

за  напрямками інноваційної діяльності [12,  13]

 

Таблиця 3

 

 

 

Показники

У відсотках до загального обсягу

1999

2000

2001

2002

Усього, у тому числі

100,0

100,0

100,0

100

Дослідження і розробки

15,4

15,1

8,7

8,9

Придбання прав  на  патенти,  ліцензій   на  використання  об’єктів  промислової власності

 

 

2,5

 

4,7

 

3,7

 

 

 

 

Придбання   безпатентних   ліцензій,   ноухау,

технологій  тощо

 

 

1,6

 

1,6

 

1,3

 

 

 

 

Придбання засобів  виробництва

67,6

61,0

63,1

61,8

Технологічна підготовка  виробництва

9,3

9,3

10,8

Маркетинг, реклама

9,3

4,7

7,9

10,1

Інші

7,7

5,8

4,7

3,4

 

Індикатором стану науковотехнічного потенціалу країни  є кі лькість  виданих  охоронних документів  на об’єкти промислової власності  та ліцензійних договорів на їх використання. Навіть  з урахуванням  тієї  обставини,  що  більшість   патентів   в  Україні є

«деклараційними» (оскільки  реєструються без  проведення глибо кої    науковотехнічної    експертизи,    а    тому    не    забезпечують об’єктам  промислової власності  повноцінного захисту), у 2001  р. із  1119  заявок   про  реєстрацію  договорів   про  передачу   прав   на об’єкти  промислової власності   було  зареєстровано лише  492  такі угоди,  з них  62 % – на  знаки  для  товарів  та послуг,  30 % – на

 

 

винаходи  та 8 % – на корисні  моделі26. Крім  того,  ступінь  реалі зації патентів безпосередньо у виробництві в нашій державі ката строфічно низький  – лише 55 %27.

В Україні в останні  роки  дещо  активізувалася робота  з прода жу інновацій. Щоправда, на відміну  від прийнятого на Заході внутрішнього трансферту результатів інноваційної діяльності українські підприємства частогусто  продають  ліцензії   на  резуль тати НТР, які ще не впроваджувалися, а купують  за кордоном технології,  створені  вже  10–15 років  тому,  продовжуючи,  таким чином,  їх життєвий  цикл. Так, дані, подані  у таблиці  4,  свідчать, що упродовж трирічного  періоду відбулося різке зменшення  при дбання  нових  технологій за  межами  України з  1465  у 2000  р. до

337  у  2002  р., що  свідчить  про  переорієнтацію вітчизняних  підприємств  на інноваційні проекти  українських розробників.

Водночас  украй  незадовільною є  структура придбаних за  кордоном  ліцензій.  Із  загальної  кількості  укладених  з  іноземними

контрагентами ліцензійних угод  62 % з них  стосувалися товарних

знаків  (переважно  у лікерогорілчаній та тютюновій  промисловості), 30,9  % винаходів було  пов’язано з  харчовою  промисловістю,

13,6  %  – з  медичною   сферою   за  фактичної  відсутності   угод  у машинобудуванні, електроніці та сільському господарстві28.

 

Таблиця 4

Кількість придбаних та переданих нових  технологій

(технічних досягнень) в Україні та за  її межами

за  формами придбання та передачі

 

 

 

Показники

Придбання нових  технологій

Передання нових  технологій

 

в Україні

за межами

України

 

в Україні

за межами

України

 

2000

 

2001

 

2002

 

2000

 

2001

 

2002

 

2000

 

2001

 

2002

 

2000

 

2001

 

2002

Усього

717

458

1170

1465

314

337

7

9

9

1

1

у т. ч. за формами придбання (передачі) нових  технологій

 

21

 

14

 

51

 

5

 

20

 

8

 

5

 

3

 

1

 

 

 

1

ноухау, угоди на придбання (передачу) технологій  тощо

 

251

 

191

 

273

 

875

 

11

 

15

 

1

 

4

 

 

 

 

 

26  Розраховано: Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Стат. зб. – К.:  Держкомстат

України, 2003.  – С. 332.

27  Там само, с. 287–291.

28  Там само, с. 333.

 

 

Закінчення табл. 4

 

 

 

Показники

Придбання нових  технологій

Передання нових  технологій

 

в Україні

за межами

України

 

в Україні

за межами

України

 

2000

 

2001

 

2002

 

2000

 

2001

 

2002

 

2000

 

2001

 

2002

 

2000

 

2001

 

2002

Результати            досліджень  і розробок

 

115

 

237

 

108

 

2

 

3

 

4

 

 

 

3

 

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

одержання (передача) технологій у складі наданих  інвестицій

 

16

 

55

 

11

 

18

 

29

 

31

 

 

 

2

 

 

 

лізинг

9

1

2

110

придбання (передача)

устаткування

 

247

 

172

 

627

 

455

 

243

 

232

 

 

 

3

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Інші

58

88

98

8

47

1

2

 

Джерело: Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Стат. зб. – К.:  Держкомстат

України, 2003. – С. 243.

 

Зростання  конкурентоспроможності національної економіки  в ці лому забезпечується передусім  інноваційним характером розвитку її стратегічно  важливих галузей. Для України такими є підгалузі ма шинобудівельного комплексу. Незважаючи на те, що за  останні  ро ки питома  вага  машинобудування в обсязі  промислового виробницт ва  зменшилася з  31 % до  17 %29,  проте  обнадійливою  є  тенденція активізації інноваційної діяльності в даній  сфері, що виражається у зростанні  обсягів створення та освоєння  виробництва нових видів техніки. Так, загальна кількість зразків нових  типів машин, устат кування, апаратів, приладів та засобів  автоматизації,  освоєних  упе рше в Україні у 2002 р., зросла  порівняно з 2000 р. на 11,5 %30.

Щодо галузевого спрямування результатів винахідницької дія льності у вітчизняне машинобудування, то воно не відповідає по вною  мірою  пріоритетним напрямкам  розвитку  його  підгалузей. Якщо  для  такої  підгалузі як  виробництво металургійного устатку вання  характерно зростання нововведень (у тому числі у гірни чошахтному  обладнанні на  50 % та  приладів електровимірюваль них   на   70 %  упродовж 1995–2002   рр.)31,   то   розвиток  таких

 

 

29  Розраховано за:  Статистичний щорічник  України за 2002 рік. – К.:  Техніка, 2003.  – С.

 

30Наукова  та  інноваційна  діяльність  в  Україні.  Стат.  зб.  – К.:   Держкомстат  України,

 

2003.  – С. 250.

31  Там само, с. 257–259.

 

 

проривних для  української економіки  підгалузей, як  виробництво електронної техніки, засобів  обчислювальної техніки, сільського сподарських машин, медичної  техніки, металорізальних верстатів, навпаки, позначений  зниженням інноваційної активності.

На   жаль,  перманентно   відбувається  зниження  питомої   ваги зразків вітчизняної продукції, технічний  рівень  яких  відповідає кращим  українським та закордонним аналогам,  яка  у 2000  р. ста новила  70,1  % порівняно з 88 % у 1989  р.32. Це позбавляє вітчиз няних  товаровиробників будьяких конкурентних переваг на між народних   ринках    та   закріплює   за    ними    статус    аутсайдерів науковотехнічного прогресу.

Важливим етапом інноваційного процесу є комерціалізація ін новацій, яка виражає ступінь сприйнятливості виробництва до нововведень. Як показує  табл. 5, процес  комерціалізації в Україні має  зворотний   напрямок  розвитку  порівняно  з  динамікою   ство рення  нових  зразків вітчизняної продукції. Це  виражається, зок рема, у зниженні питомої частки запроваджених у виробництво результатів досягнень  української науки  і  техніки  з  91 % у  1995 р. до 84 % у 2001 р.

 

Таблиця 5

ТРИВАЛІСТЬ ОСВОЄННЯ ПРОМИСЛОВИХ ЗРАЗКІВ  НОВИХ ТИПІВ МАШИН, УСТАТКУВАННЯ, АПАРАТІВ, ПРИЛАДІВ ТА ЗАСОБІВ АВТОМАТИЗАЦІЇ

 

 

Машини, устаткування,

апарати

Прилади, засоби автоматизації

 

1995

 

1998

 

1999

 

2000

 

2001

 

1995

 

1998

 

1999

 

2000

 

2001

Усього  створено зразків

 

435

 

253

 

242

 

300

 

321

 

63

 

15

 

24

 

35

 

44

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

у тому числі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Прийнято             рішення про виробництво

 

394

 

231

 

208

 

256

 

270

 

57

 

14

 

20

 

34

 

41

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

%

 

90,6

 

91,3

 

86,0

 

85,3

 

84,1

 

90,5

 

93,3

 

83,3

 

97

93,

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

з них виробництво розпочато в рік створення  зразка

 

202

 

150

 

120

 

192

 

182

 

18

 

5

 

7

 

16

 

26

%

51,3

 

 

 

67,4

 

 

 

 

 

 

32  Розраховано за:  Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Стат. зб. – К.:  Держкомстат України, 2001.

 

 

Закінчення табл. 5

 

 

Машини, устаткування,

апарати

Прилади, засоби автоматизації

 

1995

 

1998

 

1999

 

2000

 

2001

 

1995

 

1998

 

1999

 

2000

 

2001

Виробництво призна чено на 2й рік після створення  зразка

 

144

 

69

 

79

 

55

 

76

 

36

 

9

 

13

 

18

 

14

%

36,5

 

 

 

28,1

 

 

 

 

 

виробництво при значено на 3й та наступні  роки

 

14

 

3

 

 

 

 

 

 

 

 

1

Серійне    виробництво не потрібне

 

38

 

21

 

33

 

38

 

50

 

6

 

1

 

3

 

 

3

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

%

18,8

 

 

 

18,5

 

 

 

 

 

Не  вирішене   питання про виробництво

 

3

 

1

 

1

 

6

 

1

 

 

 

1

 

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Стат. зб. – К.:  Держкомстат України,

2002.  – С. 225.

 

Показовим у контексті  комерціалізації є і середня  тривалість прийняття рішення   про  освоєння   у  виробництві  нових  типів  ма шин, устаткування. В Україні цей показник становить  0,9 року33. Водночас   позитивним  є  зростання  частки  виробництва зразків  у рік  їх  створення,  яка  у 2001  р. досягла  67 % порівняно з  51 % у

1995 р. Крім  того,  враховуючи термін  створення зразків (1,6  ро ку) та тривалість їх  освоєння  (0,9  року), на  вітчизняних підпри ємствах  термін  упровадження інновацій  скоротився до 2,5 року.

Незадовільний стан науковотехнологічної сфери  та низька  ре зультативність інноваційної діяльності в Україні призвели до зниження частки інноваційної продукції у загальному обсязі про мислової  продукції нашої  держави. На  сьогодні  даний  показник в Україні дорівнює  лише 7 %34.

Зазначена тенденція  знижує  й ефективність зовнішньоекономі чної  діяльності в Україні,  призводить до  посилення імпортозале жності  нашої  держави від наукоємних товарів  і науковотехнічних

 

33   Наукова та  інноваційна діяльність  в  Україні.  Стат. зб.  – К.:   Держкомстат України,

2002.  – С. 225.

34   Кучма  Л. Утверджувати інноваційну модель  розвитку   економіки  України: Виступ  Президента  України Л.Д.Кучми на науковопрактичній конференції 21 лютого  2003 р. – К.:  Преса України, 2003.  – С. 13.

 

 

послуг,  локалізації  в  країні   трудо   та  ресурсомістких,  а  також екологонебезпечних виробництв тощо.

Підтвердженням цього є і надзвичайно низька  питома частка України  у  світовій   торгівлі   наукомісткими  та  високотехнологіч ними  товарами. Так, на сьогодні  український експорт  продукції з високим   рівнем  доданої   вартості   не  перевищує   0,02  %  світового обсягу35. Тоді  як  постіндустріальні країни  світу  постійно  нарощу ють  свою  присутність на  світових  ринках   науковотехнічної про дукції (наприклад, на сьогодні на такі країни, як США, Японія, Німеччина, відповідно, припадає 39 %, 30 % та 16 % загального обсягу  ринку  інноваційних товарів, який  оцінюється в 2 трлн  300 млрд  дол. США)36,  зовнішній торгівлі  України притаманні значні структурні диспропорції, викликані насамперед  низьким  рівнем інтелектуалізації та наукомісткості її експорту.

Наслідком незадовільного стану  української зовнішньої торгів лі  є низька  частка  експортних поставок  підприємств українського машинобудування. Так, у 2001  р. 73 % промислових підприємств машинобудівного комплексу реалізовували свою продукцію на внутрішньому ринку37.  Експорт   же  становив  лише  1,9  млрд  дол. (або  58 %) сукупного  обсягу  продукції машинобудування,  вперше освоєної  в Україні (табл. 6),  при  тому,  що частка  експорту  нових видів продукції в загальному експорті  України незначна  і не пе ревищує  10 %38.

 

 

 

Поставка та експорт нових  видів  продукції машинобудування у 1999–2001 рр.

 

Таблиця 6

 

 

Показники

1999

2000

2001

Експорт, млрд  дол. США

15,2

18,1

19,8

Експорт  нових видів продукції ма шинобудування, млрд дол. США / частка  до загального підсумку, %

 

0,83  /

5,5

 

0,93  /

5,2

 

1,9 /

9,6

Експорт принципово нової продукції, млрд  дол. США  / частка  до  загаль ного підсумку, %

 

0,8 /

5,3

 

0,81  /

4,5

 

1,6 /

8,1

 

Джерело. Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Стат. зб. – К.:  Держкомстат

України, 2002. – С. 248–259.

 

35  За  рахунками: Стат. зб. Зовнішня торгівля  України товарами  та послугами  у 2002 р. –

К.:  Держкомстат України, 2003.  – С. 59–65.

36   Сухоруков  А.  І.  Пріоритети інвестування національного технологічного розвитку   //

Стратегічна панорама. – 2003.  – №  1 // www.niisp.gov.ua/

37   Розраховано за  даними:  Наукова та  інноваційна діяльність  в  Україні. Стат. зб. – К.:

Держкомстат України, 2002.

38  Там само, с. 248–259.

 

 


Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |

Оцените книгу: 1 2 3 4 5

Добавление комментария: