Название: Теорія еволюції (системний розвиток життя на Землі) - Огінова І. О.

Жанр: Біологія

Рейтинг:

Просмотров: 1455

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 |


8.1. Біологічна основа схильності людини до навіювання

 

Еволюція людини відбувалася згідно із загальними принципами самоорганізації матерії, які єдині для відомого нам Всесвіту, в тому чис лі й для живих систем. До них можна віднести: доцільність (зберігають ся лише адекватні зовнішньому середовищу системи з мінімальною ентропією), системність (на будьякому рівні організації жодна структу ра не розвивається незалежно від інших), ієрархічність тощо. В усіх ви падках спрямований вплив здійснює зовнішнє середовище. Серед безлічі його факторів найбільш суттєвими для антропогенезу виявилися психо логічні та соціальні. Це відображає загальну закономірність розвитку тва ринного світу, пов'язану з тим, що на ранніх етапах еволюції освоєння середовища існування забезпечується морфологічними та фізіологічними адаптаціями, а в міру насичення екологічних ніш життям починають на бувати переваги види з більш досконалою будовою нервової системи й відповідно складнішими формами психічного відображення та поведінки. Велику роль у їх виживанні відіграють угруповання, котрі найбільш вигідні для відносно слабких у морфофізіологічному відношенні істот. Формувалися специфічні системи біологічних, психологічних та соціаль них адаптацій, які тільки комплексно забезпечували виживання гомінідів. При цьому ті ознаки, котрі сформувалися пізніше в ході еволюції, були й залишилися найбільш уразливими до зовнішніх впливів. Перш за все це стосується архітектоніки неокортексу, фізіології нервових процесів, соці ального статусу людини й пов'язаної з ними свідомості.

До системного блоку біологічних адаптацій можна віднести зрос тання в ході еволюції тварин ролі дистантних аналізаторів, резервної кількості нервових елементів і прогресуючу різноманітність контактів між ними, формування все більш досконалих асоціативних зв'язків і

медіаторних систем. Вони склали біологічну основу появи свідомості, абстрактного мислення й виразної мови. Але при цьому зберігалися й еволюційно давні анатомічні та функціональні системи головного мозку (довгастий, середній і проміжний мозок, лімбічна система). Тут зосереджуються центри простих і складних безумовних рефлексів, мотивацій та емоцій. Поведінка людей, як і тварин, на підсвідомому рівні забезпе чується саме цими давніми в еволюційному плані утвореннями, а основ ний механізм прийняття рішення в непевній ситуації пов'язаний з дією

мотиваційних та емоційних керуючих впливів. Ці механізми значно

модифікувалися й ускладнювалися протягом еволюції, але їх сутність залишилася незмінною: забезпечити виживання на рівні психологічних автоматизмів.

Еволюційним добутком людей, на відміну від тварин, є тільки свідомість, пов'язана з діяльністю модульних асоціативних систем нової кори великих півкуль головного мозку. Базу для її ефективного функціонування становить коректна інформація, яка об'єктивно відобра жає події довкілля. На її основі формується цілеспрямована пластична поведінка, котра дозволяє адекватно пристосуватися практично до будьяких умов середовища за рахунок пізнання механізмів і причин нонаслідкових зв'язків певних явищ зовнішнього середовища. Якщо така інформація з певних причин відсутня або недостатня, керування поведінкою й вироблення її відповідних програм переходить на ево люційно давній рівень, який хоч і більш примітивний, але дозволяє вижити в умовах з непевним прагматичним значенням.

Психологічний блок еволюційного системокомплексу факторів антропогенезу пов'язаний із становленням (на базі генетично зумовленої анатомічної структури головного мозку) балансу між процесами галь мування й збудження в нервовій системі. Існує безліч варіантів їх спів відношення в різних частинах мозку. З ними пов'язані особливості орга нізації пам'яті, навчання, елементарної розумової діяльності тварин і евристичного мислення людей тощо. Комбінації цих фізіолого психологічних властивостей можуть зумовлювати формування найріз номанітніших типів особистостей. Залежно від них людина виявляється більше схильною до одних вчинків і менше – до інших. Відповідно змі нюються й програми поведінки особистості.

Велику регуляторну роль у формуванні поведінкових актів відіграє й соціальне середовище, котре може їх суттєво змінювати. Відповідно до цього (і згідно із загальними принципами самоорганізації матерії)

майже на однаковій анатомічній основі може виникнути безліч психо логічних варіантів і соціально зумовлених типів особистості людини. Крім того, людина, як і стадні тварини, у своїй повсякденній діяльності орієнтується вже не тільки на конкретні фактори середовища існування,

а й на поведінку інших осіб угруповання. І чим більша роль угрупован ня в житті осіб, тим більше вони залежать від соціальних орієнтирів, котрі можуть бути доречними далеко не завжди. Унаслідок цього вини кають численні конфлікти між особистістю та суспільством, між куль

турним та біологічним у самій людині, між особинами однієї популяції різного віку чи статі, між різними популяціями нашого виду (боротьба між народами, расами, націями, класами) тощо.

Для зменшення стресової напруги в ході антропогенезу виробилися загальні та індивідуальні засоби зменшення психологічного та соціаль ного навантаження на індивідуума. Одним із найефективнішх є здат ність переходити на більш давній рівень керування поведінкою та забу вати про неприємні події життя або переносити свої проблеми на інших. Це можуть бути як конкретні особи, так і вигадані зовнішні фактори. Головну функцію психологічного захисту в будьякому випадку вико нує довкілля: замість того, щоб усвідомити концепцію "я сам винен у своїх негараздах і сам мушу приймати рішення", домінантою стає по шук "зовнішнього ворога". Ефективність таких прийомів значно зростає внаслідок того, що наші думки, емоції та поведінка постійно перебувають під впливом фактичної або уявної присутності інших людей. Подібний "тиск групи" створює принципові можливості для контролю свідомості в різних деструктивних культах, дозволяє маніпулювати відчуттями та вчинками людей. Причини подібних явищ треба шукати в особливостях еволюційного розвитку психічного відображення тварин і його модифі кацій упродовж антропогенезу.

Різноманітність психологічних і соціальних варіантів гомінідів із гнучкими програмами поведінки забезпечила їх швидкий еволюційний

розвиток. Але одночасно це означає, що залежно від анатомічної будови головного мозку й соціального оточення люди будуть думати по різному, будувати різні картини зовнішнього світу, порізному ставитися до одних і тих явищ довкілля.

Таким чином, загальної схеми будови Всесвіту, однаково доступної й прийнятної для всіх людей, просто не існує й існувати не може. Тому на кожному етапі антропогенезу люди вирішували однакові проблеми світогляду різними засобами, котрі мали як своїх прихильників, так і ворогів. Через це немає ніякого сенсу нав'язувати іншим людям свою думку про ті чи інші події, оскільки в будьякому випадку вони оберуть тільки ту вер сію, яка зрозуміла їм і не суперечить їх уявленню про довкілля. Будьякі

інші варіанти психологічно сприймаються як спроби зміни особистості й викликають опір. Тому треба просто погодитися, що кожний світогляд має право на існування, але тільки до тих пір, доки не починає претенду вати на істину в останній інстанції та не нав'язується силоміць іншим лю

дям. Це обмежує можливі варіанти їх майбутнього розвитку (як і будь якої іншої матеріальної системи) і тільки завдає шкоди. Проте протягом усього антропогенезу неодноразово робилися спроби цілеспрямовано формувати той чи інший світогляд у великої маси людей.

Біологічну базу можливості цих процесів становить наявність у кожної людини таких анатомічних структур як гіпокамп, мигдалик, лі мбічна система та інші давні підкіркові утворення, які дозволяють здій снювати перехід на еволюційно нижчі рівні керування поведінкою, підкоряючи   її   певним   психологічним  і   поведінковим  стереотипам. Це звільнює людину від необхідності самостійно вирішувати життєво необхідні проблеми, перекладаючи їх на плечі інших членів угрупован ня або "вищих істот". Суб'єктивно такий перехід відчувається як психологічне полегшення, знімається напруга будьякого стресового фактора, людина легше здійснює соціальні контакти, а її конфлікт із суспільст вом стає мінімальним. Обов'язковою умовою успішності такої поведін ки є вивільнення підсвідомості від контролюючих впливів нової кори й

пов'язаного з нею свідомого сприйняття дійсності. Діапазон засобів не такий уже й великий, але всі вони (у різних модифікаціях та сполучен нях) упродовж розвитку людства неодноразово випробувалися на прак тиці й часто приводили до бажаного результату.

 

Напрями формування світогляду

 

Згідно із суспільним оточенням у людини можуть формуватися різні світоглядні концепції, котрі можна умовно поділити на дві групи.

ПЕРША ГРУПА ВЕРСІЙ заснована на уявленні про те, що життя людини, її доля визначаються (запрограмовані) певними "вищими" істотами. Такий світогляд пов'язаний з виникненням магії й різних галузей "таємних знань", анімізму, спіритизму тощо. У ХХ ст. до цього напряму приєдналася віра в прибульців із космосу, які навідувалися на Землю в різні геологічні періоди й спрямовували життя її мешкан ців у певне русло розвитку.

ДРУГА ГРУПА ВЕРСІЙ базується на аналізі дійсності, що спостерігається людиною. Залежно від вимог до об'єктивності одержуваної інформації можна виділити два різновиди такого ставлення людини до зовнішнього світу. Перший із них полягає в тому, що як реально існую ча приймається будьяка інформація, котра надходить від наших органів чуття. У більшості випадків це доречно. Але мають місце певні психічні

стани, коли людина не може покладатися на свідчення своїх аналізаторних систем через їх хибність. Наприклад:

–   емоції під час спостережень суттєво викривляють сприйняття дійсності. Відомо, що ніхто не може ручатися за точність своїх вражень

у разі сильного хвилювання;

–   час, який минув після події, також зумовлює помилки пам'яті й уяви. У пам'яті зберігається звичайно те, на чому більше була зосередже на увага людини, що її вразило, хоч це можуть бути й несуттєві ознаки

події. Крім того, під час спогадів легко втрачається послідовність подій;

–          помилки органів чуття, коли певні ознаки дійсності не реєструються адекватно;

–   через індивідуальність психічних процесів кожної людини одну й ту саму подію люди переповідатимуть зовсім порізному;

–   асоціації, які в сприйнятті людини часто підмінюють реальні події й переконують у реальності явищ, котрі мають мало спільного з дійсністю (наприклад, людина в комбінезоні, яка несе чемоданчик, асоціюється із слюсарем, і свідок упевнений, що він бачив саме слюсаря,

хоча це може бути хто завгодно);

–   напружена увага й очікування також вельми суттєво викривля ють точність сприйняття, бо при цьому розвивається втома аналізаторів і всієї нервової системи, що зумовлює зростання кількості помилок;

–          відчуття страху, шок, зціпеніння деформують сприйняття дійсності в бік гіперболізації ситуації (прислів'я " в страху очі великі");

–   завчасна упередженість примушує людей розповідати не те, що було насправді, а те, що їм вигідно;

–   велике значення має й психологічна мотивація, яка примушує людину виступати з тією чи іншою заявою, тобто які мотиви сильніші – ті, що змушують говорити правду, чи ті, що схиляють до вигадки.

Через подібне викривлення сприйняття виникає хибна кореляція

між подіями, які, на думку людини, мали місце, бо вона довіряє своїм відчуттям. У науці такому суб'єктивному сприйняттю протиставляється твердження: неймовірно – не факт!

Другий різновид версій відносно влаштування зовнішнього світу,

що ґрунтуються на фактах, пов'язаний з одержанням тільки об'єктивної інформації; суб'єктивні враження до уваги не беруться. У його межах об'єднуються різні сфери науки.

Одним з її основних постулатів є твердження: існує лише один за мінник уяви – дослід! Відомий кібернетик, засновник розробки штучно го інтелекту Н. Віннер уважав, що диявол, з яким бореться вчений, – це безлад, тобто невизначеність, випадковість. Для роботи з явищами, зу мовленими грою випадку, існують спеціальні методи, які дозволяють виділити в них закономірну складову частину. Наприклад, для одер жання надійних результатів (за умови правильної організації експери менту) обсяг вибірки може не перевищувати 30 об'єктів через те, що подальше збільшення їх чисельності не дає суттєвого зростання точнос ті. Це може бути своєрідним критерієм перевірки кваліфікації людини, яка виступає з новими екзотичними версіями щодо будьяких явищ; якщо мова починає йти про сотні та тисячі даних або дослідів, можна не сумніватися – ви маєте справу з дилетантом або шахраєм.

Навіть елементарний здоровий глузд підказує, що невідоме не мо же бути використане для пояснення причини незрозумілих явищ, бо це в принципі не дозволяє відповісти на питання об'єктивно. Але на основі

вигадки, численних умоглядних версій сформувалася ціла наукоподібна система, що претендує на "розкриття сутності явищ", які нібито недо ступні справжній науці.

У сфері зовнішнього ефекту псевдонаука має переваги над наукою

справжньою; вона обов'язково щось "спростовує", і ці її "спростування" більш зрозумілі непосвяченій людині, ніж справжня "драма ідей". Ство рюється ілюзорне враження, що будьхто може зробити відкриття, треба лише добре замислитися. Для з'ясування ж реальних причин загадкових або незрозумілих явищ необхідно застосовувати принципово інший професіональний підхід, який вимагає високої кваліфікації саме в тій сфері знань, з якою пов'язане явище, котре вивчається. Загальне визна чення "вчений" без указівки фахової підготовки не дозволяє встановити ступінь компетентності того чи іншого експерта.

Достовірністю своїх висновків природничі науки зобов'язані саме тому, що спостереження проводяться в жорстко визначених умовах, за яких можливість помилок через недосконалість приладів і сприйняття людини стає мінімальною, а їх вірогідність обов'язково вказується. Сту пінь неймовірності, тобто можливості явищ, які виходять за межі зако номірності через невідомі, випадкові причини, також указується. Інши ми словами, для доказу можливості неймовірного містика не потрібна, достатньо математики. Крім того, у науці існує так звана "презумпція

встановленого": вченим не потрібно перевіряти й доводити хибність певного умоглядного твердження, це автор нової гіпотези повинен до вести її істинність. Будьяке припущення має право на існування, але ми можемо оцінити його адекватність тільки оперуючи фактами й цифра ми. В іншому разі немає ніякої підстави для серйозної розмови й обго ворювати нічого.

Людина має право не рахуватися з наукою в оцінці проблем життя й смерті, приймаючи ту концепцію, яка її більше задовольняє. Найлегше зробити це тому, хто взагалі не знайомий з природознавством.

 

Змінені стани свідомості

 

Усі шахраї та містифікатори добре знають про небезпечність для їх практики об'єктивної оцінки інформації, яку вони видають, тому в будь яких варіантах містичного світогляду (магія, екстрасенсорика тощо) обо в'язково застосовують певні засоби введення людей у змінений стан сві домості, коли людина не здатна усвідомити, яким чином сторонній керує її думками та вчинками. Таких прийомів небагато, й застосовуються вони в різних комбінаціях та модифікаціях. Розглянемо деякі з них.

1.  Наркотики. Наприклад, американські індіанці застосовували психоміметики (модифікатори психіки) у вигляді складних порошків

рослинного походження; інки – листя коки; мексиканці – мескалін гри бів, а також коноплі; скіфи нагрівали на каменях насіння конопель і ди хали його димом; давні арії вживали наркотичні препарати у вигляді

таких "напоїв богів", як сома (індуси) і хаома (перси); у Давній Греції під час оргій Діоніса пророчиці в храмах Аполлона були під впливом беладони; перські дервіші ("святі люди") вживали опіум і гашиш. Багато наркотиків, які належать до групи ейфоричних, містять речовини, близькі за структурою до індолу. Це дозволяє їм проникати крізь мембрани нейронів і аномально їх збуджувати, що викликає в людини відчуття радос ті, щастя. Психоміметики (психотики, фантастики) будовою наближа ються до нейромедіаторів і діють конкурентно, тобто замінюють природні медіатори й десинхронізують функціонування багатьох нейронів. Унаслідок цього виникають видіння, порушується сприйняття простору й часу. Ретельний аналіз так званих "мазей відьом" дозволив установити, що до їх складу входять коноплі, мандрагора та інші трави, які містять різні наркотики. Такі мазі викликають відчуття втрати ваги

тіла, піднесення догори, польоту й супроводжуються видіннями. При

чина подібних явищ полягає в тому, що в нормі до головного мозку по стійно надходять нервові імпульси від рецепторів м'язів, сухожиль, суг лобів, шкіри й півколових каналів середнього вуха. Переживання нева гомості, політ у навколоземному просторі та космосі зумовлені блокуванням цих імпульсів. У випадку застосування інших препаратів подібної дії нервові сигнали від вестибулярного апарату починають без ладно й з високою інтенсивністю надходити до коркової частини суглоб ном'язового аналізатора. Це спричиняє його перевтому й гальмування, що супроводжується аналогічними відчуттями.

2.   Обмеження у харчуванні являє собою могутній засіб доведення розладу психічних функцій до екстатичного візіонерства (видіння, га люцинації). Дієта має велике значення для нормального функціонування нервової системи, тому що багато медіаторів утворюється з аміноки слот, в тому числі й незамінних. Із цього витікає, що незбалансоване за білковим складом харчування за певних обставин може викликати не стачу деяких нейромедіаторів і аномальне функціонування психіки людини. Крім того, у культах харчове обмеження звичайно поєднується з іншими способами викривлення свідомості за рахунок обмеження функ цій організму внаслідок тривалої ізоляції, коли людина "спілкується з вищими силами".

3.   Психічні автоматизми, зумовлені звучанням "у голові" голосів,

які наказують виконати певні дії. Вони характерні для деяких психічних захворювань і супроводжуються втратою волі. Їх поява розцінюється людиною як "голос вищої істоти". Вони проголошують нові закони, роз кривають таємниці Всесвіту тощо. Такі психічні аномалії можуть бути й у нормальних людей у періоди розумового та фізичного напруження, ду шевного піднесення. У деяких випадках під час психічних автоматизмів з'являються зорові галюцинації, спрямовані назовні. Так, поетам і пись менникам інколи ввижається, що їх творіння написані (продиктовані) надприродними істотами. Психічні автоматизми звичайно супроводжу ються розщепленням свідомості. Його причини: фізіологічно функціону вання самосвідомості забезпечується скоординованою діяльністю різних систем головного мозку навколо одного домінуючого центра, який і за безпечує переживання актуального "Я". За певних обставин ця система може розщеплюватися на підсистеми з власними домінуючими осеред ками. Тоді кожна підсистема починає існувати автономно і продукувати

нав'язливі думки, слова, образи. Наприклад, іноді буває дуже важко позбутися якоїсь нав'язливої мелодії тощо.

4.   Психічні захворювання різної природи в багатьох випадках зумовлюють змінені стани свідомості, які викликають яскраві галюцинації і  візіонерство. Подібні стани психіки створюють власну, внутрішньо несуперечливу картину світу. Вона виглядає досить переконливо навіть для інших, але має єдиний недолік: її основою слугують суб'єктивні відчуття, тобто вона має мало спільного з реальним світом. Такі анома лії психічного відображення характерні для багатьох містиків, які стра ждають різними типами нервових розладів, і відіграють значну роль у становленні магії та сект.

5.   Гіпнагогічні стани супроводжуються видіннями на межі реальність – сон – дійсність, тобто вони характерні для дрімоти. Розуміння природи зміни свідомості в цей час потребує більш детального аналізу механізму сну. Сон складається із чотирьох фаз: розслаблене неспання, дрімота, сон середньої глибини, глибокий сон. Вони супроводжуються гіпнотичними стадіями, під час яких можуть виникати гіпнагогічні явища. Розрізняють декілька таких фаз: зрівняльна (сильні та слабкі по дразники викликають однакову реакцію організму), парадоксальна (слабкий подразник може спричинити сильну реакцію) та ультрапара доксальна (позитивний подразник, який у нормі викликає збудження й активну реакцію, приводить до гальмування й навпаки). В останню фазу впевненість "я один" відразу активує протилежне – "тут є ще хтось". Подібні явища, як правило, швидкоплинні й забуваються. Однак у разі порушення процесів засинання на цих відчуттях може сконцентрувати ся увага й подібні стани залишають глибокий слід у пам'яті. Це зумов люється аномальною фіксацією парадоксальної та ультрапарадоксаль ної стадій, що може спричинювати виникнення галюцинацій. Подібні явища притаманні різним психологічним станам (тривожність тощо), спостерігаються під час тривалого неспання або примусового позбав лення сну. Ці особливості нерідко використовуються для провокування галюцинаторних переживань містичного характеру.

6.   Музичні ритми широко застосовуються в багатьох містичних і екзотичних культах для досягнення ритуального трансу. Вони виконують роль синхронізаторів м'язової активності, яка регулюється централь ною нервовою системою. Виникає втома відповідних аналізаторів і роз вивається стан, який наближається до гіпнотичного. Крім того, нерідко

музичний супровід певних масових заходів здійснюється в діапазоні час тот, відповідних альфаритму кори головного мозку. Виникнення ре зонансу зумовлює розвиток захисної реакції у вигляді виділення мозком ендогенних опіатів (ендорфін, енкефалін). Суб'єктивно це відчувається як ейфорія, задоволення, можливі несподівані видіння, тобто відтворюється ефект наркотиків. Такі зміни свідомості суттєво полегшують реалізацію процесів стороннього впливу на психіку людини, підкорюють її волю наказам "учителя", шамана, гуру й тому подібних "наставників". Можливі масові реакції невротичного характеру.

7. Сенсорна депривація також провокує різноманітні видіння. Справа в тому, що нормальне функціонування психіки неможливе без певного мінімуму зовнішніх подразників. Дефіцит реальних, природних

нервових імпульсів від рецепторів органів чуття зумовлює непереборну потребу в будьяких подразниках. Це явище, з психологічного погляду, можна порівняти з голодом. Для задоволення такої потреби активують ся процеси уяви, які впливають на образну пам'ять (своєрідний ейдетизм). Іноді ступінь впливу ейдетичних галюцинацій на психічний стан людини настільки великий, що їх треба переборювати цілеспрямовано й докладати до цього чимало зусиль. Наприклад, в умовах сурдокамери приблизно на десятій добі виникає відчуття присутності когось сторон нього. Звичайно цей об'єкт, за відчуттями людини, знаходиться за спиною та не має певної форми, тобто сприймається як "щось" або "хтось". Таке відчуття не підкріплюється ні зоровими, ні слуховими подразни ками. Людина при цьому перебуває в пригніченому, тривожному стані.

У численних дослідженнях переконливо продемонстровано, що

немотивований страх має стійку тенденцію до об'єктивізації. Це пов'я зано із складною перебудовою динамічних взаємовідношень між пер шою та другою сигнальною системою, котрі спрямовані на певну ком пенсацію сенсорного голоду й розцінюються як захисні реакції.

Ілюзорне переживання внаслідок емоційного напруження форму ється в лівій півкулі, котра відповідає за абстрактне мислення й пов'яза на з другою сигнальною системою (реакція на слово). Поняття "люди на" як абстракція не має ніяких конкретних атрибутів, тобто, говорячи "людина", ми не можемо вказати, який у неї колір волосся, шкіри, очей, яка статура й зачіска тощо, оскільки всі ці ознаки властиві тільки конк ретним людям, а не абстракції. Через це уявне враження про когось сто роннього не може скластися в чіткий реальний образ, але дозволяє абст

рактно й емоційно переживати присутність "когось". Одночасно збері гається логічне мислення, а відсутність чуттєвого переживання створює подвійну орієнтацію: людина знає, що сторонніх немає, але не може позбавитися неприємних, емоційно тяжких переживань. Тривала сенсо рна недостатність і самотність сприяють перетворенню ейдетичних об разів на галюцинації, що є ознакою психічного розладу. Як тільки лю дина звикає бачити привиди й розмовляти з ними, звичні образи виникають кожного разу, коли відтворюються першопричини. Подібні галюцинації поширені серед народів із містичною орієнтацією світогля ду (зулуси, малайці, індуси, греки, італійці тощо). Такі видіння можуть виникати у людей певних професій, яким тривалий час доводиться пе ребувати в напівтемряві або в повній темряві. До них належать праців ники кінофабрик, кіностудій, фотолабораторій, спелеологи, дигери то що. Багато письменників, поетів, художників для активації творчої наснаги потребують ізоляції. В усіх випадках змінені стани свідомості пов'язані з утратою відчуття часу, зміною форми виразу емоцій, викри вленням сприйняття й відчуття власного тіла, гіпернавіюваністю.

Учені І. І. Мечников і В. М. Бехтерєв установили, що думка про якусь дію та сама дія за своєю фізіологічною природою – один і той самий процес. Більше того, якщо дія виконується тільки подумки, в уяві, то через свою загальмованість, неможливість зовнішнього предметного виразу й завершення (ніби розрядки) вона суб'єктивно відчуваєть ся сильніше, ніж реальний процес фізичної дії. Крім того, будьяке галь мування психічних процесів у змінених станах свідомості жорстко обмежує арсенал пристосувальних властивостей і людина опиняється

закутою в тенета власної уяви. Вона не здатна відрізнити дійсне від уявного, не може виробити адекватні реакції поведінки.

Основним типом нервових захворювань, які мали епідемічний характер,  була  істерія.  Її  патофізіологічні  механізми  були  розкриті І. П. Павловим: на фоні природженого слабкого типу нервової системи в корі головного мозку за сильних афектів (бурхлива емоція) розвива ються захисні гальмівні процеси. У зв'язку з поширенням гальмування на більшу частину неокортексу вивільняються підкіркові механізми зпід контролю актуального "Я". При цьому мають місце судомні напади та інші афективні реакції, різко активується наслідувальна поведінка, кот ра в нормі найбільш активна в дитинстві. Саме вона відіграє ключову роль у поширенні психічних епідемій. Носіями подібних нервових роз

ладів були, у першу чергу, люди істероїдного типу, яким властиве ви кривлення в сприйнятті реальних відношень між об'єктами та явищами довкілля, відсутність просторовочасових меж, нездатність відрізнити фантазію від реальності й події, що мали місце уві сні чи в уяві, від тих, що відбулися насправді. Деякі уявні образи в них настільки яскраві, що перетворюються на відчуття. Людина ніби живе у вигаданому нею світі. Це своєрідний захист від психічних травм дійсності. До істероїдів зви чайно належать люди з низьким інтелектом і високою активністю під свідомості. У них нова кора, через ті чи інші причини, функціонально нерозвинена і, як наслідок, замість свідомого механізму прийняття рі шення й створення адекватної програми поведінки реалізується підкір ковий, емоційний рівень, котрий і домінує в поведінці. Ця особливість психічного відображення притаманна дітям, глибоким старикам, людям малограмотним і соціально пригніченим. Схильність до навіювання в них максимальна. Формуванню істероїдності сприяє й хронічний страх перед життям.

У сучасній Росії, за даними на 2000 р., кожна четверта людина по требує госпіталізації з діагнозом "самонавіювання", а кожна друга зна ходить у себе ознаки хвороби, якої немає. Здорову нервову систему має лише 25 % дітей, не кажучи вже про дорослих. Дві третини пацієнтів поліклінік потребують перш за все допомоги психотерапевта, а вже по тім – лікаря відповідного профілю. Решта – тільки психіатра. Людина здатна "з нічого" вигадати собі хворобу, а нервова система в змозі її імі тувати (від несправжньої вагітності до онкології), тобто самої хвороби немає, а симптоми наявні.

Поза, надлам, декадентство, перебільшення – характерні риси істероїдності в мистецтві.

Інша причина істероїдності пов'язана із фізіологічним механізмом нехтування більшістю соціальних заборон – витіснення із свідомості

неприємних реалій, які обмежують сферу "хочу". Таким механізмом "не можна" кожного разу перетворюється на "можна, якщо дуже хочеться". Це так звані аморальні істероїди.

Таким чином, для адекватної поведінки людини вкрай необхідним

є збалансоване функціонування її нервової системи відповідно до реаль них факторів зовнішнього (природного й соціального) середовища. Сві дома діяльність виникає у випадку спільної діяльності всіх відділів но вої кори на базі інформації від підкіркових структур. Спеціальними

дослідженнями доведено, що ритуальний (магія) та ієрархічний аспекти нашого життя перебувають під сильним впливом "рептильного комплек су", спільного для людини та рептилій (найбільш еволюційно давні струк тури головного мозку). Альтруїстичний, емоційний та релігійний аспекти життєдіяльності людини значною мірою регулюються лімбічною систе мою, до складу якої входять молоді кортикальні формації (наприклад, поясна звивина), давні утворення кори (гіпокамп) і підкіркові структури (мигдалик, деякі ядра таламуса, гіпоталамус тощо). Вони спільні в лю дини й ссавців.

Ритуали та емоції відіграють колосальну роль у житті людей, а від повідні їм анатомічні структури мають найбільш давнє еволюційне ми нуле й об'єднують людину з іншим тваринним світом. Але ще важливіше те, що тільки людина здатна до логічного, абстрактного, концеп туального мислення, тільки вона має свідомість. Для формування цих властивостей повинні були минути мільйони років еволюції, мільйони років спроб і помилок, сотні тисяч років становлення трудової діяльності, виразної мови й суспільства. Тому віддавати такі, набуті в надзви чайно важких умовах існування, прогресивні досягнення на поталу різ ним шахраям можуть дозволити собі тільки вкрай знедолені та дезорієнтовані люди для врятування власної психіки.

 

Навіювання

 

Людина – істота суспільна. Без спілкування вона жити не може. Люди обмінюються знаннями, досвідом, емоціями, почуттями, тобто через посередництво спілкування впливають на інших людей. Навію вання (сугестія) – вплив на психіку людини за допомогою мови. Він спрямований на те, щоб викликати зміни в її поведінці, душевному стані чи в роботі організму (переконати, заговорити).

У словнику В. Даля цей термін розшифровується так: "Внушать (что, кому) – вносить в уши, вселять, вкоренять, внедрять, передавать, убеждать, поселять в мыслях, помыслах, заставлять думать, хотеть, по будить к принятию представлений словами или другим способом".

Навіювати можна не тільки словом промовленим, а й словом напи саним, а самонавіювання взагалі відбувається на основі так званої "внут рішньої мови". Поняття навіювання об'єднує три послідовні процеси:

–   Прищеплення програми поведінки може виходити від однієї особи або від спільноти (у вигляді звичаїв, домінантної ідеї, марновірства тощо) і

передаватися одній людині або багатьом. У випадку самонавіювання джерело й виконавець програми зливаються в одній і тій самій людині.

–   Мозкові фізіологічні механізми, які забезпечують виконання прищепленої програми поведінки.

–   Вихід психонервового процесу на виконавчі системи. Поведін ка, сприйняття й тілесні функції стають адекватними до прищепленої програми. Навіювання закінчується перетворенням програми на дії.

Навіювання як предмет наукових досліджень успішно застосовується для вдосконалення психічної, емоційної та фізичної організації людини. Воно стало усвідомленим досягненням людей, які займаються аутотренінгом. Досить значними сугестивними можливостями відзна чаються різні види мистецтва, особливо телебачення й кіно. Велику роль навіювання відіграє й у практиці різних містичних культів.

Навіювання як різновид соціальної психічної взаємодії між людьми розраховане на некритичне сприйняття тієї інформації, що передається. Тому воно застосовується в тих випадках, коли звернення до раціонального мислення непотрібне або небажане. Застосування засобів сугестії дозволяє глибоко впливати на думки, настрій, почуття, вчинки людей.

У чистому вигляді навіювання виступає рідко. Найчастіше воно

сполучається з псевдологічним переконанням. Використання логіки, навіть у спекулятивній формі, привносить в емоціональне навіювання інтелектуальний компонент, що досить суттєво підвищує ефективність сугестії. Навіювання саме по собі як психологічний феномен не може бути поганим чи добрим. Воно становить закономірне психологічне яви ще. Негативним, шкідливим для особистості воно стає тільки тоді, коли застосовується з антигуманною метою, тобто критерій оцінки сугестії становить те, в ім'я якого соціального завдання вона застосовується.

Для об'єкта сугестії характерний безконфліктний (без роздумів і аналізу) прийом інформації, оскільки навіювання в стадії його сприйняття переживається як особисте, інтимне, дещо таке, що примушує до дій. До сугестивного впливу найчутливіші жінки та діти, особи з некри тичним мисленням і низьким рівнем наукових знань, ті, що настражда лися в житті. Ефективність навіювання значно зростає через наслідування й емоційний резонанс (є вже у вищих ссавців), що робить просто необхідними колективні збори, медитації, обряди тощо. Вони посилю ють вплив сугестії, що дає звільнення від минулих і формування нових стереотипів поведінки. Як наслідок змінюється світогляд. Важливу роль

в успішності навіювання відіграє уява людини, котра дозволяє створити досить фантастичні образи й цілі світи. Тут і кентаври з мінотаврами, і лісовики з русалками, й ельфи з гномами, словом, численні різноманітні істоти, які взаємодіють між собою найвигадливішим чином.

Характерною особливістю подібних фантазій є їх антропоморф ність, тобто всі герої таких ілюзорних світів, у тому числі боги, мають суто людські переваги й недоліки, вони ворогують, сваряться, миряться, люблять і вибачають, як люди, тільки наслідки їх пристрастей мають

більш грандіозні масштаби.

Людина в стані емоційної напруги здатна "розвинути уяву" до виникнення ілюзій та галюцинацій. Тоді вони переживаються як реаль ність і прирівнюються до неї. Сильні емоції звужують критичне усвідомлення дійсності й затримують свідомість у межах прищепленої програми дій чи сприйняття. Нервові імпульси, які сигналізують про руйнування організму, у таких випадках не досягають деформованої свідомості.

Високий емоційний фон сприяє також і функціонуванню механізму самонавіювання. Він може здійснювати й глибоке знеболювання, і гальмування будьякої іншої чутливості. Самі емоції при цьому можуть бути як позитивними (радість, задоволення), так і негативними (страх, гнів, тривога).

Тонкий і тісний зв'язок навіювання та уяви підтверджується численними фактами. Багато людей знайомі з випадками, коли до тіла людини прикладають холодний предмет після навіювання про те, що він розпечений. У людини з'являються опіки. Причина подібної реак ції організму зумовлена тим, що внаслідок сугестії уявні фантазії під німаються до рівня галюцинацій, які людина сприймає як дійсність. Це і є навіювання, це і є трансформація уяви в навіювання. Звичайно, не так часто й не у всіх навіювання досягає такої інтенсивності. Є ба гато перехідних ступенів.

Таким чином, навіювання починається з емоційно насиченої уяви, яка починає сприйматися як реальність і діє на людину як реальність. Принципової різниці між навіюванням ззовні й самонавіюванням немає. Їх об'єднує уява. Більше того, не може бути навіювання без самонавію вання (А. С. Пушкін: "Вам обмануть меня нетрудно, я сам обманываться рад..."). Суб'єкт, який піддається сугестії, завжди є її співавтором, оскільки збагачує надану інформацію власною уявою. Наприклад, людям навію ють, що вони перебувають у саду. При цьому деякі з них бачать дерева у

цвіту, інші – стиглі яблука на деревах, треті – чують ще й спів птахів тощо. Таке співавторство вельми сприяє ефективності навіювання.

Реалізації сугестії сприяють також умови, які підвищують навіюваність суб'єкта. До них належать змінені стани свідомості, психологічна установка й конформність.

Установка – готовність суб'єкта до певної діяльності, вона настро ює людину на конкретні дії або сприйняття, тобто це готовність сприй няти навіювання. Установка знижує критичне ставлення до дійсності,

диктує характер сприйняття навіть усупереч здоровому глузду й реаль ності. Психологічна установка до сприйняття навіювання зближується з поняттям марновірства: чим сильніша віра в прикмету, тим інтенсивні ший її вплив на психічний і емоціональний стан людини.

Психологічна установка, спрямована на формування активної жит тєвої позиції, життєстверджувальна, спонукає до подолання труднощів, перепон, переборення страху. У той же час вона може, навпаки, прирі кати на пасивність, боягузтво, паралізувати волю. Страх виникає в умовах нестачі інформації (невідомість) і відсутності засобів захисту від небезпеки. Це почуття несвідоме й значно впливає на поведінку люди ни, звужує мислення, викривлює сприйняття, з'являється відчуття при реченості, безвиході, втрачається здатність до опору. У середні віки бу ла поширена така притча: східний пілігрим зустрівся з Чумою й спитав

у неї: "Куди ти йдеш?" Вона відповіла: "Я йду до Багдада, мені потрібно вбити 5 тисяч чоловік". Через деякий час вони зустрілися знову й піліг рим обурено заявив: "Ти сказала, що загубиш лише 5 тисяч, а вбила

50 тисяч чоловік!", на що Чума відповіла: "Ні, я загубила тільки 5 тисяч,

усі інші вмерли від страху".

Конформність проявляється в несвідомому, пасивному наслідуван ні соціального мікросередовища, у копіюванні уявлень, емоцій, вчинків і сприйняття. Це поняття психологічне. До нього наближається психофізіологічний феномен наслідування й суто фізіологічний процес, відомий як імітаційний рефлекс. Усе це різні рівні одного й того ж явища.

Уперше на феномен конформності звернув увагу В. М. Бехтерєв у

1908 році. Він назвав його "суспільною заразою". Його джерело полягає в особливостях стадного життя тварин і адаптивності імітаційної пове дінки. Ніяке навчання не обходиться без наслідування, тому що це най коротший шлях передачі досвіду. Конформність полягає в основі бага тьох явищ повсякденного життя: носять те, що модне, а не те, у чому

зручно або в чому людина справді добре виглядає; стають у чергу й купують товари, які в даний момент зовсім не потрібні тощо.

Конформна поведінка може охоплювати маси, проникнуті спільністю потреб, настроїв і почуттів. Мітинги, паради, демонстрації та інші масові заходи породжують спільне емоційне піднесення. Одночасно різко підвищується навіюваність людей, а керування їх поведінкою здійснюється за допомогою лозунгів, вигуків та ритмів, тобто на рівні першої сигнальної системи. Ця особливість активно використовується у культах різного профілю. Не випадково усі екстрасенси й цілителі шахраї намагаються зібрати якнайбільше людей для посилення ефекту своєї діяльності.

Таким чином, сугестія забезпечується трьома психологічними феноменами: емоційною уявою, психологічною установкою та конформністю.

Навіювання буває прямим і опосередкованим. Під час прямого на віювання інформація, яка передається словами, безпосередньо адресу ється до системи керування психічною, чуттєвою або тілесною функцією. Наприклад, навіюється припинення головного болю – й він минає. У випадку опосередкованого навіювання припинення болю досягається за допомогою посередника: пацієнту пропонується прийняти знеболю вальну таблетку (посередник), яка є абсолютно індиферентною (напри клад, глюкоза), а біль минає. До такого ж засобу можна віднести лікування шляхом накладення рук або маніпуляцій руками навкруги тіла пацієнта. Опосередковану сугестію можна здійснювати за допомогою фізичних, хімічних, біологічних, психічних факторів. Усі вони застосо вуються в містичних обрядах.

Виділяють  також   адекватні   та   неадекватні  типи   навіювання. До першого типу належить навіювання, яке правильно відображає реаль ну дійсність і відповідає потребам людини, яка підлягає сугестії. Адеква тним навіюванням можуть бути прищеплені справжні знання, деякі спортивні та професійні навички тощо. Усі навіювання, спрямовані на вдосконалення людини, на підвищення її пристосованості до умов реаль ного світу, адекватні. Неадекватні – це навіювання ілюзорні. Вони інфор мативно викривляють реальну дійсність. Якщо людині запропонувати

склянку підфарбованої води й навіяти, що вона п'є солодкий фруктовий сік, людина відчуватиме його смак. Але така ситуація буде неадекватною. Неадекватна сугестія в стані неспання призведе до роздвоєння особистос ті, яке стає більш рельєфним у разі навіювань, що потребують дій. Нав'я

зані бажання вступають у конфлікт із вимогами інших норм поведінки в даній ситуації. Людина відчуває тяжку боротьбу двох мотивів: один ви магає поведінки, відповідної до даної обстановки, а інший унаслідок сугес тії примушує діяти протилежним чином. Подібна ситуація, якщо вчасно з нею не розібратися, може мати погані наслідки.

Таким чином, навіювання – явище біопсихосоціальне. Воно біоло гічне стосовно мозкових механізмів, психологічне – за формою, соціаль не –  за  змістом і  суспільною спрямованістю. Утворюється  своєрідна

складна система, усі компоненти якої тісно пов'язані між собою й взає мозумовлені. Так, було встановлено, що психічній роздвоєності, яка спо стерігається в разі сугестії, відповідає фізіологічна розірваність функцій кори головного мозку, розрив функціональних зв'язків між окремими

його частинами. Розуміння причин подібних явищ пов'язане з теорією функціональних систем О. П. Анохіна. А саме, перед початком будьякої діяльності в мозку людини створюється інформаційна модель поетапного й кінцевого результату дій. Сигнали із відповідних систем органів (зорової, тактильної, суглобном'язової, слухової тощо) постійно надходять у головний мозок і сповіщають про успішність чи невдачу всіх проміжних стадій процесу й про виконання дій, тобто вони сигналізують про те, на скільки відповідають одна одній побудовані віртуальні моделі і реально виконані дії. Якщо мета не досягнута, у мозок надходить інформація про

невідповідність цих двох процесів і тут же в дії людини вноситься по правка. Така порівняльна мозкова система називається акцептором результатів дій або мозковою моделлю "потрібного майбутнього".

Під час сугестії створюються особливі умови. Мозкова інформаційна модель виявляється ізольованою від дійсності. До неї не надхо дять сигнали про неузгоджене функціонування інформаційної віртуаль ної моделі й реальної дійсності. Припустимо, людина їсть хліб, а їй навіяли, що це шоколад. Для того щоб вона змогла спростувати безглуз дість сугестії, до мозку повинна надійти інформація про те, що в роті не шоколад, а хліб. А вона не надходить, заблокована гальмуванням унас лідок навіювання, тобто ніщо не сповіщає людині про помилку й мозок залишається ошуканим.

Формування ізольованих функціональних систем значно полегшу ється в разі сильних емоцій. Ось чому для реалізації навіювання необ хідне поєднання уяви з емоційним напруженням.

Навіювання може здійснюватися в станах неспання чи сну. Гіпноз – сон, зумовлений навіюванням. Головна відмінність полягає в тому, що людина прекрасно чує гіпнолога, між ними встановлюється мовний зв'язок (рапорт). Однак людина не здатна співвідносити те, що говорить їй гіпнолог, ні із зовнішніми обставинами, ні зі своєю поведінкою, яка в цей час не контролюється свідомістю. Під час гіпнозу відбувається при гнічення волі, тому людині можна навіяти дуже багато, окрім того, чого не було у власному досвіді. Наприклад, корінним мешканцям Африки, які ніколи не покидали її меж, неможливо навіяти поняття снігу, холоду й пов'язані з ними відчуття.

Зосередження погляду на блискучому предметі або стук метронома слугують додатковими подразниками, які викликають стомлення відповідних аналізаторів, що прискорює перехід до сну. Такий прийом зви чайно поєднується із мовним навіюванням: пропозиція розслабитися, відчути вагу повік, ніг, рук тощо. Це свідчить, що процеси, які відбува ються в лівій півкулі (реакції на слова), надзвичайно важливі для введення людини в стан гіпнозу, але в самому гіпнозі функції лівої півкулі галь муються, а права півкуля виходить зпід її контролю, тобто різко підвищується регуляторний вплив першої сигнальної системи. Такий перерозподіл взаємовідносин між півкулями мозку може сприяти вияв ленню творчих потенцій особистості. У принципі гіпноз – це окремий

випадок імітаційної поведінки. Людина, що гіпнотизується, охоче й на віть із полегшенням бере на себе другорядну роль і некритично виконує накази гіпнотизера. При цьому зберігається відповідальність перед гіпно тизером за виконання навіювання, яка все ж таки має свої межі, оскільки

інструкції, що суперечать етичним установкам особистості, відкидаються.

Розрізняють три стадії гіпнозу:

–   дрімотний стан характеризується тим, що піднята рука вільно падає,  зберігається  тільки  непевне  відчуття  того,  що  відбувається.

У принципі навіювати можна вже й на цій стадії;

–   каталептоїдна фаза або воскоподібна гнучкість суглобів і м'язів. Можна підняти руку або ногу людини, і після відпускання вона зали шиться в тому ж самому положенні. Людину можна покласти шиєю та

п'ятками на якінебудь опори, і вона утримається в цьому ж положенні навіть після навантаження на неї якоїсь додаткової ваги. Це можливо тому, що під час гіпнотичного навіювання виключається будьякий

конкурентний вплив інших подразників і сила навіювання стає практично непереборною;

–          сомнамбулічна фаза відзначається тим, що в людини відкриті очі, вона відповідає на запитання й може виконувати нескладні рухи.

Дещо загальмована тільки її мова. У цілому вона створює враження активно діючої людини. Такої фази без додаткових засобів гіпнотизу вання можна досягти лише в 5 – 10 % людей.

Гіпноз досить широко застосовується в медицині, але він ефективний тільки під час лікування функціональних розладів, які виникли на нервовій основі. Ступінь навіюваності зумовлюється типом нервової системи, але абсолютно не навіюваних людей немає. Усе залежить від бажання й усвідомлення необхідності занурювання в гіпнотичний сон людиною, витримки й упевненості в собі гіпнолога. Оволодіти методи кою, навчитися може будьхто, від зовнішніх даних це не залежить.

Широко розповсюджене хибне міркування, що гіпнотичною силою наділені не тільки окремі люди, а й деякі види тварин, наприклад змії.

Воно підкріплюється різними описами гіпнотичного впливу тварин на людей. Гіпнотичний стан можна викликати в різних тварин: раків, кра бів, жаб, ящірок, птахів і ссавців. Наприклад, якщо курку перевернути догори ногами, покласти на спину, витягти їй шию та притримати голо ву й ноги, вона завмирає на декілька хвилин. Якщо жабу перекинути на

спину й короткий час протримати лапи притисненими до тіла, то потім їй можна надати будьякої пози. Одночасно відбувається зниження чут ливості (анестезія). Механізм гіпнозу тварин: коли тварину силоміць приводять у неприродне для неї положення, вона робить відчайдушні

спроби вивільнитися. Якщо вони виявляються марними, то її нервова система не витримує напруги й розвивається охоронне гальмування. Воно становить захисний процес, який оберігає нервову систему від виснаження й загибелі. Різке гальмування рефлексу свободи під час

знерухомлення й у складній для тварини ситуації, що спричинює ката лепсію, біологічно доцільне тому, що нерухома тварина або стає неви димою для супротивника, або блокує його агресивність.

Для людини, окрім затаювання, доречним виявляється й перехід до

імітаційної поведінки, відмова від власного вибору й слідування за лідером.

8.2. Передумови виникнення та збереження магічно орієнтованого світогляду

 

Існують різні визначення магії, але всі вони незмінно підкреслюють одну її особливість: в основі магії завжди перебуває віра в надприродні сили й у здатність людини за допомогою цих сил контролювати зовні шній світ. Ці уявлення базуються на певному світогляді людей і тісно пов'язані з марновірством. Воно становить своєрідну теорію, яка знахо дить практичне вираження в певних магічних діях:

–          якщо люди вірять, що існують демони, то це обов'язково приведе до думки, що ці темні сили можна використовувати;

–   якщо люди вірять, що все у світі визначається рухами зірок, то виникає природне бажання визначити долю якоїсь людини за сузір'ями

в момент її народження тощо.

Таким чином, магія – це обряди, пов'язані з вірою в здатність лю дини надприродним шляхом впливати на інших людей, тварин, явища природи, а також на уявних духів і богів. Магічні дії, як правило, скла даються з таких основних елементів:

–   матеріальний предмет або речовина, які становлять необхідний інструмент для досягнення бажаного результату;

–          словесне заклинання – прохання чи вимога, з якими звертаються до надприродних сил;

–          певні дії й рухи без слів (обряд).

Люди ще на початку антропогенезу навчилися об'єднувати в думках явища, котрі були пов'язані між собою в дійсності. Але через нестачу об'єктивної інформації вони досить часто помилково доходили висновку, що асоціаціям у думках повинні відповідати такі ж зв'язки між предметами та явищами в реальності. Керуючись цим, люди намагалися відкривати, пе редбачати й викликати певні події способами, які мали суто фантастичний характер. Магічні мистецтва й походять від такого помилкового змі шання ідеального зв'язку з дійсним. Людство завжди вірило в можливість містичних операцій, завдяки яким досягало двох цілей:

–          пізнання фактів, які перебувають за межами звичайного досліду;

–   набуття влади над зовнішнім світом, якої не можна досягти звичайними засобами.

Звідси витікає настійливий потяг знати майбутнє (ворожіння), лікування хвороб, продовження термінів життя, здобування багатства, за

стосування магічних прийомів для шкоди й користі ближніх. Навіть ілюзорне вирішення таких життєво важливих питань привертало увагу багатьох людей протягом усієї історії існування людства.

 

Виникнення магії в антропогенезі

 

Час виникнення магії вчені відносять до періоду первісного суспіль ства, точніше – до епохи пізнього палеоліту кам'яного віку. Є дані, що магічні обряди й вірування існували вже в неандертальців, які жили 80 –

50 тис. років тому. Мова йде про поховання (склади) ведмежих кісток у мустьєрських печерах Драхендох (Швейцарія), Петерсхеле (Німеччина), Регурда (Франція) тощо. Первісні люди, зберігаючи ведмежі черепи й

кості, сподівалися, що це дасть можливість забитим тваринам поверну тися до життя. Такий обряд зберігся не тільки в багатьох племен із пер вісним укладом життя, а й серед цивілізованих народів (мисливські хат ки з опудалами та рогами забитих тварин).

У верхньопалеолітному періоді (40 – 10 тис. років тому) у первісних людей магічні уявлення й обряди вже були достатньо розвиненими. Так, у Піренеях (Іспанія) була відкрита печера, яка одержала назву Альтаміра. На її стінах і стелі руками первісних художників були зображені кабани,

зубри, олені та інші тварини, на яких полювали люди того часу. У Фран ції в печері Монтеспан знайдені залишки трьох скульптур, які зображали печерних левів. На шиї та грудях одного з них чітко розрізняються сліди від дротиків і списів, якими первісні люди кидали в цю скульптуру. Інші

ж дві статуї були повністю розбиті через часте влучання.

Найбільш відомою серед подібних знахідок (на сьогодні їх налічу ється понад сотню) є печера Ласко (Франція). Тут знайдена велика кіль кість малюнків первісних людей. На тіло зображених тварин і поряд із ними нанесені насічки, які символізують політ дротиків і поранення

звіра. Багато малюнків мають сліди від улучання в них справжніх списів.

Корені магії слід шукати в матеріальних і суспільних умовах життя людей. Первісний стан людства іноді зображають ідилією, коли люди як улюбленці природи одержували від неї в дарунок усе необхідне для життя. Це омана, життя палеоантропів було досить суворим і навіть тра гічним: майже 50 % населення не доживало до свого 20річчя, а близько

40 % вмирало до 11 років. Трудова діяльність первісних людей і всі їх

зусилля, спрямовані на виживання, нерідко закінчувалися безрезультатно. Це викликало невпевненість у своїх силах і майбутньому.

Відсутність реальних способів, які б гарантували надійні та постійні результати промислової діяльності, і стала основною причиною того, що люди кам'яного віку звернулися до пошуків ірраціональних впливів на природу. Вони були впевнені, що за допомогою магічних обрядів можна вступити в контакт із могутніми надприродними силами, здат ними захистити людину від стихій природи, від усіх злих духів та істот, допомогти в досягненні якоїсь практичної мети тощо.

Таким чином, власна слабкість певною мірою компенсувалася уяв ленням про можливість допомоги ззовні. Це дозволяло нормалізувати психічний стан, набути впевненості в собі.

У свою чергу, це зумовлювало більш чітке виконання необхідних дій, що сприяло й швидшому досягненню мети. Створювалося ілюзорне вра ження, що своєчасне виконання необхідних обрядів може забезпечити до помогу надприродних сил і успішність досягнення практичного результату.

 

Біологічні передумови магічного світогляду

 

В основі формування й життєздатності магічного світогляду поля гає специфіка функціонування нашої нервової системи та органів чуття. Сприйняття дійсності починається з рецепторів, які генерують нервовий імпульс, котрий надходить до кори головного мозку із швидкістю 30 –

120 м/с. Якщо збудження поширюється на підкіркові формації (перш за все на лімбічну систему), виникає емоційне переживання. При цьому

збуджуються центри, які регулюють діяльність внутрішніх органів, змі нюючи їх функціонування ("вичитування", словесні замовляння можуть сприяти одужанню, особливо в умовах емоційно насиченого пережи вання людини). Найсильніше відчуваються зміни в роботі серця, що

помилково зумовило уявлення про нього як про орган чуття ("серцем відчуваю"). Коли збудження (нервовий імпульс) повертається до кори, виникає почуття. Однак воно не зводиться тільки до фізіологічної робо ти внутрішніх органів: якщо людині ввести адреналін, вона відчуватиме

серцебиття, тремтіння та інші характерні симптоми, але почуття страху не переживатиме. Основу почуттів складають не стільки процеси збуд ження, які надходять до неокортексу із внутрішніх органів, скільки про цеси, зумовлені зовнішнім подразненням, котре поширюється потім і на

підкіркові формації, набираючи певного емоційного забарвлення.

Містично орієнтоване сприйняття дійсності зумовлене заміною свідомого рівня керування поведінкою на підсвідомий, який головним чином і забезпечується емоціями. Оскільки відповідні центри зосере джені в конкретних структурах головного мозку, то до тих пір, доки в людей зберігається довгастий, середній і проміжний мозок (центри емо цій і керування вегетативними функціями організму), будуть зберігати ся й біологічні передумови містичного світосприйняття.

 

Психологічні передумови магічного світогляду

 

Існування біологічної основи емоцій дозволяє краще зрозуміти їх роль у формуванні адекватної програми поведінки тварин і людей. Їх значення полягає в тому, що вони дозволяють в умовах невизначено сті обрати більшменш доцільну послідовність дій на рівні психологіч них стереотипів. Емоції, на відміну від почуттів, не зникають разом із припиненням дії подразника. Вони зберігаються в пам'яті й сильно по в'язуються з мотивом, закріплюючи індивідуальне ставлення суб'єкта до конкретної ситуації або явища. Це й примушує особу діяти тим чи ін шим способом залежно від обставин. Здійснюється фіксація потреби й предмета. При цьому потреба переходить у мету, а діяльність стає ціле спрямованою. Утворюється певна мотиваційна психічна активність – механізм виникнення змісту життя та його перспектив.

У людини з дитинства встановлюються динамічні стереотипи ставлення до середовища, що зумовлює формування певного характеру, який складається відповідно до особливостей анатомічної будови го ловного мозку людини та балансу між позитивними та негативними емоціями. Негативні переживання звичайно пов'язані із засвоєнням складних нових навичок (зворотний бік безумовного рефлексу економії сил). Позитивні емоції супроводжують реалізацію вже відомих навичок. Іншими словами, якщо людина вже щось знає або добре вміє, вона буде із задоволенням займатися саме цим видом діяльності й навпаки. Ламання ж таких стереотипів викликає негативні емоції. Тому, якщо людина ві рить в існування надприродних сил, спроби переконати її в хибності цих уявлень наштовхуються на активну протидію, ворожість і опір.

Таким чином, психологічні стереотипи, які спираються на емоційні переживання, становлять основу для розвитку некритичного (несвідо мого) сприйняття дійсності та містичного світогляду. Крім того, у лю

дини можливі такі особливі стани психіки як ілюзії та галюцинації. Ілюзії – викривлене сприйняття, обмани слуху та зору. До них належать:

–          зорові ілюзії, котрі виникають майже у всіх людей. Наприклад,

однакові стрілки з різноспрямованими кінцями виглядають як різні за розміром; паралельні лінії, перехрещені косими штрихами, вважаються кривими тощо;

–          фокуси, пов'язані з вправними маніпуляціями рук, використанням різноманітних механічних, оптичних, електричних апаратів, підміною артиста двійником тощо;

–   парейдолії  –  своєрідні  примхливі  образи,  які  створюються уявою людини із обрисів тріщин і хмар, орнаментів килима, візерунків світла й тіні тощо;

–   ілюзорність може бути наслідком поверхневої уваги, нечіткості сприйняття, а також страху, тривоги та інших емоційних станів. Напри клад, через погане освітлення й страх можна прийняти одяг, що висить у кутку, за людину, а в завиваннях вітру почути плач або монотонний

погрозливий спів тощо;

–   ілюзії психічно хворих, коли, наприклад, портрет шкірить зуби й підморгує; у здорових людей може створюватися враження, що коле са поїзда під час руху ніби промовляють якесь слово чи фразу тощо.

В усіх цих випадках спостерігається лише викривлене сприйняття

об'єкта, який реально існує.

Іншим різновидом викривлення сприйняття можуть бути галюци нації, коли людина ясно "бачить" і "чує" дещо невизначене, хоча на справді нічого немає, тобто це уявне, хибне сприйняття.

Причинами галюцинацій можуть бути:

–   психічні розлади (шизофренія, хронічний алкоголізм тощо). Іноді галюцинаторні уявлення складаються в цілі сцени. Зорові образи звичайно відзначаються або дуже великими, або малими розмірами,

комбінуються із слуховими й тактильними галюцинаціями, безперервно переміщуються;

–          гіпнагогічні галюцинації можуть виникати в психічно здорових людей у стані дрімоти: людина ще не спить і процес гальмування клітин кори головного мозку проходить через одну із його проміжних стадій – парадоксальну, коли реакція на слабкі подразники сильніша, ніж на сильні. У цьому стані (перед засинанням або відразу після про

кидання) й можливі галюцинації. Уявлення, що виникають, видаються навіть яскравішими за реальні образи;

–          наркотичні галюцинації;

–   слухові та зорові галюцинації виникають також в умовах, ко ли людина напружено прислухається до окремих звуків або вдивля ється з метою щось побачити (ворожіння на "нареченого" із свічками та дзеркалом).

Галюцинації звичайно виникають унаслідок тимчасової аномальної активації різних ланок кори під впливом якихнебудь зовнішніх подразників, іноді майже непримітних.

Здатність нашого мозку до галюцинацій широко використовується в усіх магічних ритуалах як "доказ" існування надприродних явищ. При

цьому треба мати на увазі, що магія бере початок зовсім не в обмані. Чаклун сумлінно вивчає свою професію й сам більшою чи меншою мі рою вірить у неї. Він одночасно і ошуканий, і ошуканець. Якби таємні знання були просто вигадані з метою обману, то достатньо було б простих фокусів, які сприяли б досягненню мети. Але ми маємо справу з опрацьованою та систематизованою псевдонаукою, тобто магія – це щи ра, але помилкова система уявлень, вироблена людством на ранніх етапах становлення свідомості й пізнання зовнішнього світу.

Загальний погляд на практичну дієвість такої системи може бути

приблизно таким: більшу частину вдалих випадків слід віднести на ра хунок природного розвитку подій, які видаються за магічні. Певна кіль кість випадків може бути вдалою лише випадково. Основна ж частина магічних дій невдала, але саме їх маг і не бере до уваги, діючи головним чином за допомогою мовних викрутасів: застосовуються багатозмістов ні фрази, висуваються безглузді умови, котрі не можуть бути виконані через певні особливості психіки людини, з наголошенням, що нехту вання ними призведе до невдачі. Наприклад, якщо людина прагнула одержати золото із якихось дешевих компонентів, середньоазіатський алхімік міг запропонувати їй рецепт, але із забороною протягом трьох днів думати про мавп. Для кожного з нас очевидна апріорна неможли вість виконати таку умову. Подібних випадків достатньо в практичній діяльності будьякого чаклуна. Крім того, якщо результат діяльності мага виявляється невдалим, у нього завжди напоготові пояснення типу: якийсь інший чарівник перешкодив успішності його чаклування або негативні наслідки могли б бути ще більшими, якби не він тощо.

Нехтування невдалими випадками взагалі характерне для всіх апо логетів таємних знань. Ще Р. Бекон у "Новому органоні" писав: "Люд ський розум, коли він засвоїв якесь положення (внаслідок загального визнання чи внаслідок задоволення, яке воно дає), намагається з усього знайти для нього нову опору й підтвердження. Найпереконливіші та найчисленніші приклади можуть суперечити цьому, але він не помічає їх або нехтує ними. Він скоріше відкине їх з непереборним і несправед ливим упередженням, ніж пожертвує заради них авторитетом своїх пер ших висновків".

 

Соціальні передумови магічного світогляду

 

Біологічні та психологічні особливості кожної людини суттєво мо дифікуються під впливом її соціального оточення, у тому числі й спе цифіки виробничої діяльності. Там, де результати виконання тих чи ін ших конкретних дій гарантовані, фантастичні вигадки, припущення й пов'язані з ними дії виявлялися зайвими. Навпаки, там, де цей результат не вдавалося вочевидь пов'язати з практичними діями, де все ще зали шалася суттєвою ймовірність не тільки невдачі, а й ризику, такі фантас тичні припущення та відповідні ритуали тримаються дуже довго. Прак тичне значення таких церемоній спочатку полягало, як і у тварин, у навчанні за допомогою імітації найважливіших ситуацій. У ході історич ного розвитку й накопичення технологічного досвіду деякі з таких при йомів (потрібні, корисні) продовжували включатися в "ділові ігри", а решта (непотрібні) – відкидалися. Але завжди залишалися прийоми, ефективність яких не вдавалося ні однозначно підтвердити, ні категорич но спростувати. Саме вони найдовше залишалися в магічній сфері діяль ності людини. Такі опорні маніпуляції застосовувалися у випадку сум нівності досягнення бажаного результату.

В історії людства таємні знання трималися не однією тільки влас ною силою. Незважаючи на всю свою примітивність, вони поєднували ся з іншими, досить розумними й обґрунтованими прийомами. Те, що, на думку стороннього спостерігача, виглядало як "священне пророцтво", часто виявлялося здогадом кмітливої людини про минуле та майбутнє. Ворожіння слугувало чаклуну тільки приводом для справжнього розслі дування, давало можливість опитати людей і психологічно підготувати аудиторію. Певні зовнішні ознаки (тремтіння рук тощо) часто видавали як винуватого, так і його віру в здатність чаклуна відкрити його таємни

цю (прислів'я "на злодії шапка горить"). Навіювання впевненості у все могутності чаклуна та неминучості покарання могло навіть убити жерт ву такого розслідування.

У примітивних суспільствах маг часто уособлював жерця й чаклу на, унаслідок чого мав на своєму боці всю переконливу силу влади. Крім того, він часто був ще й лікарем. Це дозволяло йому, додатково до пророцтва щодо життя й смерті, застосовувати відповідні напої та засо би. Неабияку роль у підтримці віри відігравали й спритні фокуси та на слідувальна поведінка.

Потреба слідування нормам, прийнятим у тому чи іншому суспіль стві, є причиною того, що відповідні соціальні умови впливають на фор мування певного світогляду людей. Прикладом можуть слугувати історичні прецеденти, коли через те, що люди масово не вірили в існування духів, магічні маніпуляції майже зникали із суспільної практики (Давня Греція, Європа часів Просвітництва, СРСР та ін.).

Наведений короткий аналіз еволюції магії свідчить, що в достатньо

розвинених культурах зростання інтересу до магічних і таємних явищ практично повністю зумовлюється соціальною й психологічною неста більністю. Магічні ритуали в уявленні примітивної свідомості являють собою спробу елементарно упорядкувати світ навкруги людини тими засобами, які їй доступні. Таким чином, магічний світогляд є невід'єм ною частиною психічного відображення зовнішнього світу людиною з нерозвиненою свідомістю та інтелектом. Він зумовлюється існуванням невизначеності у всіх сферах життя людей. Чим більша така невизначе ність, тим більша вірогідність прийняття рішення на емоційному рівні й формування магічного сприйняття світу.

 

Причини збереження магічного світогляду в сучасній культурі

 

Протягом історичного розвитку людства були періоди, коли віра в можливість використання магічних сил охоплювала всі прошарки сус пільства, іноді вона витіснялася в його нижчі верстви, а потім знову охоплювала все людство. Пліній уважав, що "магія – найбільш оманли вий різновид мистецтва, який принаймні зберігається у світі впродовж багатьох віків". І зараз майже 38 % американців у віці 18 – 24 роки вва жають астрологію наукою. Такої ж думки дотримуються 16 % людей 30 –

50 років і 25 % – від 50 років і більше. Аналогічна ситуація характерна для Франції, Німеччині й Англії. Б. Шоу свого часу стверджував, що

"англійці швидше відмовляться від своїх колоній, ніж від віри в духів". Тільки в Лондоні зараз є приблизно 12 тисяч клубів духовидців. Тут відбуваються всесвітні симпозіуми, семінари й форуми чаклунів, ві дьом, спіритів та інших представників окультних "наук".

Оскільки численні магічні прийоми та впевненість у їх придатності для вирішення тих чи інших проблем протягом чималого часу схвалю вало людство, то в їх основу повинно бути покладене щось реальне з погляду певних людей, тобто:

–          повинні бути такі явища, котрі породжують упевненість в існуванні вищих істот і таємних сил;

–          необхідно, щоб (хоча б інколи) магічні прийоми досягали бажаного результату.

В іншому разі віра в магію давно б розвіялася. Найбільш сприятли вими для магічних маніпуляцій є такі сфери життєдіяльності людини як збереження здоров'я, забезпечення продовження роду, виробнича діяль ність, пов'язана з невизначеністю та ризиком, тощо. Провідниками міс тичних ідей є "очевидці" успішності певних магічних заходів та люди, у яких нібито є знайомі, котрим вони допомогли. У поєднанні з дефекта ми наших органів чуття, навіюваністю, психологічними та суспільними стресами, інтелектуальним дефіцитом, переходом на емоційний рівень регуляції поведінки в невизначеній ситуації й моральною деградацією певної верстви населення вони створюють психологічну та соціальну базу для життєвості магічного світосприйняття.

 

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 |

Оцените книгу: 1 2 3 4 5

Добавление комментария: