Название: Теорія еволюції (системний розвиток життя на Землі) - Огінова І. О.

Жанр: Біологія

Рейтинг:

Просмотров: 1455

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 |


7.11. Палеоантропи і мустьєрська культура

 

Палеоантропи (давні люди, неандертальці) жили приблизно 250 –

50 тис. років тому на великій території Східної півкулі: від Китаю через Африку до Європи. Тільки Америка й Австралія ще були безлюдними. Місце їх проживання збігалося з ареалами стадних травоїдних тварин, яких використовували в їжу. Перевага при заселенні території віддавалася відкритим, порослим травою переліскам, саванам, негустим листяним лісам середніх широт. Незаселеними залишалися пустелі, тропіки, густі ліси, тундра. У лісах люди не могли жити через труднощі, пов'язані з по люванням, а в тундрі – через невміння ефективно захищатися від холоду.

Ойкумена спочатку була привітна до палеоантропів, але приблизно

200 тис. років тому почалося похолодання. Сніг не встигав розтанути навіть за літо. У момент найбільшого просування льодовики вкривали понад 30 % усієї суші (на території України вони досягали географічної широти сучасного Дніпродзержинська), а товщина криги становила один – два кілометри. Подібні кліматичні умови склалися внаслідок зміни кута нахилу осі обертання Землі навколо Сонця та її орбіти. Це і спричи нило зменшення кількості сонячного тепла, яке доходило до Землі. По близу льодовиків утворювалися заболочені рівнини і тундри, а на південь від них – холодні ліси та лісостепи. У помірних широтах Європи та Азії з'явилися арктичні тварини: мамонти, шерстисті носороги, північні олені, печерні ведмеді тощо. У тропічних районах Африки та Азії спостерігала ся аридизація клімату, котрий ставав усе більш посушливим.

Таким чином, у час становлення палеоантропів довколишній світ суттєво змінювався: рослини і тварини, усе середовище існування ставали іншими. Для виживання вже потребувалося набагато більше зу силь, що стимулювало розвиток інтелекту. Неандертальці мігрували за травоїдними тваринами і вчилися захищатися від холоду за допомогою

одягу, вогню, штучних сховищ. У цей час, близько 100 тис. років тому, з'явилися справжні неандертальці й перехід до них від більш ранніх форм завершився.

Морфологічні особливості палеоантропів

 

Узагальнений зовнішній вигляд неандертальців відзначався такими особливостями:

–          зріст – середній порівняно із сучасною людиною;

–          статура дуже сильна;

–          кістки черепа товщі, ніж у сучасної людини;

–          лобна частина черепа низька;

–          надбрівний валик великий;

–          підборідний виступ відсутній або виражений слабко;

–          расові ознаки не виражені;

–          розмір головного мозку збільшився до 1 200 – 1 600 см3.

РАННІ неандертальці жили близько 200 – 100 тис. років тому й хи мерно поєднували у своїй зовнішності архаїчні риси (добре розвинений надочний валик, сплощена потилиця, відсутність підборідного виступу)

та ознаки, властиві сучасним людям (відносно високий череп із об’ємом головного мозку приблизно 1 450 см3, досить опуклий лоб). Дехто із фа хівців вважає, що саме від них походять люди сучасного фізичного типу.

ПІЗНІ (КЛАСИЧНІ) неандертальці поширилися в  Європі 80  –

35 тис. років тому. Вони заселяли прильодовикову зону і мали товсті, короткі та викривлені кістки. Череп у них був видовжений із спадистим лобом і великим надочним валиком, обличчя широке з великим носом (для зігрівання повітря), підборідний виступ практично відсутній (ледве простежується), у зубах була велика внутрішня порожнина (тавродонтизм). Об’єм мозку коливався від 1 350 до 1 700 см3.

Носії більш "сапієнтного" комплексу ознак сформувалися на тери торії Африки (родезійська людина) та Азії (тешикташець із печери Те шикТаш на півдні Узбекистану). За палеонтологічними даними та на

підставі результатів, одержаних за допомогою генетичного маркування, аналізу груп крові, імунологічних досліджень та інших методів, було встановлено, що за часів палеоантропів відбулося кілька хвиль міграції. Вони й зумовили формування різних пристосувальних системокомплексів, які були адаптивними в тих чи інших локальних умовах середовища. Відповідно змінювався і генофонд різних популяцій, сприяючи їх розді ленню в часі та просторі.

Суттєво зросла мінливість основних відділів мозку, особливо його

лобних часток. Структура мозку ще залишалася досить примітивною.

Зокрема, лобні  частки,  у  яких  розташовуються асоціативні центри і

центри гальмування, ще були недостатньо розвиненими, тобто в неандер тальців здатність до логічного мислення була обмеженою, вони відрізня лися різкою збуджуваністю в поведінці і не могли довго зосереджуватися на виконанні якоїсь роботи. Добре розвинуті скронева і нижньотім'яна частки свідчать про цілком імовірну наявність виразного мовлення.

Загалом для зовнішності палеоантропів характерним був дуже ши рокий діапазон морфологічної мінливості. Його межі перекривали су часні. Це означає, що ті чи інші риси неандертальців можна побачити у

звичайних перехожих на вулицях міста, але повного морфологічного комплексу, характерного для давніх людей, не буде ні в кого з наших сучасників.

Більшість антропологів уважає, що факт наявності в неандертальців багатьох різноманітних морфологічних типів зі спорідненістю до сучасного свідчить на користь того, що майже всі їх популяції стали предками H. sapiens, хоча й еволюціонували з різною швидкістю. Лише в Західній Європі, незважаючи на безліч знахідок, не виявлено проміж ної ланки між неандертальським і кроманьйонським типами. Це наво дить на думку, що західноєвропейських або класичних неандертальців можна виключити з лінії, котра веде до людини розумної. Зникнення цієї групи палеоантропів могло статися з декількох причин, наприклад геологічних катастроф типу пересування льодовиків, про що побічно свідчать численні знахідки скелетів зі слідами рахіту. Не виключається також і негативна роль ізоляції, яка зводила контакти між заходом і схо дом до мінімуму.

Сапієнтація, швидше за все, завершилася десь за межами Європи,

найвірогідніше в Африці або на Близькому Сході (територія сучасної Па лестини). Європейські неандертальці були ослаблені тяжкою боротьбою за існування. Вони не витримали конкуренції й були витиснуті та вини щені або частково асимільовані палеоантропами, що прийшли ззовні та почали панувати в Європі під назвою прогресивних неандертальців. Та кий перебіг подій є цілком імовірним, але єдиного погляду на еволюційну долю європейських неандертальців поки що немає. Остаточне вирішення цієї проблеми потребує додаткових досліджень.

 

Культура палеоантропів

 

Археологічна культура мустьє належить до середнього палеоліту,

коли вперше почали заселятися ліси та пустелі. Використання нового

середовища існування було б неможливим без прогресуючого розвитку інтелекту та виробничих навичок, тому відбувається прискорена ево люція знарядь. Протягом 25 тис. років не тільки намітилася регіональна спеціалізація, а й швидко зросла кількість та різноманітність кам'яного інвентарю з кремнію (крем’яна індустрія). Неандертальці, що жили в більш суворих умовах Європи, винайшли новий спосіб виготовлення знарядь: дископодібний нуклеус обробляли відбійником, спрямовуючи удар до центру, і відколювали відщеп за відщепом, поки від нуклеуса майже нічого не залишалося. Одержували два типи відщепів: тонкі, широкі (левалуа) та довгі – типу ножових пластин. Робочі краї відщепів додатково обробляли, використовуючи двобічну ретуш. Це була ера спеціалізованих знарядь, яких нараховувалося понад 60 видів, у тому числі: скребла, ножі, гостроконечники (кинджали, шила, наконечники списів тощо). З’являються кістяні та дерев’яні знаряддя, а також перші складні вироби з кількох матеріалів: дубини та списи з кам’яними нако нечниками, бойові сокири з крем’яним лезом та інші. У Європі вперше почали виготовляти одяг. Жодна з груп неандертальців не мала всього набору знарядь, але інвентар кожної з них був досить різноманітним.

Загальні особливості трудової діяльності мустьєрців:

–   використання кістки, головним чином, у вигляді коваделка або для підкладання при виготовлені сколів чи ретуші;

–   ретельне формування самого кремнієвого нуклеуса, від якого одержували відщепи правильної конфігурації;

–          виготовлення знарядь переважно не з нуклеуса, а з відщепів, що

дозволяло одержувати гостроконечники і скребла;

–   створення знарядь, як і раніше, за допомогою поділу цілого на частини (альтернативна технологія з'являється лише в пізньому мустьє);

–          використання відбивання та ударної ретуші як основного прийому обробітку каменю.

Прогресивний розвиток техніки виготовлення знарядь у мустьєрців забезпечувався шляхом зменшення числа сколів і збільшення різнома нітності знарядь. Ці процеси найтіснішим чином були пов'язані з відпо відною структурою головного мозку та його диференціацією. Про це свідчать такі морфологічні зміни:

–   велика нерівномірність осередків інтенсивного росту лобних часток свідчить про першочергове значення саме цих мозкових струк

тур для виживання тогочасних гомінідів. Вони необхідні для узагальнення всіх нервових процесів, планування дій, абстрактних уявлень тощо;

–          складна диференціація характерна для скроневотім'яного комплексу, розвиваються зір і слух, які починають діяти узгоджено при маніпулюванні предметами;

–   перебудовуються зони вторинного кіркового аналізу тонких ру хів під контролем зорового аналізатора. Це дозволяє гальмувати недо ладні рухи, здійснювати переключення з одних рухів на інші й перетворювати окремі рухові акти на серійно організовані навички, виробляти нові стереотипи рухів;

–          розвиток задніх третинних філогенетично нових кіркових полів

39 і 37: поле 39 об'єднує сигнали від кінестетичних, вестибулярних і зорових аналізаторів, здійснює орієнтацію у просторі, контролює прос торові дії індивідів під час трудових операцій, які потребують чіткого уявлення про схему власного тіла. У сучасної людини це поле пов'язане також з усною мовою і контролем за діями інших. Поле 37 відповідає за координацію імпульсів від слухового та зорового аналізаторів. Це стало можливим за рахунок такого новоутворення кори як скроневотім'яно потилична підобласть. Крім того, завдяки полю 37 зберігаються зв'язки кори із більш давніми формаціями мозку, що мають відношення до ре гуляції тонусу кори й афективних процесів. За його допомогою здійс нюються складні функції збереження в пам'яті серій слів і фраз; просто рової координації процесів, що виникають під час орієнтації на місцевості (у лісі, степу, горах тощо), під час зорової та мовленнєвої діяльності. Як наслідок розвитку цих полів кори головного мозку палео антропів (39 і 37) з'являються перші знаряддя, призначені для ураження віддаленої цілі (спис) і розвивається полювання. Для успішності подіб ної діяльності в давніх людей повинен був сформуватися цілий ком плекс морфологічних та нейропсихічних особливостей (стійке стояння на двох ногах, збалансованість тіла під час кидання якогось предмета, розвинена здатність руки до утримання предметів, стереоскопічний зір, здатність розраховувати силу кидання на певну відстань тощо);

–          Модифікація та ускладнення зон первинного (поле 17) і вторинного (поля 18, 19) зорового аналізатора та первинного (поле 41) і вто ринного (поля 22 і 42) слухового аналізатора, які також мають велике значення для розвитку трудової діяльності, полювання і мови.

Формування відповідних нейрофізіологічних механізмів зумовило суттєве зростання адаптаційних можливостей палеоантропів за рахунок удосконалення методів виготовлення знарядь і полювальної активності. Вони ефективно розвивалися внаслідок того, що у складних умовах при льодовикової зони палеоантропи мали їсти втричі більше, ніж сучасні люди, а м’ясо становило основне джерело їжі (85 %). Шлунок неандерталь ців виділяв особливі ферменти, що дозволяли перетравлювати велику кіль кість сирого м’яса. Під час колективного полювання мустьєрці за допо могою вогню могли заганяти тварин у прірви та воду. Це дозволяло значно поліпшити ефективність мисливської діяльності і збільшити число видів тварин, на яких полювали. До них почали належати види, що від значалися значними розмірами та могли швидко пересуватися: олені, ко ні, гірські козли, тури, олені, ведмеді, зубри, мамонти, носороги тощо.

Для обплутування ніг тварин використовували бола – вузькі смуж ки шкіри, на кінцях яких прив'язані невеликі камінці. На дрібних тварин полювали жінки й діти. Рухливість індивідів, що була необхідною для

успішного полювання і збирання рослинної їжі, сприяла поширенню генів (унаслідок зустрічей особин із різних місцевостей) і швидкому поширенню селекційно вдосконалених ознак.

У палеолітичний період розселення відбувалося таким чином: невелика група із декількох особин відокремлювалася від вихідної попу ляції й оселялася поряд, емігруючи поступово в усе більш віддалені міс цевості. Одночасно відбувалася спеціалізація різних груп відповідно до умов середовища: наприклад, північні мустьєрці добре вичиняли шкіру і виготовляли гарний одяг, а сангоанці, що жили на південь від Сахари, були чудовими мисливцями. На рівнинах Центральної Європи не було лісів і неандертальці для виготовлення знарядь замість дерева викорис товували кістки. У посушливих районах мустьєрці виготовляли посуди ни для зберігання води зі шкаралупи страусиних яєць.

Швидко зростало число стоянок. Ріст населення був зумовлений умінням людини більш ґрунтовно експлуатувати природні ресурси в най різноманітніших екологічних умовах, де люди могли тепер існувати. Вна слідок цього на Землі майже не залишилося незайнятих екологічних ніш.

 

Соціальна організація палеоантропів

 

Палеоантропи жили групами по 20 – 30 чоловік у печерах, вели осілий спосіб життя, уміли будувати примітивні житла висотою до 3 м і

площею близько 60 м2. Для каркаса використовували кістки мамонта і гілки, на які  натягали шкури великих тварин. Стоянки розташовувалися вже не тільки біля води, а й на узліссях.

Територія групи охоплювала близько 70 км2 – межа денного полювання.

Активне використання вогню почалося близько 60 тис. років тому. Деяким дерев'яним предметам за його допомогою надавали певної фор ми, робили кийки з одним або двома загостреними кінцями, короткі палкикопалки.

Зароджується абстрактне мислення, з'являються зачатки мистецт ва і суспільної свідомості. Формується новий вид самосвідомості: піклу вання про явища, які не мають безпосереднього відношення до задоволення суто біологічних потреб (харчових, питних, статевих та інших безумовних рефлексів).

Для пізніх неандертальців, що жили приблизно 70 – 40 тис. років

тому, характерними стають  поховання. Знайдені у них кісткові рештки орієнтовані в напрямку схід – захід, тобто можна припустити, що ці гео графічні поняття вже були знайомі палеоантропам. Це свідчить про поча ток формування в неандертальців перших уявлень про пересування сві тил і їх зв'язку з небіжчиками.

Зустрічається чимало  і загадкових поховань. Наприклад, в одній могилі знайдено скелет і череп, розташовані на відстані метра один від

одного, при цьому череп був прикритий трикутною плитою. Мета подібного ритуалу залишилася невідомою.

Для поховання використовують не тільки природні заглиблення, а й спеціально зроблені виїмки на периферії печер, тобто неандертальці

відокремлювали небіжчиків від світу живих, але не виключали з нього. У багатьох похованнях знайдено різноманітні знаряддя, покладені поряд з мерцем. Вони, швидше всього, мали слугувати померлим у їхньому потойбічному житті. У великій Шандарській печері в Курдистані (на межі Ірану, Іраку й Туреччини) в неандертальських похованнях було знайдено яскраві квіти з лікарськими властивостями. За цією ознакою всю групу назвали "квітковими людьми". Така турбота про небіжчиків може свідчити про наявність культу предків і намагання зберегти пам’ять про них. Не виключаються і можливі сподівання на подальшу допомогу померлих у вирішенні життєво важливих проблем угруповання: "ми вшанували тебе,

а тепер ти допоможи нам". Відповідні забобони збереглися до сьогодні у вигляді поклоніння "святим мощам".

Подібні численні знахідки свідчать, що в пізніх мустьєрців уже виникло уявлення про потойбічний паралельний світ, із яким пов'язане було життя людей, які залишалися живими. Організація спеціальних поховань, тобто піклування живих про мертвих, ніби стверджує, що важливий ком понент людського життя не вмирає і в якійсь іншій формі продовжує десь існувати після смерті.

Для всіх народів, що перебували (і перебувають) на стадії докласо вих суспільств, характерною була (і продовжує залишатися) різка двоїс тість у ставленні до небіжчиків: за ними тужили, піклувалися про відпо відне поховання, але і боялися, що так звані "живі" мерці можуть зашкодити людям. Вважали, що від них іде якийсь таємничий, шкідливий для живих вплив, результатом якого може бути хвороба або смерть. Щоб нейтралізувати цей вплив, мертвих зв'язували, закладали каменями повністю або частково, придавлюючи голову і плечі, палили вогнища над тілами небіжчиків, насипали своєрідні кургани з ґрунту чи каміння для надійнішої ізоляції мерців; розсипали пісок навколо могил, щоб пере конатися в тому, що померлий не виходив назовні, тощо.

Це було усвідомлення небезпеки, пов'язаної з розкладанням мертвого тіла, але проявлялося воно в ілюзорній формі. Судячи з етнографіч них даних, шкідливий вплив, який іде від мертвих, сприймався як такий, що має обов'язковий характер і загрожує, насамперед, близьким небіжчи ка. Він існує недовго, доки йде процес розкладання, і зникає після цього. Такий негативний вплив заразливий для тих людей із оточення померло го, що були з ним у контакті.

У пізніх неандертальців зародилась полювальнопромислова магія і тотемізм (поклоніння певним предметам, які мають священне значення і ототожнюються з предками). Поява подібних уявлень тісно пов'язана з

усвідомленням спільності людини із природою в наочній і одночасно уявній формі. Такі погляди на зовнішній світ реалізувалися, наприклад, у тому, що сформувалася традиція зберігати кістки, голови і черепи забитих тварин. Вона виявилася дуже стійкою і досягла сучасних культурних шарів навіть у тих країнах, що вважаються цивілізованими (мисливські бу диночки з опудалами забитих тварин), а не тільки в примітивних племе нах. З мисливською магією пов'язані спроби керувати прихованими силами, котрі заважають полюванню. Наприклад, у печері відьом, розта

 

шованій на заході від Генуї, виявлений сталагміт, що нагадує тварину, неандертальці жбурляли у нього грудки глини. З цією ж метою вони на віть спеціально ліпили постаті тварин. Є дуже серйозні підстави для при пущення про те, що в Середній Азії існував культ оленя, а у Швейцарії – культ ведмедя. Наприклад, у печері, розташованій у Швейцарських Аль пах на висоті 2,5 км, знайшли кубічну споруду із каменя, у якій містилися сім ведмежих черепів, а в нішах печери – ще шість. У Франції знайшли печеру, що вміщувала понад 20 ведмежих черепів, а в одній з австрійсь ких печер – кістки приблизно 30 тис. ведмедів. При цьому варто мати на увазі, що печерні ведмеді – це дуже небезпечні хижаки зростом понад 3 м і впоратися з ними було досить важко.

Виникнення подібних культів і вірувань як спроб осмислення певних явищ пов'язане з особливостями практичної діяльності мустьєрців. А саме, у своєму повсякденному житті вони зустрічалися з двома її типа ми: діяльність, результати якої залежали, у першу чергу, від самої люди ни, та діяльність, результати якої були опосередковані грою випадку і містили багато невизначеності. Межа між ними дуже відносна і включає багато проміжних варіантів.

Вирішення цієї проблеми і прогнозування можливих наслідків розвитку тієї чи іншої ситуації при дитячому стані розуму людства неми нуче приводило до висновку про існування якихось сил, що впливають на

результати діяльності, а тим самим і на все життя людей. Складалося уяв лення про владу цих сил над людством, про безпомічність перед ними. Виникав ілюзорний світ з уявними, а не дійсними зв'язками (кореляція ми). Орієнтація в такому світі досягалася за допомогою своєрідних дій,

ритуалів. Багато в чому це були імітації певних дій під час полювання або іншої практичної діяльності. Внаслідок цього учасники подібних ритуалів виявлялися краще навченими, що і дозволяло більш ефективно та надійно досягати певного результату. Але одночасно підкріплювалося хибне

уявлення про те, що можна за допомогою відповідних маніпуляцій закликати на допомогу могутні потойбічні сили, котрі виконають за людину найважчу частину роботи, принесуть добробут і щастя, або навпаки, покарають злодіїв.

Таким чином, позитивне, адаптаційне значення ритуалів полягало в тому, що вони були одним із шляхів накопичення практичного досвіду і його передачі наступним поколінням. Крім того, ритуали виконували роль своєрідного психотерапевта, стабілізуючи психіку людини. У той

час люди надто часто стикалися з явищами, значення яких вони не могли усвідомити або пояснити. Такі ситуації невпевненості в адекватному сприйнятті подій зовнішнього світу та в здатності впоратися з ними влас ними силами досить погано впливають на психіку. Внаслідок цього знач но зростає залежність людей від інших членів угруповання (поряд майже завжди можна знайти того, хто знає, що робити). Спільне виконання пев них ритуалів створювало ілюзію захищеності та впевненості у собі.

Із цих часів тягнеться ритуалізованість багатьох аспектів життя сучасних людей. Головним у спрацьовуванні психологічних механізмів, пов’язаних із ритуалами, є те, що людина примусово бере на себе певні внутрішні обов’язки (посвячення у певну вікову або соціальну групу). Це створює могутню базу для найрізноманітніших маніпуляцій свідомістю та поведінкою людей. Одночасно посилюється психологічна прив’язаність до своєї групи, котра збільшується пропорційно до труд нощів, які має подолати людина під час посвячення. Реалізується простий психологосоціальний механізм: пообіцяв (узяв на себе обов’язки) – маєш виконувати.

У палеоантропів для регулювання суспільних відносин і забезпе чення стабільності соціальної організації з необхідністю виникли "зако нодавчі" норми. Вони становили собою безпосереднє продовження суто біологічного пристосування до довкілля за рахунок підпорядкування поведінки окремих особин законам групи. У людських співтовариствах їм на зміну прийшли  правила регуляції структури роду і розподілу праці. Наприклад, колективне полювання для чоловіків і збирання їстівних рос лин для жінок і дітей. Формуються закономірності упорядкування "зовнішніх" стосунків із представниками інших колективів людей.

Подібна регламентація життя неминуче пов'язана з певними об меженнями індивідуальних бажань і підкоренням їх інтересам суспільст ва, що неможливо без становлення відповідних гальмувальних нейропсихічних механізмів.

Обмеження дій, особливо спрямованих на задоволення найважли віших біологічних потреб, означало виникнення конфлікту. Палеонтоло гічні свідчення про такі конфлікти у вигляді кісток, ушкоджених знаряддями, належать саме до цього часу. Не виключається можливість, що порушників спокою навіть їли, оскільки були виявлені сліди обвуглення на кістках, роздроблені кістки, а також розколоті уздовж для добування мозку. Найбільш небезпечним був період дитинства. Про це свідчить,

 

зокрема, те, що майже половина віднайдених кістяків належить дітям віком до 11 років.  Люди того часу або швидко дорослішали, або вмира ли; 80 % з них не доживали до 40 років, а половина – до 20 років. Для життя соціуму того часу характерними були не тільки конфлікти, а й то лерантність, піклування про непрацездатних. Про це свідчать знайдені кістяки людей, які після травми жили досить тривалий час, що було б неможливим без допомоги інших членів громади.

Завдяки регуляції внутрішньосуспільних відносин формувалися

соціальна свідомість і самосвідомість, які узгоджували бажання індиві дів із потребами колективу. Іншими стають і головні гаранти існування групи.

Надзвичайно великого значення набувають знання, тобто інформаційне забезпечення. Разом з трудовою діяльністю воно дозволяло сут тєво збільшити ареал існування палеоантропів. Накопичення та зберіган ня навичок стали життєвою необхідністю. На додаток до генетичної пам'яті й навчання з'являється ще один інститут соціальної пам'яті – УЧИТЕЛЬ, починає формуватися нова система передачі інформації. З функціями соціуму як життєздатної, адаптивної системи пов'язана і поява табу, магії, а пізніше і релігії.

Важливу роль у  соціалізації відіграє мовлення. У зв'язку з цим виникає питання про те, чи було воно в неандертальців. Судячи з вимірів шийних хребців і основи черепа мустьєрців, визначили формулу їхнього голосового апарату, до якого входять порожнини носа, рота, горла та інші ознаки. Було зроблено висновок, що в неандертальців анатомічна будова глотки відрізнялася від тієї, яка є в сучасної людини. Палеоантропи не могли вимовляти голосні а, у, і, о, а також приголосні – т, к. Використо вували, головним чином, звуки и, е, ие, иа.

Неандертальці, що жили на території Африки, мали більш сучасну будову глотки, а близькосхідні – майже сучасну, тобто мустьєрці цих регіонів могли використовувати для комунікації значно більшу кількість звуків. Але під час оцінки  рівня розвитку мовлення в різних популяціях палеоантропів слід ураховувати і такий факт: для початкової стадії розвитку мовлення немає необхідності у великому запасі слів. Позначення словами тільки основних понять, необхідних для досить вдалого полювання і збиральництва, виробництва знарядь і готування їжі, може цілком забезпечити спілкування в межах групи. Крім того, навіть таке мовлення стає основою для більш тісного об'єднання індивідів і розвитку

суспільної свідомості, засобом підвищення загальної ефективності колек тиву. Мовленнєва специфіка пов'язана з регіональною спеціалізацією і різноманітністю екологічних ніш, які займали палеоантропи. Подальше пристосування до середовища здійснювалося вже за допомогою цієї нової адаптації.

У неандертальців з'являється естетичне почуття, про що свід чить використання таких барвників як жовта та червона вохра, окис мар ганцю тощо. Їх наносили у вигляді порошку за допомогою тонких паличок, котрими явно терли по м'якій поверхні, можливо, по людській шкірі. Це дозволяє припустити наявність у палеоантропів ритуального розфар бовування. У деяких випадках зафіксовані натяки на існування символіч ного значення предметів у вигляді паралельних і поперечних борозен і

подряпин на гальці та кістках. Зміст подібних абстрактних картин до сьо годні не розгаданий. Установлено існування зв'язку між естетичним по чуттям і трудовою діяльністю. Відомо, що в ході суттєвого сприйняття життєвих явищ у тварин і людей виникає емоційне ставлення до них. Уже

в найпростішій обробці матеріалів, у наданні їм доцільної форми людина починала бачити не тільки корисність, а й красу. Із часом потреба в кра сивих предметах, які оточували людину, стала впливати і на суспільні відносини, викликала появу мистецтва.

Аналізуючи археологічні та етнографічні дані, вчені дійшли висновку, що в будьякому суспільстві всі прояви практичного і духовного життя людини настільки переплітаються, що майже неможливо про вести межу між трудовими процесами, полюванням, магією і мистецт вом. Подальший прогресивний розвиток цих процесів пов'язаний із ста новленням фізичного і нейропсихічного типу неоантропів з притаманними для них особливостями трудової діяльності й соціальної організації життя.

Досить довго неандертальці перехрещувалися з кроманьйонцями у часі та просторі, зокрема, на території Європи вони жили поряд близько

10 тис. років, а в Азії – майже 50 тис. років. Передня Азія (територія су часної Палестини) слугувала своєрідним мостом, який з’єднував Африку, Азію та Європу. Тут знайдені кісткові рештки палестинських палеоантропів. Ця група диференціювала у двох напрямках: та, що мігрувала до Європи, започаткувала класичних неандертальців, а друга (афроазійська) еволюціонувала у сапієнтному напрямку. Між представниками різних

 

гілок розвитку виникала боротьба за ресурс і виживання. В неоліті це вже були різні види з подібними потребами.

За таких умов навіть мінімальні розбіжності в адаптивних стратегіях давали суттєві переваги у використанні можливостей середовища існування. За екологічним правилом Гаузе перебування двох видів із по дібними потребами в одному ареалі не може тривати довго – один неод мінно витіснить інший. Така доля спіткала й неандертальців. Без сапієнсів вони ще б могли вижити, а так у них не залишилося жодних шансів. Два види людей зустрілися в Європі, але вижив тільки один. Вимирання не андертальців продовжувалося кілька тисяч років. Поступово вони відсту пали до сучасних Португалії та Іспанії, зупинившись біля океану. Від протилежного берега протоки Гібралтар   (Африка) їх відокремлювало всього близько 30 км, але в той час люди ще не могли виготовляти плоти і човни. Останні представники неандертальців не змогли врятуватися. Так трагічно урвалася лінія європейських палеоантропів.

 

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 |

Оцените книгу: 1 2 3 4 5

Добавление комментария: