Название: Теорія еволюції (системний розвиток життя на Землі) - Огінова І. О.

Жанр: Біологія

Рейтинг:

Просмотров: 1612

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 |



7.12. Неоантропи – викопні люди сучасного фізичного типу

 

Неоантропи (кроманьйонці) з'явилися у верхньому палеоліті при близно 100 – 50 тис. років тому. Розквіт даної групи спостерігався близь ко 40 тис. років тому на рубежі пізнього плейстоцену і раннього голоце ну. Клімат до цього часу став більш теплим і вологим. Середовище було сприятливим для життя мисливців, рибалок і скотарів. Проте із часом клімат ставав усе більш сухим. Спеціальними дослідженнями доведено, що посушливі кліматичні умови стимулюють кочовий спосіб життя не тільки тварин, а і людей. У свою чергу, це сприяє більш швидкому по ширенню важливих винаходів і виробничих навичок, тобто має пряме відношення до життєздатності колективів.

Таким чином, кліматична ситуація сприяла еволюції людини в бік вироблення соціальних і економічних адаптацій, що і зумовило появу

Homo sapiens – людини розумної.

 

Морфологічні особливості неоантропів

 

Зовнішній вигляд неоантропів характеризувався такими ознаками: зріст 170 – 180 см; вага 68 – 70 кг; кістки скелета міцніші, ніж у сучасної людини; надбрівні валики відсутні; є справжнє підборіддя.

Процес зміни об'єму головного мозку в період пізнього палеоліту відзначався тими ж рисами, що і в мустьєрську епоху: зростала мінли вість (від розмірів, близьких до палеоантропів, до сучасних); зменшува лись темпи росту. Пересічний об'єм головного мозку становив близько

1 600 см3. Окремі ланки мозку розвивалися нерівномірно, а саме: тім'я носкроневий осередок росту, який був характерним для давніх людей, існував ще майже у половини кроманьйонців; а прецентральний осере док, на відміну від того, що був у палеоантропів, уже анатомічно не виділяється і будовою наближається до сучасного; верхньотім'яна частка збільшується рівномірно і досягає максимальних розмірів на пізніх ета пах антропогенезу; потилична частка зменшується, особливо наприкін ці пізнього палеоліту.

Головним осередком інтенсивного росту головного мозку в пізньопалеолітичних людей була префронтальна передньолобна ділянка. Тут розташовані кіркові поля третинного аналізу (9, 10, 11, 45, 46). Функціонально вони мають відношення до найбільше інтегрованих форм

цілеспрямованої діяльності, до кірково зумовленої поведінки (людина спочатку думає, а потім робить).

Розвивається система асоціативних зв'язків  із  багатьма іншими

ланками кори і підкірковими структурами, особливо з мозочковою сис темою, що забезпечує спільну роботу всіх формацій головного мозку. Подібне розростання білої речовини зумовлює те, що поверхня півкуль піднімається і розширюється, ускладнюються зв'язки мозолистого тіла з новою корою правої та лівої півкуль. Поглиблюються первинні бороз ни, з'являються вторинні та третинні.

Прискорено розвиваються філогенетично нові ділянки кори за ра хунок відносного зменшення старих. Загалом можна стверджувати, що в антропогенезі поступово зменшуються темпи росту тих зон кори, які пов'язані з чуттєвим сприйняттям світу, й активізується розвиток діля нок, котрі здійснюють високоорганізовані форми поведінки. Внаслідок подібних перебудов створюється функціональна єдність вищих психіч них процесів і формується здатність до регуляції поведінки з урахуван ням ефекту від виконування дій.

Необхідність складних процесів функціонального дозрівання го ловного мозку потребувала більш турботливого ставлення до потомст ва, завдяки чому в кроманьйонців подовжився період дитинства. Це стимулювало удосконалення соціальної організації, її спрямовування на

 

охорону і навчання дітей. Розвиток соціальної та трудової діяльності викликав зміни тривалості життя, яке в середньому почало становити

20 років.

 

Культура і знаряддя неоантропів

 

В основі різноманітності археологічних культур пізнього плейсто цену і раннього голоцену, а також їх подальшої спеціалізації, лежали екологічні зміни, але основним стимулом були культурні контакти, ди фузія і пересування народів. Спільні риси багатьох культурних традицій свідчать, що максимальна пристосованість до середовища забезпечува лась ідентичними методами. Незначні варіанти культурного розвитку виникали завдяки специфічності умов існування різних колективів.

Особливості трудової діяльності кроманьйонців:

–   виготовлення спеціальних засобів праці, які були представлені різцями, відбійниками і ретушерами, котрі змінили весь процес праці;

–   оволодіння прийомами роботи з посередником (засобом праці), котрий починає займати основне місце в обробці каменю і поступово замінює безпосереднє оббивання нуклеуса, яке також суттєво змінюєть ся. Якщо палеоантропи оббивали камінь, утримуючи його в руках, то

неоантропам для виконання цієї ж процедури вже потребувався весь нервовом'язовий апарат організму: сильний короткий поштовх корпу сом, спрямований на рукоятку віджимника (посередник праці, засіб праці), повинен був поєднуватися з дуже точним і близьким до краю

положенням наконечника віджимника. Пластинка відщеплялася з пер шого разу лише у виняткових випадках. Пізньопалеолітична людина повинна була виконувати багаторазові спроби, виявляючи завзятість у досягненні мети і чималу майстерність. Вона базувалася вже не тільки на обізнаності з властивостями матеріалу, а і на правильному розрахунку рухів, координованості дій тулуба, рук і ніг. Функціональна складність подібних прийомів дуже висока;

–          необхідність великої підготовчої роботи з нуклеусом з одночасним спрощенням самого процесу одержання знарядь, який складається практично з одного вдалого натиснення або удару по посереднику. Плас тинкавідщеп сама по собі вже становила готове дволезове знаряддя пра ці. Вторинна обробка набувала протилежного значення: ретуш повинна була не загострити, а затупити лезо, щоб край пластинки не різав руку під час роботи;

–   надзвичайна економія матеріалу, коли використовувався май же кожен відщеппластинка і навіть залишки нуклеуса застосовували як відбійник під час ретушування;

–          подальший розвиток техніки ретуші, з'являються нові її різновиди: ударна, контрударна, точкова, віджимна;

–   зміна техніки роботи з кісткою, засвоюються нові прийоми її обробки: пиляння, свердління, шліфування. Це дозволяло виготовляти голки, шила, кістяні наконечники стріл, які змочували отрутою, тощо;

–   виникнення нових прийомів роботи зі шкірами: шиття, лощення для забезпечення їх непроникності для води тощо;

–          спроби виправити зіпсовані знаряддя і повернути їм робочі властивості.

Техніка пізнього палеоліту була дуже раціональною, а процес виго товлення знарядь значно удосконалився за рахунок їх мінімізації і появи виробів, які одержали назву мікролітів. Мікроліти – невеличкі пластин ки або відрізки подібних до ножів пластин і відщепів, які часто мали визначену геометричну форму. З одного кінця за допомогою ретуші вони затуплювалися, а з іншого формувалася гостра робоча частина. Затуплені кінці дозволяли прикріплювати держак.

З декількох мікролітів, закріплених за допомогою смоли, виготовляли складні види знарядь. Природні рослинні смоли використовували в розплавленому вигляді. Після затвердіння вони давали жорстке і міцне з'єднання.

Мікроліти використовували як зубці для гарпуноподібних дротиків, наконечники стріл, складові частини для ножів, серпів, пилок тощо.

Таким чином, у неоантропів з'являються перші складні знаряддя і здійснюється перехід до синтетичного уявлення про технологічну по слідовність операцій. Виготовлення таких принципово нових знарядь потребувало і застосування нового матеріалу. З цього приводу кромань йонці першими звернули увагу на такі дрібнозернисті породи як халце дон, кристалічний кварц, агат, кременистий вапняк тощо.

Суттєве зростання ефективності трудової діяльності неоантропів було б неможливим без відповідного розвитку нервовопсихічних процесів, який у людей пізнього палеоліту здійснювався в напрямі переважання процесів, пов'язаних із оволодінням уявленнями про складні взаємодії між предметами і явищами в часі. Мета (одержання якогось знаряддя) віддаляється від початку роботи на довший час, ніж у мустьєрців.

 

Причини поширення таких пристосувань: виготовлення знарядь праці і сам процес праці, з погляду психологічних механізмів, стають усе більш опосередкованими й абстрактними, оскільки тепер для виго товлення знаряддя людина повинна мати уявну мету, задум не тільки щодо цього знаряддя, а і відносно посередника – засобу праці. Кінцева абстрактна мета досягається вже не тільки за допомогою безпосеред нього порівняння задуму з тим конкретним предметом, що виходить, а більш складним шляхом, коли до цього ланцюга нервових механізмів додається ще одна ланка, котра також базується на абстрактному задумі (одержання засобу праці) і його практичному виконанні (конкретна фор ма засобу праці).

Така складна форма інтеграції пов'язана головним чином із функціонуванням префронтальної ділянки мозку за участю заднього, тім'яно скроневопотиличного відділів кори. Вона є результатом третинного аналізу сигналів, які вже пройшли неодноразову переробку в первинних і  вторинних зонах. Задум, який формується на основі аналітико синтетичної діяльності кори задніх відділів півкуль, передається в лобну зону, де здійснюється його перешифрування в серію організованих у часі та просторі рухових актів.

Нервовопсихічні процеси ускладнювались паралельно із засвоєнням нової техніки виготовлення знарядь праці. Високого ступеня досяг ла координація всіх рухів, особливо тих, що зумовлені функцією кори. Техніка роботи з посередником потребувала значної координованості дій усього організму. Віднайдені численні сліди невдалих багаторазових спроб розщеплення каменю. Вони свідчать, що людина пізнього палео літу досить важко засвоювала руховий комплекс, необхідний для одер жання відповідних знарядь. Для цього потребувалися узгоджені рухи, зумовлені діяльністю кірки гловного мозку, й пов'язані з волею, настій ливістю, раціональним підходом до виготовлення знарядь тощо. Забез печити подібні властивості здатна була лише більш висока самооргані зація нервових процесів, зумовлена спільною еволюцією передньо лобних відділів, тім'яної частки і мозочка.

Паралельний розвиток нервової системи, психічного відображення,

трудової діяльності й суспільної організації став основою для принци пово нового напряму еволюції живого світу: суто біологічні фактори ставали все менш важливими для виживання людей, а функцію регуля ції життєздатності особин брав на себе соціум. Змінювалися всі форми

взаємовідносин нового виду (людина розумна) з довкіллям. Так, кро маньйонці першими застосували знаряддя не тільки як інвентар, а й як зброю. Лук і стріли з'явилися приблизно 10 тис. років тому в мезоліті (середній кам'яний вік) і швидко поширилися по всій Ойкумені. Завдяки цим революційним винаходам неоантропи змогли полювати і на пруд коногих звірів, оскільки за допомогою лука вони могли влучити в ціль навіть за 100 м і зробити близько 20 пострілів за хвилину.

Почали складатися етнічні й расові особливості, формувалася родова організація суспільства.

Виникло мистецтво у вигляді печерних малюнків, гравюр тварин і людей, глиняних і кам'яних скульптур і рельєфів. Так, відомі «печерні галереї» у Франції, Іспанії, Африці, на Уралі й в інших регіонах Землі.

Деякі малюнки зображують постаті напівлюдейнапівтварин. Припус кають, що така штучно створена віртуальна реальність мала магічне значення і використовувалася чаклунами і шаманами під час певних ритуалів. Не виключається, проте, і можливість того, що це просто результат фантазії первісного художника. Одночасно подібні фігурки не сли і певне психологічне навантаження, доводячи до приблизно такого висновку: якщо те, чого немає насправді, зображується, то, можливо, такі істоти живуть у якомусь іншому світі. Велике значення в мистецтві мав образ жінки, що, швидше, асоціювався з матріархатом.

Важливий матеріал, який висвітлює духовне життя людей того ча су, дають поховання і пов'язані з ними ритуали. На стоянках верхнього палеоліту знайдені могили, у яких містилися різні предмети, дорогі прикраси тощо. Отже, у кроманьйонців ідеологічні уявлення вже суттєво ускладнилися, що і відбилося в появі більш різноманітних обрядів.

У мезоліті клімат став більш теплим, з'явилися нові знаряддя, човники, весла, лижі, сани тощо. Тривалість життя збільшилася в жінок до

35 років, а у чоловіків – до 50. Під час неоліту розвивалися землеробство і скотарство, близько 5 тис. років тому в Месопотамії з'явилися міста.

Таким чином, уся наступна еволюція людини стає пов'язаною з розвитком культури. Вона характеризується усе більш прогресуючим виготовленням і використанням різноманітних знарядь. Але специфічність антропогенезу (пріоритетний розвиток головного мозку, психічно го відображення і соціальних відносин) суттєво позначилася і на деяких особливостях життя сучасної людини.

 

А саме, до сьогодення зберігаються реліктові особливості вищої нервової діяльності, з якими пов'язані вірування в існування таємничих нематеріальних сил, енергій, космічного розуму тощо.

В основі таких явищ лежить послідовність формування відповід них структур головного мозку. Найдавніші утвори (довгастий, середній і проміжний мозок) спільні в людини і більшості тварин. Вони регулю ють процеси збереження гомеостазу і прийняття рішення твариною в неоднозначній ситуації. Головними координаторами поведінки в подіб них випадках виступають позитивні та негативні емоції. Неокортекс і вищі центри третинного аналізу (концептуальне, логічне мислення) сформувалися найпізніше в ході еволюції.

У сучасної людини генетично зумовлюються лише певні анатомічні особливості будови головного мозку і нейромедіаторної системи, а його функціональна активність значною мірою формується після наро дження, тобто зумовлюється тими соцільними обставинами, у яких опиняється дитина. Залежно від того, які люди оточують її протягом індивідуального розвитку, якими суспільними, моральними, інтелек туальними орієнтирами зумовлюється їх поведінка, будуть складатися і специфічні особливості свідомості індивіда, його здатність до навчан ня, уподобання, схильність до певних вчинків, якісні особливості інфор мації, котру може засвоїти така людина, тощо.

Генетична мінливість і різноманітність соціальних стосунків зумов люють те, що кожна людина є унікальною, має власні погляди на більшість подій довкілля, і єдиної моделі зовнішнього світу, однаково придатної для будьякої людини, взагалі не існує. Кожна особина створює власний світ і включає у цю модель тільки ті явища і ті типи зв'язків між ними, котрі здат на зрозуміти завдяки біологічним і соціальним особливостям свого індиві дуального розвитку.

Найважчим для сприйняття є аналіз закономірностей за допомогою третинних зон неокортексу й асоціативних зв'язків, оскільки вони найпізніше сформувалися в антропогенезі і потребують для своєї реалізації об' єктивної, досить надійної інформації. Якщо ці умови не виконуються (причини можуть бути найрізноманітнішими: від суто біологічних до

соціально зумовлених), то поведінка особи починає регулюватися на ос нові еволюційно давнього і біологічно доцільного механізму, характерного для всіх вищих тварин, тобто за допомогою емоцій. Свідомість починає відігравати другорядну роль.


Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 |

Оцените книгу: 1 2 3 4 5

Добавление комментария: