Название: Теорія еволюції (системний розвиток життя на Землі) - Огінова І. О.

Жанр: Біологія

Рейтинг:

Просмотров: 1455

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 |


7.13. Еволюційні процеси у популяціях сучасного людства

 

У популяціях сучасного людства, незважаючи на великий вплив соціальних факторів, продовжують діяти такі основні еволюційні фак тори як МП, змішання, ізоляція, добір тощо.

 

Мутаційний процес і мінливість

 

Мутації постійно змінюють генотип населення. Вони не мають пев ного напрямку і підтримують унікальність кожного індивіда. В окремих регіонах темп спонтанного мутагенезу дещо збільшений через локальне забруднення біосфери. Тому, незважаючи на те, що стабільність фізич ного типу людини зберігається приблизно із середини палеоліту, її не слід уважати абсолютною. Відбуваються зміни у структурі скелета, го ловного мозку, темпах розвитку, тривалості життя тощо.

Зокрема, у новонароджених шимпанзе об’єм мозку становить 65 % від дорослого, у австралопітеків – 50 %, у сучасної людини – 25 %, тоб то в антропогенезі суттєво подовжується період безпорадності, що має супроводжуватися зростанням турботи про потомство. Людський мозок

взагалі не може адекватно розвиватися самостійно: якщо у дитини в перші роки життя немає тісного емоційного зв’язку з дорослими, з неї виростає неповноцінна людина. За останні 100 років головний мозок збільшився у чоловіків на 40 грам, у жінок  на 60 грам. Тільки тисячу

років тому у європейців змінився прикус і погіршилась якість зубів. Зростає число людей, змушених користуватися окулярами у молодому віці. Розвиток медицини спричинив збільшення числа людей із поганою спадковістю. Досліди з лабораторними тваринами, яких утримували в

умовах, близьких до сучасного міста (перенаселення, скупченість, за брудненість води і повітря, постійний шум, конкуренція за їжу та зміну партнера, наявність подразників, які швидко змінюються, тощо) дозво лили встановити, що протягом одного – двох поколінь поширилися такі

недуги як безпліддя, розумова відсталість, зменшення тривалості життя,

канібалізм тощо.

 

Змішання

 

Сьогодні воно є одним із головних факторів формування нових ра сових варіантів. Для гібридів властивий гетерозис. Це стосується й сис теми шлюбних відносин. Французькі вчені довели, що діти батьків із

 

різних районів країни характеризуються більшою життєздатністю, кот ра зростає залежно від просторової відстані між районами, з яких похо дять батьки.

 

Ізоляція

 

У популяціях сучасного людства ізоляція проявляється у двох основних формах: географічній та соціальній.

ГЕОГРАФІЧНА ізоляція пов’язана з існуванням географічних пе решкод, які утруднюють процеси змішання. Зокрема, гори та пустелі відокремлюють різні популяції місцевого населення, створюючи своє рідні ізоляти.

СОЦІАЛЬНА ізоляція виникає внаслідок того, що як генетичні бар’єри діють політичні кордони, тип шлюбних відносин, переважна форма господарювання, культурна диференціація, етнічна або мовна своєрідність, психологічні відмінності тощо.

 

Природний добір

 

1.   Стабілізувальний – основна форма природного добору, що діє сьогодні. Він зберігає існуючу біологічну організацію і проявляється у тому, що абортуються зародки з мутаціями; новонароджені з масою, що відхиляється від середньої у будьякий бік, відзначаються меншою жит тєздатністю тощо.

2.   Дизруптивний добір – фактор внутрішньопопуляційної різно манітності, адаптаційного поліморфізму. Він біологічно корисний, оскільки збільшує загальну пристосованість виду за рахунок генетич но різних форм, які мають переваги у різних умовах існування.

3.   Статевий добір викликав появу яскраво визначених вторинних статевих ознак, як анатомічних, так і психологічних та поведінкових. До бір пар здійснюється вже не тільки за принципом досягнення статевої зрілості і готовності до спарювання, як у тварин, а й за багатьма іншими параметрами. Статева поведінка стає надзвичайно індивідуалізованою.

Високий соціальний статус пов'язаний звичайно і з сексуальним успіхом. Реакція на соціальне положення особини іншої статі у чолові ків і жінок різна. А саме, для чоловіків біологічно і психологічно адек ватними є сексуальні стосунки з жінкою нижчого або рівного рангу.

Спроби підвищити свій соціальний статус за рахунок багатих наречених часто закінчуються моральною та соціальною деградацією. Для жінок,

навпаки, сексуально принадливими є більш високорангові чоловіки (кожна Попелюшка мріє про свого принца). З цих та інших причин ви никає постійна боротьба за статус, котра певною мірою сприяє еволюції культури та самої людини.

Домінування у суспільстві пов'язане з високою активністю, яка під тримується за допомогою гормонів. Але підвищена активність і агресив ність можуть пригнічувати сексуальність, що спричиняється дією приро дного    добору,    котрий    перешкоджає    закріпленню    соціально

несприятливих генотипів. Садизм, заздрість, схильність до наклепів і доносів значною мірою зумовлені агресивністю та невдоволеною сексу альною потребою. У свою чергу, соціальне пригнічення також може спричинити сексуальну імпотенцію. Таким чином, давні механізми регуляції статевої поведінки зберігають свою актуальність до сьогодні.

 

Адаптаційні процеси у популяціях сучасного людства

 

Увесь процес антропогенезу становить собою по суті модифікацію генетичної структури популяцій нашого виду під дією біологічних і соціальних факторів, які визначають напрям дії пристосувальних змін.

Війни, репресії, геноцид, епідемії, расизм, міжетнічні конфлікти нарівні з біологічними процесами змінювали популяційний генофонд

людства. У людини розмах мінливості значно більший, ніж у будьяких інших тварин, що створює основу для формування найрізноманітніших пристосувань і вироблення нової норми реакції.

Адаптаційні процеси здійснюються у двох основних формах:

1.   Загальні – пов’язані із зростанням витривалості у несприятливих умовах, що виражається у збільшенні кістковом’язової маси тіла.

2.   Специфічні – різноманітні пристосування, що зумовлюють поліморфізм за морфологічними, фізіологічними та біохімічними ознаками. Зокрема,

–   корінне населення тропіків має знижений загальний обмін ре човин, масу тіла та концентрацію АТФ, більшу стійкість до захворю вань, поширених у цих регіонах і меншу – до туберкульозу. Дієта переважно вуглеводна;

–   мешканці Арктики відзначаються зниженим синтезом холесте рину, меншою здатністю кровоносних судин звужуватися за низької температури, інтенсивнішим обміном ліпідів, більшою швидкістю кро

вообігу. Ці пристосування сприяють збереженню тепла. Дієта переважно жиром’ясна;

–          людям високогір’я властивий більший об’єм легенів і число еритроцитів, швидший перехід гемоглобіну в оксигемоглобін та інші

пристосувальні зміни кисневого обміну.

Акліматизація у приїжджих розвивається у таких самих напрямах.

Великий вплив на адаптаційні процеси мають соціальні фактори типу харчування, урбанізації, стресів, прогресу медицини тощо.

і

 

 

 

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 |

Оцените книгу: 1 2 3 4 5

Добавление комментария: