Название: Теорія еволюції (системний розвиток життя на Землі) - Огінова І. О.

Жанр: Біологія

Рейтинг:

Просмотров: 1455

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 |


ПІСЛЯМОВА

 

Самоорганізація матерії обіймає усі форми її існування, а основні принципи розвитку включають як універсальні закономірності, так і специфічні особливості їх реалізації у біосистемах. До перших належить чергування періодів гомеостазу (система перебуває у стаціонарному стані або поблизу нього), котрий підтримується адаптаційними механіз мами, і періодів, пов'язаних із зміною динамічної поведінки складних систем. При цьому система через внутрішні або зовнішні причини опи няється у біфуркаційній точці, а її майбутнє стає невизначеним. Вона може піти по нестійкій термодинамічній гілці і зруйнуватися (ентропія зростає). У ряді випадків за рахунок формування додаткових зв'язків (приплив енергії і речовини зовні) і біфуркаційних механізмів система може утворити стійку якісно нову дисипативну структуру вдалині від вихідного стаціонарного стану. Для опису подібних процесів успішно використовується математичний апарат теорії катастроф. Через стохас тичність переходу через пороговий стан еволюція набуває напряму і стає незворотною. Крім того, невизначеність майбутнього у біфурка ційній точці зумовлює надзвичайну різноманітність утворюваних диси пативних структур і варіантів живих систем.

Специфічність розвитку проявляється в підкоренні біологічним за конам, котрі разом із загальними принципами самоорганізації матерії визначають добір найбільш оптимально функціонуючих систем. Додат ковим фактором, що зумовлює високу швидкість біологічної еволюції, є реалізація алгоритму випадкового пошуку з нелінійною тактикою на тлі випадкових мутацій. Через це у міру ускладнення систем, котрі утво рюються у біфуркаційній точці, ефективність використання ними ре сурсів середовища усе зростає, збільшується пластичність із розширен ням діапазону пристосувальних реакцій, різко зменшується ентропія. В результаті формується відносна незалежність особин від середовища існування, граничним випадком якої є перебудова цього середовища за потребами виду, що реалізувалося протягом антропогенезу. Подібний

результат досягається за рахунок еволюції керуючих систем (ендокрин ної і нервової), що зумовлює формування принципово нових норм по ведінки і соціальних адаптацій.

Еволюція НС відображала дію необмеженого біологічного прогре су в напрямі розумної істоти відповідно до загальних принципів само організації матерії. Вона включала всі основні її етапи: концентрацію, диференціацію, ієрархію. На кожному з них формування нових ознак здійснювалося на фоні початкового зростання мінливості структур, які опиняються у певних умовах зовнішнього середовища. Виживали і за лишали потомство тільки ті особини, будова ГМ яких дозволяла склас ти адекватну програму поведінки, а еферентні системи були здатними впровадити її у життя. Унаслідок цього із безлічі можливих варіантів будови і функціонування НС залишалися тільки найбільш доцільні.

У нижчих хребетних найпростіші умовні рефлекси (елементарне навчання) можуть здійснюватися на рівні стовбурової частини ГМ. Але розвиток екосистем та ускладнення внутрішньовидових та міжвидових

стосунків потребувала все більш гнучкої поведінки і встановлення між аналізаторних контактів. Переважно моноаналізаторні інтеграційні структури (середній і проміжний мозок) переставали відповідати ефек тивному вирішенню проблеми виживання. Утворювалися нові форма ції, які збирали інформацію від декількох органів чуттів, здійснюючи на

їх основі міжаналізаторний синтез. На його основі вже можуть форму ватися принципово нові психічні реакції і здійснюватися складні акти поведінки. Вони починають визначатися усією конструкцією головного мозку і взаємодією організму з довкіллям. При цьому абсолютної відмежованості окремих аналізаторних зон і полів немає, між усіма струк турами кори і підкіркових формацій є переходи. Увесь ГМ працює від повідно до поставленої мети з одночасною перевіркою адекватності результатів дій поставленому завданню. Чим вищий еволюційний рівень організмів, тим складнішим морфологічно і функціонально вигля дає їх специфічний апарат поведінки (НС), тим більше різних шляхів протікання нервових процесів і тим більше рівнів НС беруть у них участь. При цьому провідну роль відіграють ті системи аналізаторів, які

забезпечують біологічне існування виду в даних умовах середовища.

Виживання перестає суттєво залежати тільки від морфологічної будови особин, пріоритетними стають особливості функціонування їх

НС, які значно розширюють ареал існування як окремих особин, так і їх сукупностей різного систематичного рівня.

Реалізація подібних перетворень у психічних процесах викликала суттєві зміни індивідуальної поведінки тварин, яка складається з багатьох

чинників і становить собою систему із своїми законами і тенденціями розвитку. Функціонування такої системи зумовлене генетичним (анато мія внутрішньої будови м’язової і скелетної систем, головного мозку, синапсів, рецепторів, медіаторів і т. п.), фізіологічним (швидкість проведення імпульсу, поріг збудження, здатність до утворення нових синаптич них зв’язків тощо), онтогенетичним розвитком (зрілонароджені та незріло народжені     дитинчата),    типом    життя    (поодиноке    чи    групове), екологічними умовами існування виду (постійні або мінливі), комунікаційними засобами та їх специфікою тощо. У зв’язку з цим виділити окре мі компоненти будьякого акту поведінки практично неможливо і в кож ному конкретному випадку необхідно аналізувати весь конгломерат поведінки. У людини подібний аналіз ще більш ускладнюється за рахунок різноманітності родинного, професійного та інших форм суспільного життя.

Процес гомінізації тривав мільйони років і відзначався суттєвими

змінами морфології, фізіології, психічного відображення і суспільної поведінки приматів.

Схематично цей процес може виглядати так: певна частина прима тів, унаслідок зміни кліматичних умов, опинилася в нетиповому для себе середовищі – у саванах, відкритих місцинах, до яких ці тварини були зовсім непристосованими, оскільки мали за плечима тривалу ево люцію в напрямі розвитку пристосувань до життя на деревах. Ці істоти повинні були загинути, тому що не могли конкурувати з жодною гру пою тварин, що населяли савани, бо ті, у свою чергу, мільйони років пристосовувалися саме до такого середовища.

Суттєві морфологічні зміни для приматів також вилучалися через високий рівень організації цих істот (започаткувати новий напрям ево люції можуть лише малодиференційовані групи особин). Проте на по чатку еволюції гомінідів відбувалося значне зростання мінливості ана томічної будови тіла від мініатюрних форм до гігантопітеків. Але, як виявилося в ході еволюції, ті морфологічні варіанти, які могли собі до зволити примати, виявилися недостатніми для забезпечення переваги в боротьбі за існування з корінними мешканцями відкритих просторів.

Виживали переважно особини не стільки з міцною статурою, скільки з більш прогресивною будовою мозку. Саме вони виявлялися здатними залишати нащадків і передавати їм ті ознаки, котрі дозволили їхнім бать кам дожити до репродуктивного періоду. Природний добір починав діяти переважно за ознаками навіть найменших прогресивних змін будови і функціонування головного мозку. Мінливість особин за цими ознаками створювала поле дії добору, який у популяціях перших гомінідів був над звичайно жорстким. Існування взаємозумовленості між певними ана томічними структурами і особливостями психічного відображення створювало передумови для їх спільної еволюції.

Подібні комплексні морфофізіологічні зміни відбивалися і в поведінці особин, котра ставала потужним еволюційним фактором. Вижива ли переважно ті індивіди, чия поведінка відзначалася більшою пластич ністю. Це давало змогу пристосовуватися до найрізноманітніших зовнішніх умов і перейти від випадкового використання природних предметів до цілеспрямованого виготовлення знарядь праці.

Такі адаптації могли здійснюватися лише за умови суспільного життя індивідів. Кожна особина пристосовувалася не тільки до зовніш нього середовища, а й до життя в оточенні інших людей. Функцію кон тактів із довкіллям прийняло на себе суспільство. Виживали ті колекти ви, в яких число соціально неконфліктних особин було найбільшим, а внутрішня структура й система зв'язків між членами співтовариства – достатньо розвиненими. Тільки такі угруповання були життєздатними в надзвичайно жорстких умовах ранніх етапів антропогенезу. Цей напрям реалізувався і в подальшій еволюції нового виду Homo sapiens.

Історія людства, яка своїми коренями сягає глибинних особливос тей самоорганізації матерії, виникнення життя на Землі й становлення тваринного світу, відбувалася відповідно до загальних принципів само організації матерії. У людей зберігається не тільки загальний план будо ви тіла та головного мозку вищих ссавців, а й психічні механізми регу ляції поведінки, у тому числі й соціальної. Ті властивості нашої біологічної організації та психічного відображення, які сформувалися найпізніше в еволюційному плані, виявляються й найбільш чутливими до сторонніх впливів. У тих випадках, коли вони з тих чи інших причин не здатні забезпечити психічний комфорт людини (змінені стани свідо мості, нестабільність соціальної ситуації тощо), керування її поведінкою переходить на більш еволюційно давній і стабільний рівень: анатомічно –

підкіркові структури, психологічно – підсвідомість. Критерієм для визна чення ефективності поведінкових актів стають емоції. Доречними ви знаються ті форми поведінки, котрі викликають позитивні емоції й за безпечують психологічну рівновагу. Стан людини нормалізується.

Це могутній механізм регуляції внутрішнього й зовнішнього світу в  уявленнях людини, його ефективність перевірена мільйонами років еволюції тваринного світу. Не підводить він і людину. Але не треба за бувати, що в антропогенезі сформувалася й така специфічна, притаманна тільки людині ознака як свідомість. Тільки завдяки їй та виразній мові й трудовій діяльності з ряду приматів виділився вид Homo sapiens. Містична орієнтація світогляду, яка базується на давніх біологічних структурах та психологічних властивостях, у скрутній ситуації завжди

прийде на допомогу й витіснить свідоме сприйняття дійсності, що має величезний психотерапевтичний ефект. Але тільки та людина, яка має достатньо сил, щоб чітко усвідомлювати всю ілюзорність такого сприй няття дійсності та її невідповідність реальній організації зовнішнього

світу, зможе адекватно розвивати свої відносини із найближчим оточенням і суспільством.

Відповідальність людини за середовище її існування суттєво зрос тає останнім часом тому, що можливості людства не тільки перевищу ють вплив будьякого іншого виду на біосферу, а й набувають глобального значення для усієї нашої планети. Тільки розумне та свідоме ставлення до проблем довкілля зможе зберегти Землю від руйнації, а людство – від деградації та можливого зникнення. Усі необхідні ресур си для цього вже є, залишилося тільки довести, що ми насправді заслуговуємо назви розумної істоти.

і

 

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 |

Оцените книгу: 1 2 3 4 5

Добавление комментария: