Название: Теорія еволюції (системний розвиток життя на Землі) - Огінова І. О.

Жанр: Біологія

Рейтинг:

Просмотров: 1527

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 |



8.5. Передбачення та пророцтва

 

Інститут передбачення – важлива складова частина будьякої культури. Розрізняють багато типів ворожіння: гаруспікація (по нут рощах), скапулімантія й омопластоскопія (по кістках), біломантія (по польоту стріли), хіромантія (по малюнку шкіри на долонях та стопах), зустрічі з тваринами, різні варіанти маятника (в основу покладені ідео моторні рухи), за допомогою паличок, що кидаються в певних обстави нах, тощо. У міру розвитку суспільства з'являлися все складніші фор ми передбачення.

Шамани, чаклуни, ворожки, ясновидці та інші люди подібних професій в усі часи вирішували соціальноекономічні, практичні пи тання. Вони були відмінними мисливцями, психологами й лікарями. Один із прикладів – Нострадамус і його "Центурії".

 

Нострадамус і його "Центурії"

 

Мішель НотрДам народився в одній із єврейських сімей Прован су 14 грудня 1503 року (містечко СенРемі). Своє прізвище Нострада мус успадкував від батька – нотаріуса Жака, якого так охрестили під час переходу з єврейської віри до християнської через декілька років після народження Мішеля. Роки навчання Нострадамуса минали в Авіньйоні  (вивчав  астрологію)  та  Монпельє  (вивчав  медицину). У цьому місті він 22річним студентом брав участь у боротьбі з чу мою, за що й отримав диплом лікаря. У 1544 р. Нострадамус після смерті двох своїх дітей та дружини (вмерли від чуми) оженився вдруге із вдовою А. Понсар, від якої мав іще шестеро дітей. Оселився в м. Салон, а з часом посів місце астролога й лікаря при дворі Катерини Медичі (дружина короля Генріха II, мати королеви Марго). Приблизно в цей же час він познайомився з астрологами Руджері (батько й син) і разом із ними організував школу таємних наук. Брав активну участь у

палацових інтригах. Для підтвердження своїх надприродних здібностей влаштовував сеанси чаклунства.

Передбачувати майбутнє в ті часи загального захоплення містикою було справою "хлібною", друкувалися десятки прогностичних альманахів. Нострадамус видав свій перший збірник у 1550 р., але він пройшов непоміченим. Його "Астрономічні чотиривірші" спрямову валися не стільки в майбутнє, скільки в минуле, до витоків містерій. У 1555 р. вийшли "Центурії", які включали 10 розділів по 100 про роцтв (катренів) у кожному. Вони також спочатку не викликали ажіо тажу. Але в 1559 р. вони стали бестселером після такої події: на турні рі, улаштованому на честь подвійного весілля доньки короля Єлизавети та його сестри Маргарити, капітан шотландської гвардії граф Монтгомері уламком списа випадково влучив у короля Генріха II, який помер через 10 днів. У катрені (35) зазначалося:

"Молодой лев победит старого

в странном поединке в ратном поле.

Он ему проколет глаз через золотую клетку: из одного станет два, затем умрет, мучительная смерть..."

Можливо, це й дуже конкретне пророцтво, але воно з однаковим

успіхом може бути застосованим до багатьох лицарських поєдинків і навіть не тільки до них. Іншим і, мабуть, єдиним (на думку дослідни ків) пророцтвом, яке насправді збулося, вважається страта Карла I ан глійським парламентом. Але справа в тому, що передбачати загибель королів і війни взагалі дуже легко, оскільки це відбувається постійно, а саме таким темам і присвячені пророцтва.

За 400 років після смерті Нострадамуса (02. 07. 1566 р.) його цен туріям давали не менше 6 000 найрізноманітніших тлумачень. Кожний коментатор пристосовував катрени до свого часу. Наприклад, те, що в

XVII ст. відносили до Генріха Наваррського (чоловік королеви Мар го), у XIX ст. – до Наполеона, у ХХ ст. – до Гітлера. Під агентами "ан тихриста", про яких часто говорить Нострадамус, у XVI ст. розуміли кальвіністів, у XVIII ст. – якобінців, а у ХХ ст. – більшовиків. Це пов'язано з тим, що Нострадамус розробив довершену систему прийомів страхування: туманність і неоднозначність, слабка прив'язка до конк ретного часу й місця (або взагалі відсутня); пророкує головним чином

кров, убивства, голод, смерть. А це, на жаль, досить поширені події на

Землі.

Син Нострадамуса Мішель для завоювання слави астролога на основі віршів батька напророкував загибель французького міста Пуссен від вогню. Коли його прогноз не справдився, він сам підпалив місто. Мішеля спіймали "на гарячому" й скатували на місці.

За передбаченнями астрологів, які інтерпретували однакові вірші Нострадамуса, Париж тільки за останні 30 років повинен був бути неодноразово стертим з обличчя Землі. З 1500 до 1543 р. не менше

22 разів пророкували кінець світу, а потім подібних передбачень бу ло набагато більше. Але віщуни не можуть пізнати навіть власну до лю. Так, відомий математик і лікар XVI ст. Кардан покінчив життя

самогубством після того, як пережив день, коли, згідно з власним віщуванням, повинен був померти. Тринадцятого червня 1941 року у Німеччині були заарештовані всі астрологи й жоден з них не перед бачив цього.

Роль випадкового відгадування певних подій набагато вища, ніж це може видатися спочатку. Справа в тому, що людина, не знайома з основами теорії ймовірності, сприймає випадковість як повний хаос і неможливість передбачення будьяких подій. Але це не так, саме ви падковість приводить до упорядкованості (загальні принципи самоорганізації складних систем). Можливість випадково вгадати якусь ма лоймовірну подію досить велика, про що свідчить, наприклад, такий факт: під час проведення чемпіонату Європи з футболу була організо вана лотерея "Спортпрогноз", яка передбачала 3 175 790 варіантів і

14 чоловік абсолютно точно "передбачили" результат.

 

Здатність складних систем передбачати своє майбутнє як загальна властивість матерії

 

Досить поширена думка, що здатність до прогнозування майбут нього притаманна тільки людині, однак не будьякій, а з особливими здібностями. У кращому випадку така можливість визнається за де якими тваринами. При цьому забувається, що будьяка складна систе ма в самій своїй структурі вже містить елементи майбутнього розвит ку. Наприклад:

–   хімічні речовини можуть вступати тільки в жорстко визначені реакції, характер яких визначається їх власною структурою;

–   кристали можуть змінюватися тільки згідно із своєю структу рою, характером дислокацій та зовнішніх впливів відповідно до фізич них законів;

–   живі організми у своєму геномі містять усі біологічні програ ми розвитку, у тому числі й майбутні. На цьому ж принципі строгого чергування різних процесів заснована робота "біологічного годинни ка", нервової, імунної та ендокринної систем, механізмів регуляції го меостазу тощо;

–   багато рослин і тварин слугують індикаторами стану зовніш нього середовища, що дозволяє використовувати їх не тільки для мо ніторингу, а й для прогнозування майбутнього екосистем;

–          на кожному наступному рівні організації матерії системи стають усе більш поліфункціональними, а прогноз – складнішим.

Таким чином, уявлення про те, що прогнозувати майбутнє мо жуть лише живі організми, не відповідає дійсності, як і уявлення про те, що такі здібності характерні лише для "вибраних" людей. Живі

організми не можуть не заглядати в майбутнє, тому що вся їх діяль ність має прогностичний характер. Це невід'ємна риса їх розвитку. Разом із тим, живі істоти можуть розвиватися не в будьякому, а тільки в конкретному напрямі, тобто їх прогностичні можливості обмежені. Майбутнє, яке суттєво відрізняється від внутрішніх можливостей самих цих складних систем, для них закрите. Наприклад, курка не може стати яструбом, як би їй цього не хотілося, а худа ко рова – це ще не газель.

Адаптаційні механізми формоутворення утримують майбутнє системи у визначеному каналі розвитку, воно залежить від особливостей її організації та сукупності зовнішніх факторів і його можна передба чити. Прогностична проблема так чи інакше вирішувалася складними системами різного рівня організації протягом усього їх існування, тоб то ця властивість є невід'ємним атрибутом матерії. І тільки в екстре мальних умовах біфуркаційної точки передбачити майбутнє системи принципово неможливо, воно визначається взаємодією випадкових факторів, як внутрішніх, так і зовнішніх. Але система, яка пройшла в своєму розвитку через численні біфуркаційні точки, у яких напрямок її розвитку змінювався, стає все більш універсальною, а її прогностич ні можливості суттєво зростають. У вищих тварин і людини такий ре зультат досягається за рахунок прогресивного розвитку центральної

нервової системи й вищої нервової діяльності, а здатність передбачати майбутнє знаходить своє відображення в антиципації.

 

Антиципація

 

Антиципація виконує функцію передбачення на психологічному рівні й характерна для багатьох типів поведінки людини. Сюди нале жить і повсякденне планування розкладу дня, і професійна діяльність (керівники, командири, аналітики, учителі, астрологи тощо), і соціаль на зумовленість відповідних дій (лідери, батьки) та багато іншого. Явища антиципації можуть виникати в різних психологічних станах людини: свідомо та несвідомо, під час сну, у змінених станах свідомості тощо. Їх фізіологічною основою слугують процеси випереджального ві дображення, з якими пов'язане завчасне планування будьяких актів поведінки людини. Формування синхронного функціонування проце сів випереджального відображення має довгий еволюційний шлях і зумо влене загальними особливостями самоорганізації матерії, специфікою виникнення та розвитку життя на Землі під впливом зовнішніх факторів. Ті з них, котрі були найбільш тривалими й періодично повторюваними, закріплювали певну послідовність реакцій організму на них.

Із часом дія вже першого із факторів почала допускати всю послі довність відповідей особи і вплив наступних факторів вона зустрічала підготовлено. Наприклад, низька зимова температура потребує суттє вих змін функціонування живих організмів: рослини припиняють ріст, скидають листя, молоді пагони вкриваються корою тощо; тварини змінюють хутро на більш тепле, будують схованки, запасають їжу, впадають у сплячку тощо. На початку еволюційного формування цих пристосувань масова загибель особин узимку припинялася тільки тоді, коли ланцюжок відповідних реакцій почав умикатися не температур ним фактором, а більш раннім за часом – укороченням світлового дня. Це дозволило організмам завчасно підготуватися до дії такого екстре мального фактора як низька температура, й переносити її без суттєвої шкоди для себе. Сформувалося явище фотоперіодизму.

Аналогічна ситуація характерна й для формування випереджаль ного відображення за допомогою нервової системи. Його анатомічною основою є дуже рухомий модульний рівень організації головного моз ку. Величезну роль у цих процесах відіграють також навчання й па м'ять про послідовність учинків, які можуть зумовити певний резуль

тат. Важлива складова частина функціонування таких механізмів – емоції. Їх забарвлення залежить від співвідношення бажаного резуль тату й імовірності його досягнення. Наприклад, якщо прогноз на досяг нення мети й реалізація певного типу поведінки приводять до задово лення мотивації, то виникають позитивні емоції, а індукція актуального типу поведінки припиняється. Якщо ж та програма по ведінки, котра реалізується особою, не наближує до бажаного ре зультату, виникають негативні емоції, котрі примушують особину змінити цю програму. Якісно змінюється в людини й орієнтовно дослідницький рефлекс: реакція типу "що таке?" доповнюється не обхідністю дізнатися "що буде?". Унаслідок цього в житті людини, на відміну від тварин, поведінка стає орієнтованою не тільки на ми нулий і сьогоденний досвід. Важливою її складовою частиною стає орієнтація на майбутнє. Одночасно прогресивно розвиваються й без умовні рефлекси свободи та превентивної озброєності. Ефективність пристосувальних реакцій унаслідок цього значно зростає.

Розрізняють щонайменше три фази становлення антиципації у людини: пралогічна, теологічна й логічна.

Пралогічна антиципація домінує в психічній діяльності прадавніх людей і найдавніших суспільств. У її основі полягають містичні уяв лення про минуле, сучасне й майбутнє, які зумовлюють і відповідні

способи антиципації очікуваних подій (ворожіння, віщі сни, прикмети тощо). Характерною рисою цих найперших форм антиципації є орієн тація на умоглядні зв'язки (несправжня кореляція). Велике значення для формування пралогічної антиципації мав і той факт, що життя людей в первісному суспільстві значною мірою проходило під знаком тривожного очікування нещастя – особистого чи соціального. Воно примушувало людей уважно слідкувати за послідовністю подій, відмі чати найперші ознаки їх можливої зміни на краще або на гірше. Іншими словами, люди намагалися відшукати той перший фактор, з якого починає розгортатися ланцюжок певних подій, тобто передбачати їх. Відсутність достатньої інформації зумовлювала те, що подібні ознаки більшою частиною були хибними, але свою роль у заспокоєнні людей

вони відігравали. Нещастя могло й не статися, але завчасна готовність людини до нього мобілізувала її зусилля на подолання перешкоди, а це в будьякому випадку краще, ніж неприємна несподіванка. Емпірич ним характером подібної практики пояснювалось накопичення найріз

номанітніших прикмет, розповсюдження віри в щасливі та нещасливі імена, назви, числа, дні, місяці, роки. У деяких племен навіть діти, які народилися в несприятливий день, викликали підозру; їх убивали або залишали напризволяще.

Поширення необхідності коректного передбачення зумовило по требу в професійних віщунах, почав складатися соціальний інститут антиципації. Розвиваються способи збирання інформації, навіювання, прийоми страхування на випадок невдалого прогнозу, накопичується

власний досвід керування людьми тощо. Розробляються засоби рек лами й самореклами внаслідок розповсюдження чуток у різних сферах людської діяльності, перш за все, збереження здоров'я, життя або май на, повернення кохання тощо. Усі прогнози відзначаються навіюваністю, сугестивністю, тобто людина, котра одержала його, підсвідомо змінює свою поведінку відповідно до нього. Це створює враження, що віщун насправді бачить майбутнє або передбачає його.

Із часом у міру накопичення об'єктивної інформації містичні уявлення все більше витискуються із моделі зовнішнього світу. Але вони ніколи не зникають повністю, тому що залишається їх база – давні анатомічні структури мозку, недостатньо розвинена свідомість, низь кий інтелект і соціальні негаразди. Протягом усієї історії людства по єднання містичних і раціональних елементів світогляду було характер ним не тільки для окремих людей, а й для колективної психіки. Цим і пояснюється "живучість" магії та інших реліктових форм психічного відображення дійсності.

Свій вклад вносить і суспільство: доки воно стабільне, доти кількість марновірних людей буде мінімальна. Будьяка дестабілізація су спільних відносин спричинює суттєве зростання кількості людей, які за допомогою магічних маніпуляцій намагаються нормалізувати своє повсякденне життя, дізнатися, що на них чекає в майбутньому.

Неабияке значення має й професія людини: чим більше вона за лежить від гри випадку, тим більше людина схильна вірити в різні прикмети. Для сучасності характерна спроба "віщунів" різного типу застосовувати у своїх промовах, окрім шаманської бутафорії, наукову термінологію, комп'ютери та інші технічні засоби для "демонстрації чудес". Але сутність проблеми від цього не змінюється, оскільки в усіх випадках застосовуються старі пралогічні схеми.

Загальна схема пророцтв: спочатку увага акцентується на тому, як усе погано та як тяжко живеться людям; потім пояснюється, чому це відбувається (звичайно тому, що люди поводяться неправильно). Остання, власне маніпулятивна, частина полягає в тому, що людям пропонується краще життя, якщо вони будуть поводитися правильно, тобто так, як рекомендує пророк.

Подібні методики застосовуються будьякими соціальними лідерами.

Логічна (наукова) антиципація виникла в межах пралогічної, але досить рано відокремилася від неї як галузь передбачення, котра за сновується на об'єктивній інформації. Наукове дослідження будь якого рівня складності обов'язково пов'язане з прогнозуванням.

Жорсткість умов проведення експерименту й виключення мож ливості суб'єктивного підходу до його організації дозволяє одержати коректну інформацію й дати адекватний прогноз майбутнього розвит ку системи. Суворо дотримуються й вимоги відносно точності прогно зу й сфер його застосування. Це дозволяє не тільки встановити реальні причиннонаслідкові зв'язки, а й передбачити їх майбутній розвиток.

Наукові досягнення чітко відповідають рівню об'єктивної інформа ції, яку людство здатне одержати на тому чи іншому етапі свого розвит ку, тому наука постійно розвивається. У зв’язку з тим, що історія людства своїми коренями сягає глибинних особливостей самоорганізації матерії, виникнення життя на Землі й становлення тваринного світу, вона підпорядковується тим самим законам, що діють на всіх етапах розвитку живого. У людей зберігається не тільки загальний план будови

тіла та головного мозку вищих ссавців, а й психічні механізми регуляції поведінки, у тому числі й соціальної. Ті властивості нашої біологічної організації та психічного відображення, які сформувалися найпізніше в еволюційному плані, виявляються й найбільш чутливими до сторонніх

впливів. У тих випадках, коли вони з тих чи інших причин не здатні забезпечити психічний комфорт людини (змінені стани свідомості, не стабільність соціальної ситуації тощо), керування її поведінкою перехо дить на більш еволюційно давній і стабільний рівень: анатомічно – підкіркові структури, психологічно – підсвідомість.

Критерієм для визначення ефективності поведінкових актів стають емоції. Доречними визнаються ті форми поведінки, котрі ви кликають позитивні емоції й забезпечують психологічну рівновагу.

Стан людини нормалізується. Це могутній механізм регуляції внут рішнього та зовнішнього світу в уявленнях людини, його ефектив ність перевірена мільйонами років еволюції тваринного світу. Не підводить він і людину.

Але не треба забувати, що в антропогенезі сформувалася й така специфічна, притаманна тільки людині ознака як СВІДОМІСТЬ. Тіль ки завдяки їй та виразній мові й трудовій діяльності із ряду приматів виділився вид Homo sapiens. Містична орієнтація світогляду, яка базується на давніх біологічних структурах і психологічних властивостях, у скрутній ситуації завжди прийде на допомогу й витіснить свідоме сприйняття дійсності, що має величезний психотерапевтичний ефект. Але тільки та людина, яка має достатньо сил, щоб чітко усвідомлювати всю ілюзорність такого сприйняття дійсності та її невідповідність реальній організації зовнішнього світу, зможе адекватно розвивати свої відносини з найближчим оточенням і суспільством.

 

 

 


Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 |

Оцените книгу: 1 2 3 4 5

Добавление комментария: