Название: Теорія еволюції (системний розвиток життя на Землі) - Огінова І. О.

Жанр: Біологія

Рейтинг:

Просмотров: 1527

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 |



8.3. Анімізм, спіритизм і теософія

 

Виникнення й розвиток анімізму

 

Необізнаність із силами, які керують діяльністю людини, відігра ла вирішальну роль у виникненні уявлень про душу й дух як категорії, відмінні від тіла й протилежні його потребам. Мислячих людей на низькому рівні культури, мабуть, більше за все цікавили дві групи біо логічних проблем. Вони намагалися зрозуміти, чим відрізняється живе й мертве тіло, у чому причина неспання, сну, екстазу, хвороби й смер ті, що таке образи людей, які приходять у снах і видіннях.

В антропогенезі виникнення уявлень про існування душі та її потойбічне життя тісно пов'язане з формуванням магічного світогляду в

пізніх неандертальців. Вони найбільшою мірою відповідають безпосе редньому свідченню чуттів, а відповідне вчення згодом одержало на зву анімізму. Подальший розвиток подібних уявлень зумовив форму вання численних культів, теорій і обрядів, які порізному пояснюють роль і місце душі в діяльності людей і богів. Виник культ померлих родичів, а також різноманітні варіанти влаштування потойбічного (па ралельного) світу та можливостей контакту з ним.

Згодом поняття душі було поширене й на тварин і на матеріальні предмети. Дикуни розмовляють із ними, поважають і навіть карають

за нібито завдане ними зло (приблизно так діти поводяться з іграшка ми). Примітивний анімізм у всіх народів був невичерпним джерелом міфів та казок. Одна з основних ідей анімізму (душа може залишити

тіло й перейти до іншої людини або тварини) органічно пов'язана з уявленням про перевертнів. Віра в них підтримувалася деякими психіч ними розладами, за яких люди поводились як звірі і навіть уявляли себе перетвореними на диких звірів. Первісна фантазія за дитячого стану

розуму людства населила весь зовнішній світ найрізноманітнішими матеріальними та духовними сутностями, з якими віруюча людина "стикалася й спілкувалася" досить регулярно.

У зв'язку з духами, згідно з уявленнями примітивної, хворої чи

запаленої свідомості, перебувають й такі нічні демони як вампіри. Реальною основою для появи таких уявлень міг слугувати слабкий роз виток медичних знань, коли в багатьох випадках не могли правильно встановити діагноз. Бували випадки, коли хворі без усякої видимої при чини з кожним днем ставали все бліднішими та слабкішими, доки не вмирали. Дикунський анімізм, природно, повинен був шукати задо вільні пояснення таких явищ і знаходив їх в уявленні про існування злих  духів,  які  виїдають  душу,  серце  або  випивають  кров  своїх жертв. Подібні вірування в найрізноманітніших модифікаціях є в багатьох народів.

З уявленням про вампірів тісно пов'язане й вірування у зомбі. Во но особливо поширене в Африці та на Гаїті. Зомбі називають псевдо мерців, які підкоряються закляттям чаклуна й оживають після смерті.

Вони позбавлені розуму й можуть чинити страшні речі, наприклад, убити власну матір або дітей. До Америки такі уявлення були завезені з Африки (Дагомея) разом із рабами та жерцями культу вуду. Амери канський етноботанік В. Девіс установив, що причиною цього явища

може бути нервовопаралітична отрута тетродотоксин, яка приблизно в 500 разів сильніша за ціанистий калій. Вона міститься в рибі, котру називають двозуб (діодон хістрикс). В Японії вона відома під назвою "фугу" й уважається рідкісним делікатесом, а для її приготування по трібен кухар із спеціальною кваліфікацією. Ареал існування цієї риби частково збігається з акваторією країн, які відомі проявом ефекту зом бі. Чаклуни вуду використовують двозуба для приготування "порош ку зомбі". Тетродотоксин може привести людину у стан, близький до смерті: спочатку дуже уповільнюється дихання, а потім настає пара ліч. Менша доза викликає подібні симптоми, але людина залишаєть ся живою, зберігає свідомість, проте не може спілкуватися з іншими людьми. Після прийняття протиотрути ефект тетродотоксину зніма ється без шкідливих наслідків для здоров'я. Одужання може настати через деякий час (6 – 8 діб) і без протиотрути. При цьому усвідом лення власного "я" може повернутися частково або не повернутися зовсім, але автоматизми зберігаються, що дозволяє керувати поведін кою людини, здатної бездумно, автоматично виконувати якісь елемен тарні дії, навіяні ззовні.

Аніміст визнає, що духовні сутності керують явищами матеріаль ного світу й життям людини або впливають на них тут чи в загробно му житті; вони можуть спілкуватися з людьми за допомогою видимих

образів або голосів. Це повір'я досить розповсюджене у примітивних племен. Люди, які помічають духів, що з'являються їм уві сні або у видіннях, і можуть розмовляти з ними, визнають об'єктивність голосу та образу духів.

 

Сон і сновидіння

 

Між сном та реальністю для примітивної людини різниці немає, як відсутня вона й для її оточення. З цим явищем пов'язані численні вірування та легенди. Багато мандрівників описували випадки, коли найняті в тубільців вантажники чи гребці зранку вимагали заплатити їм за роботу, яку вони нібито виконували уві сні. У сновидіннях люди спілкувалися з богами, душами померлих, відвідували різні місцевості і вважали це дійсністю. Існувала спеціальна система тлумачення сно видінь, різні варіанти й модифікації якої збереглися й до сьогодні.

У ряді випадків система тлумачення сновидінь має певні підстави. Мова йде про так звані "діагностичні сновидіння". А саме, захво

рювання серця (інфаркт міокарда, стенокардія) провокують кошмарні сновидіння, сильне відчуття страху, смерті, падіння в безодню тощо. Захворювання легенів (плеврит, туберкульоз, пневмонія) пов'язані з такими видіннями в сні: людина намагається випірнути з води й не може; на грудях лежить якийсь вантаж і скинути його не вдається; людина намагається пролізти в якусь щілину й застряє тощо. Якщо запевняти людину з дитинства, що вживання сирого м'яса шкідливе для здоров'я, то в разі справжніх хвороб їй може наснитися саме сире м'ясо. Терміни передбачення хвороби уві сні майже повністю збіга ються з її інкубаційним періодом.

Важливу роль сновидіння відіграють і в психоаналізі. Уперше на це звернув увагу З. Фрейд у своїй праці "Тлумачення сновидінь". Він

розробив концепцію про надсвідомість як складну систему взаємодії свідомого й підсвідомого в людини. При цьому основний акцент Фрейд робив на сексуальному комплексі. Значною мірою це зумовлю валося особливістю його пацієнтів: він практикував у забезпечених

верствах суспільства, де майже не зустрічалися ніякі інші життєві проблеми, які було б необхідно стримувати внутрішнім цензором. Фрейд показав, що сновидіння містять не тільки явний, очевидний зміст, який можна переказати, а й потаємний. Щоб зрозуміти його, тлумач потребує додаткової інформації відносно особистості пацієнта.

Одним із найбільш поширених прийомів він уважав метод вільних асоціацій. Крім того, на думку З. Фрейда, багато сновидінь виникає внаслідок витіснення неприємних думок, їх переміщення в безпечний контекст. У сновидіннях відбувається катарсис (очищення), який дозволяє зняти психічне напруження, що виникає через суперечність між бажаннями людини та моральними нормами, прийнятими в її найближ чому суспільному середовищі або прищеплені з дитинства.

Погляди З. Фрейда на роль сновидінь були неодноразово перевірені багатьма вченими, які встановили їх неадекватність реаліям життя за декількома положеннями:

–          програми поведінки людини (за Фрейдом) залежать від біологічних мотивів, а моральні установи суспільства тільки заважають їх реалізації. Але такі взаємовідносини далеко не вичерпують справж нього значення соціальних факторів у житті людини;

–          Фрейд ігнорує той факт, що за силою впливу на поведінку людини соціальні фактори та мотиви часто переважають над біологіч

ними, оскільки саме вони визначають самовідчуття індивіда як особистості, ступінь його самоповаги;

–          за Фрейдом, сновидіння не підлягають соціальним впливам.

Це символи, в яких замасковані заборонені мотиви й комплекси, пов'я зані головним чином із сексуальною енергією (лібідо). Фундаменталь ні дослідження відповідних фахівців довели, що сновидіння, пов'язані з трудовою діяльністю та виробничою сферою, становлять близько

60 % усіх сновидінь, з сім'єю та здоров'ям – 32 %, з сексом – 8 %.

У переважній більшості випадків вони не цікаві.

Осяяння під час сну описані багатьма людьми. Їм завжди передує тривалий період напруженої діяльності свідомості, котра й запускає "машину" підсвідомих процесів. Психологи рекомендують: якщо людина "б'ється" над певною проблемою й не може її вирішити, краще відкласти пошук необхідного рішення на деякий час і створити мож ливість для роботи підсвідомості. Оптимальний варіант буде знайде ний нібито сам собою, раптово. Це пов'язано з тим, що дуже часто

стандартні прийоми й загальновизнані істини виявляються неефектив ними для знаходження принципово нового вирішення наукової пробле ми (Д. І. Менделєєв) або створення художнього образу (О. С. Пушкін, Данте та багато інших). Логіка тут не спрацьовує, тому що необхідно радикально порвати з "вічними істинами", а це психологічно дуже

важко. У зоні підсвідомої психічної діяльності процеси стандартизації менш дисципліновані й можливі несподівані комбінації, шалені ідеї. Уві сні контроль свідомості втрачається й та інформація, котра міс титься в підсвідомості, виходить у сферу свідомого у вигляді образів

(активується потилична ділянка нової кори правої півкулі головного мозку).

Згідно із сучасною теорією сну й сновидінь, у разі засинання в

корі головного мозку в першу чергу загальмовуються зв'язки другої сигнальної системи, бо вона швидше втомлюється. Людина перестає усвідомлювати те, що відбувається навколо неї: ще чує голоси, але не розуміє слів; очі ще дивляться на сторінку книги, але зміст прочитано го не доходить до свідомості тощо. Подібний стан триває недовго – декілька секунд. Потім загальмовуються процеси й у першій сигналь ній системі, діють лише безумовнорефлекторні зв'язки, центри яких зосереджені в довгастому мозку: людина може, не прокинувшись, від

смикнути руку в разі уколу, чхати, кашляти, змінювати положення тіла тощо.

Розрізняють дві фази сну: повільний і швидкий сон. Повільний

(ортодоксальний, δ) сон виник у ході еволюції раніше від швидкого. Він характеризується тим, що електрична активність кори головного мозку поступово затухає (стадія дрімоти). Із часом (у ссавців і люди ни) з'являються сонні веретена (прискорення ритміки до 13 – 16 коли вань за секунду). Їх поява свідчить про перехід до неглибокого сну. Потім настапає глибокий сон із типовим δритмом (0,5 – 2 коливання за секунду). Швидкий (парадоксальний) сон в еволюції уперше з'явля ється у птахів і триває декілька секунд. У ссавців він займає вже від 6 до 30 % часу всього сну. Найтриваліший швидкий сон спостерігається в новонароджених (до 90 % у кішок та приматів). Він характеризуєть ся швидкими рухами очей приблизно через 1 – 1,5 години після заси нання. На цій стадії людина бачить сновидіння. Вона триває декілька хвилин. Відмінну особливість сновидінь становить те, що в них пере важають емоції страху й тривоги (понад 30 %), позитивні емоції вини кають досить рідко. Потім іде друга фаза повільного сну й цикл по вторюється. Час швидкого сну зростає до 30 хвилин перед тим, як людина прокидається.

Характер сновидінь значною мірою визначається типом нервової системи  людини,  наприклад,  сангвініки  (сильний,  урівноважений,

спокійний тип) взагалі рідко бачать сновидіння, а меланхоліки (слаб кий, неврівноважений тип) дуже часто бачать яскраві, сюжетно офор млені сновидіння, часто з негативним забарвленням, яке переходить у

кошмари. Якщо розглянути сновидіння всіх чотирьох типів темпера менту (сангвініки, холерики, флегматики та меланхоліки), то, перехо дячи від останнього типу до першого, збільшується розмитість обра зів, зникають кольорові картинки, з'являється розірваність сюжету,

зникають страхи та кошмари. Обмеження часу швидкого сну змінює стан свідомості, і для людини характерними стають страх, збудження, гіперсексуальність, галюцинації, різноманітні видіння тощо.

Різні зовнішні й внутрішні подразники можуть змінювати характер сновидінь. Наприклад, замерзлі ноги викликають сновидіння, по в'язані з холодом; грім – з битвою, війною; незручне положення тіла, звислі ноги – з ходінням над прірвою, падінням; голова під подуш кою – з тягарем, який може поховати живцем; локальні болі – з бій

кою, каліцтвом тощо. Внутрішні подразники пов'язані з виникненням діагностичних сновидінь.

Дуже часто сновидіння в образній формі відображають переживання й думки людини. Особливо це характерно для нав'язливих ду мок, занепокоєння перед екзаменом, якоюсь важливою подією, триво ги за хвору людину тощо. Імовірність того, що вони збудуться, досить велика, оскільки звичайно аналізується об'єктивна інформація, але на іншому рівні сприйняття (анатомічна основа: гіпокамп – інформаційна система підсвідомості). І все ж таки, коли наяву відбувається щось подібне до баченого уві сні, люди, не ознайомлені з особливостями роботи власного головного мозку, схильні вважати свої сновидіння "пророчими".

Велика кількість сновидінь є ознакою порушень процесів сну та підвищеної збудливості нервової системи через несприятливі умови життя або хвороби; психічної або фізіологічної розрядки перевтом леного головного мозку; надлишку інформації, яку необхідно засвої ти; інтенсивної творчої діяльності. Спостерігається певна закономір ність: чим слабкіший сон, тим яскравішими стають сновидіння; чим частіше людина бачить сни, тим краще вона їх запам'ятовує; жінки частіше бачать сновидіння, оскільки їх сон відзначається більшою чутливістю тощо.

Під час сну відбувається перебудова активності нейронів головного мозку. Так, у неглибокому та повільному сні підвищується активність нейронів, у яких медіатором слугує серотонін, а в швидкому – норадрена лін. Під час сну коливання концентрацій цих нейромедіаторів чергується

4 – 6 разів, доки кількість норадреналіну не досягне певного рівня. Тоді людина прокидається. У першу половину ночі, коли переважає повільний сон, виділяється головним чином соматотропний гормон гіпофіза, а в другу половину, коли настає час швидкого сну, – гормони надниркових залоз.

Загальну активність головного мозку і відповідно стани спання та неспання регулює ретикулярна формація, яка становить собою функ ціональне об’єднання певних структур стовбура мозку (спинний, довгастий і середній мозок). Ослаблення її зв'язків із півкулями зумовлює глибокий сон. Сон виконує декілька важливих функцій:

–          повільний сон допомагає знайти вихід у складній життєвій ситуації, знизити рівень тривожності (прислів'я "Ранок вечора мудрі

ший"). Робота, яка виконується в цей час, завершується у швидкому сні. Якщо з якоїсь причини цей механізм не спрацьовує, то тривожний мотив витискується із свідомості, але не зникає і стає джерелом незро зумілого занепокоєння. А це один із шляхів розвитку неврозів;

–   засвоєння нової інформації, запам'ятовування. Вважається, що найважливіше необхідно вчити перед сном, тому що на цей матеріал уже не накладається зайва інформація. Найактивніше її переробка здійснюється під час повільного сну, у першій половині ночі. Цей

процес встигає завершитися до появи яскравих сновидінь другої поло вини ночі. Мислення продовжується й уві сні, але навчання уві сні неможливе. Принаймні є дані, які дозволяють говорити про гіпнопе дію: інформацію, засвоєну під час сну, можна добути з пам'яті також

уві сні. Її не вдається виявити в активному, робочому стані людини;

–   механізм психічного захисту. Враження дня сортуються під час повільного сну: незначні події забуваються; суттєва, але не дуже важлива, поточна інформація залишається в оперативній пам'яті, а

більш значуща – переводиться в довгочасну пам'ять. Таким чином усувається інформаційне перевантаження. Матеріал, який зберігається в оперативній пам'яті, взаємодіє із сферою підсвідомого й перетворю ється на образи сновидінь. Психологічний захист реалізується так: події, що відбуваються уві сні, дозволяють переглянути найрізноманітніші комбінації елементів поведінки. Це дає емоційну розрядку, допо магає знайти вихід із тривожної ситуації. Але якщо проблему не вда ється вирішити, вона знову витискується у сферу підсвідомого. Робота головного мозку, спрямована на зміну ситуації, називається пошуковою активністю. Доведено, що вона підвищує стійкість організму до шкідливих впливів довкілля, перешкоджає розвитку патологічних процесів. Сильний стрес зумовлюється зовнішніми факторами й зумов лює зменшення часу швидкого сну. Хронічний стрес є наслідком внутрішнього конфлікту. Захисна реакція організму пов'язана зі зменшен ням тривалості повільного сну: організм намагається вирішити проблему, але йому це не вдається;

–          сторожова. Рухова активність під час зміни фаз сну являє собою один із регуляторів його циклічного характеру. Поступове по стійне поглиблення сну може стати небезпечним через тривале галь мування життєво важливих центрів. Спонтанна м'язова активність полегшує вихід із глибокого сну. Доведено, що позбавлення новона

родженого можливості рухатися (туге сповивання) може стати причиною психофізіологічних порушень.

Розлади сну лежать в основі таких явищ як сомнамбулізм, лунатизм і летаргічний сон.

Лунатизм (ходіння уві сні) виникає на фазі глибокого повільного сну внаслідок аномальної активізації моторики. Імовірна спадкова схильність. Спостерігається, головним чином, у хворих на істерію та епілепсію, а також у нервових людей.

Сомнамбулізм є результатом збудження нервових зв'язків у рухо вих  ділянках кори на тлі гальмування другої сигнальної системи. У такому стані люди не помічають небезпеки й не бояться. Сомнам булізм, як і лунатизм, проявляється під час порушень нормальної циклічності сну, зумовлених різними причинами (збудження перед сном, травма черепа, невроз, алкогольна інтоксикація, інфекційна хвороба тощо). При цьому активація сновидінь реалізується не у формуванні певних образів, а в рухових стереотипах. Усі дії виконуються несвідомо і, як правило, не згадуються. Можливі ситуації, коли люди в такому стані виконують певну роботу (миють посуд, підмітають тощо), а вранці не знають, хто це зробив і звертають усе на домовика чи "барабашку".

Летаргічний сон звичайно триває декілька годин, рідше – багато

днів, а у виняткових випадках – декілька років. Відомо, що від сильно го та несподіваного звуку людина здригається й завмирає. Така ж реак ція спостерігається й у разі несподіваної появи чогось жахливого, оде ржання повідомлення про велике нещастя або про безмірно радісну подію. Подібні стани можуть розвиватися й унаслідок деяких нерво вих захворювань. Це наслідок сильного гальмування кори головного мозку як захисту проти згубного перезбудження нейронів. Особливо якщо нервова система ослаблена хронічним алкоголізмом, інфекцій ними хворобами, отрутами, тривалим обмеженням сну, невідступними тяжкими переживаннями, очікуванням біди й нещастя. Якщо нервові клітини виснажені тривалим безсонням або переживаннями, то летар гія триває не більше декількох годин, але якщо вона спричинена дією різних отрут, то цей стан може триматися значно довше. У разі ура ження нейронів окремих ланок мозку (наприклад, рухової зони) вини кає нерухомість організму зі збереженням відчуттів і свідомості. За хворювання основної частини кори зумовлює відсутність будьякої психічної активності.

Спіритизм

 

Чаклунство, анімізм і спіритизм протягом тисяч років існували в тіс ному зв'язку. Виявленню "присутності" духів присвячені цілі ритуали: присипання землі золою чи борошном. Англійці впевнені, що тварини можуть бачити духів, а виття собаки віщує смерть тощо. Починаючи з

1862 р. демонструються навіть фотографії духів. Започаткував цей напрям американець Дж. Мемлер. За фахом він був гравером, а фото графією захопився, спостерігаючи за роботою своїх приятелів – про фесійних фотографів. Одного разу він знімав себе самого й одержав подвійне розмите зображення. Мемлер вирішив, що йому вдалося за фіксувати свого духовного двійника. Знайшовши причину подібної випадковості, він почав виготовляти подібні знімки інших людей і продавати їх. Але продовжувалося це недовго, оскільки виявилося, що на різних фотографіях у вигляді духу фігурує зображення однієї ще живої людини. Публіка втратила інтерес до подібної розваги. Більше того, проти Мемлера було висунуте звинувачення в шахрайстві, бо один із фотографів, котрий служив у поліції, розгадав спосіб, за допо могою якого можна одержувати подібні зображення.

Спіритизм – пряме оновлення уявлень, які відносять до філософії дикунів і фольклору. Світ знову вщерть наповнений розумними й мо гутніми безтілесними духовними сутностями. Люди знову впевнено стверджують, що ці безтілесні істоти прямо впливають на думку й матерію. Ми ніби знову повертаємося до первісних часів існування людства. Привиди знову набувають того значення, яке мали серед примітивних племен і в середньовічній Європі.

У сучасному спіритизмі виділяють два напрями: популярний спіритизм для маси людей і окультизм. Основні риси популярного спіри тизму становлять уявлення про те, що людська душа безсмертна й піс ля смерті тіла може вступати в спілкування з живими людьми й зумовлювати деякі фізичні та психічні явища, а для спілкування необ хідний посередник – медіум.

Адекватне оцінювання подібних уявлень потребує ознайомлення з життям людей, які були провідниками цих ідей. Так, найбільш видат ними спіритами минулого визнаються Е. Сведенборг та Е. Девіс.

Еммануїл Сведенборг народився в 1688 р. у Данії. Закінчив університет в Упсалі за спеціальністю теологія, стародавні мови. Працював радником при будівництві каналів і доків, був членом Гірничої

академії. З 1745 р., вийшовши у відставку, знайшов себе як пророк і містик. Судячи з його щоденника, психічні відхилення в нього поча лися ще з нещасного юнацького кохання, після якого він усе життя холостякував, але відзначався розпутністю. Екзотичні статеві контакти він називав "своєю головною нічною пристрастю". Це зовсім розхита ло його нервову систему й сексуальні видіння навіть заважали працю вати. Аналогічний характер мало і його "ясновидіння".

Новий спалах віри у можливість спілкування з привидами був пов’язаний із нестабільністю соціальної ситуації у багатьох країнах

світу протягом другої половини ХIХ сторіччя. Одним із відомих спі ритів того часу був Е. Девіс (США), який отримав у своїх прихильни ків прізвисько Сведенборг Нового Світу. Він народився в 1826 р. у

штаті НьюЙорк на фермі. Батько – чоботар, алкоголік, а мати – домо господарка з розхитаною нервовою системою. Таким чином, у Девіса була досить несприятлива спадковість, він був схильний до сомнам булізму, а розвиток під впливом забобонної й екзальтованої матері

сприяв поглибленню фантазій. Усе це разом і спричинило інтелекту альне відставання. До школи він пішов тільки на десятому році жит тя, але вже через рік його відрахували через розумову відсталість. Працював на гіпсовому млині, у сільського крамаря, але виявився занадто незграбним. Усі спроби його працевлаштування закінчилися

тим, що він зміг тільки пасти отару. Особливості діяльності пастуха зумовлювали подальший розвиток мрійливості, сомнамбулічних станів, галюцинацій.

У 1843 р. під час гастролей магнетизер Д. Левінгстон знайшов у

цьому хлопчику з порушеною психікою та розумовою відсталістю чудового медіума для своїх виступів і забрав його з собою. Із часом Девіс сам почав лікувати людей. Він був одружений тричі й за однією із своїх дружин узяв чимале придане. У сомнамбулічному стані він два роки диктував "повну філософію природознавства й духовидіння", яку його прихильники розповсюджували по всій Америці. Оскільки він був зовсім неосвіченим, читати його твір для скількинебудь гра мотної людини – справжня мука. Але у світі достатньо невігласів. Усім добре відомо: чим менше людина знає, тим легше й упевненіше вона висловлює свою думку з будьяких питань.

Девіс "винайшов" обертання столів і планшетку, зробивши "спілкування з духами" доступним для всіх. Він разом із своїми прихиль

никами апріорі відкидав будьякі спроби пояснити відповідні ефекти іншими причинами. Тут спостерігається досить цікава залежність: людині, яка мало вчилася, не приходить до тями спростовувати фізи ка, котрий пояснює рухи маятника чи будову комп'ютера. Вона спо кійно погоджується, що фізик краще знає свою справу. Але та ж сама людина заперечує будьяке природне пояснення набагато складніших медіумічних, окультних та магічних явищ. Така людина не припускає навіть думки про те, що професійні біологи, фізіологи та психологи мають більше розумітися на цьому.

Популярність спіритизму в ХIХ ст. зумовила неодноразові спроби перевірити реальність спілкування з духами. Наприклад, у 1870х ро ках Д. М. Менделєєв сконструював спеціальний манометричний стіл,

який точно реєстрував навіть дуже слабке натиснення рук. Зібралася комісія з учених, яка після численних експериментів дійшла висновку: спіритичні явища виникають внаслідок несвідомих рухів або свідомо го шахрайства.

Приблизно в цей же час В. П. Сєченов, вивчаючи ідеомоторні ру хи (несвідомі скорочення мускулатури, які виникають уже хоча б то му, що м'язи постійно перебувають у тонусі), дійшов висновку, що думка – це рефлекс, більше або менше загальмований у своїй завер шальній, руховій частині. Дуга такого рефлексу проходить через нейрони кори великих півкуль. Такі рухи не усвідомлюються й виклика ють відповідні ефекти обертання столів, тарілок і блюдець, створюючи враження "спілкування" з духами. Особливо це вражає в разі відповідного антуражу та певних психічних станів людини.

Той, хто відчуває потребу в самостійному мисленні, але не може повністю відмовитися від віри певному авторитету, знаходить у спіри тизмі суттєву підтримку. Відповідь духів завжди буде погодженою з власними потребами людини.

 

Теософія

 

На ґрунті "боротьби із спіритизмом" зійшла зірка відомої української засновниці теософії Олени Петрівни Блаватської (ОПБ).

На думку авторки цієї концепції, яка виникла наприкінці ХIХ ст., теософія є синтез науки, філософії та релігії. Вона належить до сфери "езотеричних наук", які були відкриті ОПБ махатмами (Вчителями

Мудрості) під час навчання в Шамбалі (з її слів). Перш ніж розглядати

базові положення цієї концепції світобудови (до речі, як і будьякої іншої), доцільним буде ознайомитися з життєписом її авторки, щоб оцінити, наскільки освіченою була ця людина, наскільки можна дові ряти її словам.

Олена Петрівна, донька російського полковника графа фон Ган Роттенштерн, народилася в 1831 р. в Катеринославі. З раннього ди тинства її вихованням займалася прислуга, яка, розповідаючи про зов нішній світ, наповнювала його різноманітними казковими персонажами. Більше того, ОПБ прищепили віру в те, що вона як "недільна дитина" (народилася в неділю) повинна бути здатною бачити їх і спіл куватися з ними. ОПБ була дуже нервовою дитиною, відзначалася сомнамбулізмом, мала часті галюцинації та істеричні напади. Унаслідок такого виховання вона вважала себе постійно оточеною істотами, невидимими для інших. При цьому, згідно із спогадами її рідних, ОПБ була, з одного боку, надзвичайно нелюб'язною, сварливою та впертою, а з іншого – схильною до містичного мудрування.

У 1848 р. її видали заміж за 60річного генерала Блаватського, але через три роки шлюб було розірвано, оскільки ОПБ втекла з дому че рез три місяці подружнього життя. До 1870 р. про її життя нічого не відомо. З її слів: вона подорожувала по Європі, Єгипту, Азії, Індії (не забувайте, що мова йде про 17річну дівчину, що вийшла з дому й пішла світ за очі), розвиваючи свої здібності медіума. Сім років вона нібито навчалася в індійських махатм Шамбали (міфічна країна, ніби розташована в Гімалаях, хоча є й інші версії). Ці махатми (адепти) на лежать до товариства мудрих людей, які в пізнанні таємниць природи

майже досягли рівня богів. Вони нібито можуть читати думки й здійс нювати навіювання на будьякій відстані, розкладати матеріальні об' єкти на компоненти й переносити їх у будьяке місце, викликати зву ки, примушувати рухатися різні тіла, без матеріального посередництва

посилати повідомлення іншим адептам, відокремлювати на певний час душу від тіла й спрямовувати її на вивчення космічного простору тощо. Махатми навчили її цих премудростей і відправили нести езоте ричні знання у світ.

У 1870 р. ОПБ організувала в Каїрі спіритичне товариство, котре швидко розпалося. У 1873 р. вона переїхала до НьюЙорка й приєдна лася до популярного на той час товариства спіритів, але швидко зро зуміла, що тут вона може бути лише на другорядних ролях. Блаватська

зійшлася із полковником Г. Олькоттом, який також був спіритом, і в

1875 р. разом з ним заснувала теософське товариство, яке повинно було протидіяти спіритичним поглядам і мало завдання:

–   закласти основу всесвітнього братерства людства на базі теософії;

–   сприяти вивченню арійських та інших творів з релігії, науки й відстоювати значення арійської літератури, особливо брахманської, буддійської й зороастрійської філософії (на нашу думку, судячи з її

творів, сама ОПБ була недостатньо обізнана з такою літературою, але все ж таки впевнено збиралася вчити все людство);

–          досліджувати найсокровенніші таємниці природи, особливо

психічні сили людини (ОПБ та Олькотт не були ані біологами, ані фізіологами, ані психологами).

Товариство в 1876 р. організувало свою головну квартиру в пе редмісті Адьяр біля Мадраса в Індії. У 1877 р. ОПБ видала двотомник "Разоблаченная Исида", у якому, між іншим, пояснила, що теософія –

таємна, внутрішня сутність, яка міститься в релігійних та філософсь ких системах давніх часів, у магії, спіритизмі тощо. Іншими словами, це вчення є екстрактом (а по суті, досить поверховою компіляцією) із найрізноманітніших галузей діяльності людства, головним чином, азі атських його гілок.

ОПБ і Олькотт роз'їжджали по Індії й проповідували своє вчення, у них з'явилися прихильники. Причини схильності людей до теософії були тими ж, що й у період розквіту спіритизму:

–          релігійні догмати теософії мали буддійське походження, відзначалися своєрідним фантастичним містицизмом, який вигідно відрізняв їх від західних релігій;

–          ОПБ засвідчувала істинність свого вчення за допомогою чудесних діянь: із стелі кімнати, де вона перебувала, падали листи від друзів та махатм із відомостями стосовно теми бесіди; предмети, які ОПБ тримала в руках, зникали й відшукувалися в інших будинках; являлася душа її вчителя Кут Хуми, щоб її могли побачити смертні; розбиті предмети, покладені у "свячену шафу", зникали й замінювалися нови ми, у ній лунали звуки дзвоника, гітари, зв'язаний слуга, якого зали шали на самоті, розв'язувався. Такими примітивними фокусами ОПБ доводила власну "утаємниченість" і підтверджувала "істинність" свого вчення. До речі, ілюзіоністи показують набагато цікавіші фокуси, але

при цьому не декларують свою причетність до якихось особливих та ємниць життя й не засновують нової релігії на тій підставі, що можуть робити вельми складні трюки. Правда, із спробами доказів "правдиво сті" вчення за допомогою фокусів пов'язана одна досить кумедна пе ревірка, організована професійним фокусником Дж. Реді вже в наш час. Він направив двох своїх учнів до парапсихологічної лабораторії для демонстрації здібностей. Вони читали запечатані листи, рухали столи, гнули виделки та ложки поглядом тощо. Молоді люди протягом чотирьох років обдурювали довірливих. Їх діяльність була настільки переконливою, що було вирішено зібрати міжнародний симпозіум для підтвердження істинності парапсихологічних можливостей. На цьому симпозіумі ці талановиті містифікатори зізналися, що всі їх здібності – досить прості фокуси.

За свідченням літератора Соловйова, який уважався другом ОПБ, вона стверджувала: "Естьпить хочется, а чтобы владеть людьми, необ ходимо их обманывать, чтобы увлечь и заставить следовать за собой".

Коли ОПБ захворіла на ревматизм, вона переїхала у Париж до своєї багатої послідовниці, а потім – у Лондон (до іншої багатої послі довниці), де й написала в 1884 р. "Таємну доктрину", яка фактично є переробленою "Разоблаченной Исидой" й також відзначається відсут ністю логіки та безсистемністю викладу матеріалу.

У цей час в Адьярі на основі свідчень подружжя Кулом, які слу жили в ОПБ, в індійських газетах було опубліковане спростування її "чудес". Подружжя розповіло, як разом із двома індійськими факірами брало участь в організації її нібито надприродних феноменів.

Лондонське "Товариство психічних досліджень" відрядило до Ін дії містера Ходжсона, щоб той розібрався в ситуації, що склалася. Піс ля повернення до Лондона він подав звіт, у якому стверджувалося:

–          графологічна експертиза довела, що листи від махатм писала

сама ОПБ;

–   демонстрація астральної форми махатми Кут Хуми – резуль тат маніпуляцій з опудалом, виготовленим механіком Куломом, який виготовив і "священну шафу" – елементарний прилад ілюзіоністів з

рухомою задньою стінкою, котра з'єднувалася через потаємні двері із спальнею ОПБ;

–          дзвіночок ОПБ ховала в накидці;

–          листи підкидалися через спеціальні отвори в стелі та стінках.

Ходжсон уважав, що думка ОПБ про перенесення місця свого пе ребування в Тибет – недоступну область на кордоні Індії – була геніаль ною, тому що можливість перевірки її тверджень практично дорівнюва ла нулю. Чудовою знахідкою було й залучення факірів для демонстрації своїх "паранормальних властивостей", оскільки факіри здавна мали в Європі славу чаклунів. Крім того, не можна заперечува ти й те, що вони були обізнані з деякими психологічними процесами, котрі стали відомими на Заході порівняно недавно. Зокрема, йоги не погано оволоділи мистецтвом гіпнозу, коли в стані штучного сну можна провести досить довгий час (тижні й навіть місяці) без їжі та води й май же без дихання. Незважаючи на всю дивовижність такої практики, у ній немає нічого надприродного. Містер Ходжсон скористався своєю присутністю в Індії, почавши навчання у факірів, дізнався про багато хитрощів, необхідних для більшості їх фокусів. У своєму звіті він на водив чимало вражаючих прикладів, коли навіть вибагливі глядачі були нездатними дати надійні свідчення про те, що ж саме вони бачать під час таких виступів факірів. У розповідях очевидців усе виглядало більш дивовижно, ніж було насправді.

ОПБ, зокрема, як доказ чудес, якими володіють факіри, описувала в "Разоблаченной Исиде" такий фокус: факір на відкритому місці роз стелює шматок килима й топче його ногами. Зпід килима виповзає

хлопчик. Факір бере канат і кидає його догори. Він залишається висіти перпендикулярно до землі, як прикріплений. Хлопчик лізе по канату й зникає вгорі із очей глядачів. Між факіром і хлопчиком починається суперечка, яка закінчується тим, що розгніваний факір вихоплює ніж і

також лізе по канату. Через деякий час звідти падає порубане тіло хлопчика, а потім спускається факір. Він кладе це тіло в мішок, стру шує його, і з мішка вискакує живий хлопчик.

Справжня преамбула цієї історії така: наприкінці 1890 р. С. Ельмор описав цей випадок у "Чиказькій трибуні", доповнивши його по відомленням про те, що був присутній при цьому фокусі разом із фо тографом, який зробив декілька знімків. На фотографіях зображений тільки факір, який жестикулює. Допис закінчувався припущенням про те, що факір загіпнотизував своїх глядачів. Ходжсон написав керівництву газети листа, у якому наполягав, що протягом усього перебування в Індії марно намагався побачити цей фокус або знайти хоча б одного очеви дця. У відповідь він одержав щире зізнання автора публікації в тому,

що все повідомлення було вигадкою, жартом. Більше того, під допи сом містилася вказівка на містифікацію: С. Ельмор – sall more – "бреха ти більше".

Після виконання всіх необхідних формальностей містер Ходжсон дійшов висновку, що пані Блаватська – найдотепніша й найцікавіша шахрайка, яку тільки знає історія, отже, її ім'я, хоч би й з цієї причини, заслуговує бути переданим нащадкам.

 


Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 |

Оцените книгу: 1 2 3 4 5

Добавление комментария: