Название: Теорія еволюції (системний розвиток життя на Землі) - Огінова І. О.

Жанр: Біологія

Рейтинг:

Просмотров: 1455

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 |


7.10. Архантропи й ашельська культура

 

Найдавніші рештки архантропів (найдавніші люди, людина вміла, Homo erectus) нараховують близько 1,5 млн., а найбільше поширення цієї групи відбулося 700 – 300 тис. років тому і збігається у часі з вели кими материковими зледеніннями. Розрізняють чотири послідовні льо довикові епохи, назви яких походять від річок у Швейцарії: Гюнц, Мін дель, Ріс і Вюрм. Під час наступу льодовиків під кригою опинялося до

30 % поверхні Землі, а в прилеглих до них зонах утворювалися заболочені рівнини і тундри.

У помірних широтах Європи та Азії того часу з’являються арктичні тварини (мамонти, волохаті носороги, печерні ведмеді тощо). Натомість

у тропічних широтах Африки та Азії клімат ставав усе посушливішим і поширювалися савани.

Гомініди мали вирішувати численні екологічні проблеми за допомогою інноваційних і адекватних засобів виживання. Атрактором, який притягував до себе відповідні перебудови, слугувала трудова діяльність і соціальна організація, оскільки це були майже єдині суттєві переваги найдавніших людей порівняно з іншими конкуруючими видами в того часних екосистемах. Завдяки їм архантропи продовжували розширюва ти свій ареал. Вони населяли Східну півкулю і були представлені піте кантропами, синантропами, гейдельберзькою та давньоугорською людиною (будували землянки), атлантропами та іншими викопними формами, що входили до складу одного поліморфного виду.

Синантропи жили в Китаї 500 – 400 тис. років тому і мали об’єм головного мозку 880 – 1 220 см 3. Перші знайдені рештки цих істот зник ли під час Другої світової війни, коли їх переправляли до США, але у

1958 р. розкопки відновилися. Було знайдено численні рештки синантропів, в тому числі й найдавніші, до яких належить синантроп із Центрального Китаю (1,15 млн. р.) та синантроп із ПівденноЗахідного Китаю (1,8

– 1,6 млн. р.). Їхні знаряддя нагадують знахідки з єнісейсько байкальського району Центрального Сибіру. В 1991 р. у Південній Грузії були віднайдені стоянки архантропів віком 1,8 млн. років, тобто Homo erectus міг сформуватися в Азії, а вже звідти емігрувати до Африки. Пів нічноСхідну Азію приблизно 1,7 – 0,5 млн. років тому заселяли яванські

пітекантропи, що мали мозок об’ємом 750 – 975 см 3. У Східній Африці жили олдувайські пітекантропи з  об’ємом головного  мозку близько

1 000 см3.     ПівнічноЗахідну  Африку  населяли  атлантропи  (360  –

115 тис. р. тому, ГМ ≈ 1 300 см3). У Європі окремі групи людей з’явилися близько 1,5 млн. років тому, а її масове заселення відбувалося 450 –

200 тис. років тому в напрямку від півдня до центру і далі на схід. Рештки

архантропів, знайдені в Японії, налічують 600 тис. років.

Така поширеність архантропів доводить, що  людина вміла досить інтенсивно засвоювала різні регіони Землі. Навички до трудової діяльнос ті та вдосконалення соціальності виявилися універсальними адаптаціями.

 

Морфологічні особливості архантропів

 

Узагальнений морфологічний тип: зріст 150 – 170 см; маса від 40 до

73 кг; кістяк несуттєво відрізнявся від скелета сучасної людини; сильно

розвинені надбрівні валики і потилична частина голови; справжній підбо рідний виступ відсутній; череп масивний, у скроневій частині сильно звужений (ця ознака характерна для шимпанзе), на ньому виділялися шви (з’єднання черепних кісток) та гребені, до яких кріпилися сильні жувальні м’язи; щелепи масивні, зуби великі; чоло низьке; ніс плоский; обличчя прогнатне (тобто виступає вперед); об'єм головного мозку складав 775 –

1 215 см3. Висока мінливість цієї ознаки свідчить про те, що відбувалися інтенсивні перебудови мозку і виникали різні варіанти його будови.

Для розуміння еволюційного значення подібних процесів в антро погенезі треба враховувати деякі загальні принципи самоорганізації складних систем. А саме, будьяка структура, що складається з декіль кох компонентів з елементами невизначеності, внаслідок накопичення

випадкових відхилень від стаціонарного стану (гомеостазу) неминуче опиниться в ситуації, коли вона вже не зможе зберігати попередню ор ганізацію. Починається пошук нових форм достатньо сталої будови чи функції. Це провокує зростання мінливості й утворення найрізноманітніших систем. Їх досконалість перевіряється зовнішнім середовищем: залишаються тільки ті варіанти організації, які забезпечують доціль ність структури і функції, що підвищує виживання особин. Інші форми гинуть протягом більш або менш тривалого часу. Особини, що залиша ються, отримують перевагу в розмноженні та заселенні різних екологічних ніш. Висока швидкість еволюції зберігається лише певний промі жок часу, доки система не досягне рівноваги. Потім певний час зберігається стабільність структури і функції системи, коли вона може існувати без суттєвих перетворень. Але накопичення нових відхилень

від гомеостазу через статистичний характер переважної більшості при родних процесів знову виведе систему зі стану рівноваги. Розпочнеться новий виток пошуку оптимальних варіантів структури і функції у змі нених умовах довкілля.

Загальна  схема  виглядає  так:  будьяка  природна  система  має

мінливу компоненту, а зовнішні умови  привносять до неї додаткову не стабільність. Це спричинює пошук нових адаптацій. На фоні природної різноманітності (гетерогенності) особин у популяції виживають тільки ті, що випадково відзначаються тими чи іншими пристосувальними власти востями, саме вони одержують і перевагу в розмноженні, тому ці присто сування починають поширюватися у популяції, але діють лише до тих пір, доки умови середовища залишаються приблизно постійними (таки

ми, до яких ці організми пристосовані). Діапазон мінливості такої попу ляції буде іншим, але її певний рівень обов'язково зберігається. Чергові зміни умов довкілля спричинюють новий цикл пошуку оптимальних варіантів збереження гомеостазу. Ситуація повторюється, але вже на но вому витку розвитку.

Такий перебіг подій багаторазово повторювався й під час антропо генезу, забезпечуючи формування оптимальної структури головного моз ку, яка реалізувалася у все більш пластичному психічному відображенні

та відповідній гнучкій поведінці. Це і призводило до високої конкурент ної здатності гомінідів. Їх еволюція із самого початку спрямовувалася не на збільшення розмірів головного мозку, а на розвиток якісно іншої сис теми зв'язків між окремими нейронами й ланками головного мозку.

На ендокрані (відбиток внутрішньої поверхні черепа) архантропів спостерігаються такі зміни:

–          виділяється асиметрія борозен головного мозку.

–   У лівій півкулі лобна частка має більш виражений гомінідний характер, що може бути пов'язаним із праворукістю найдавніших людей. Між скроневою та лобною частками мозку з'являється досить довга і широка щілина.

–          Змінюється лобний край, надто його задня частина, де формується латеральний бугор, який відповідає центру Брока.

–   Розрізняється більше випинань осередків інтенсивного росту нижньотім'яної, верхньоскроневої та нижньолобної ділянок. Тут міс тяться зони третинного кіркового аналізу узагальнених абстрактних сигналів, які вже були попередньо оброблені в зонах первинного (центральні ядра аналізаторів, безпосередня сенсорна рецепція) і вто ринного (периферійна зона аналізу, початковий етап синтезу інформації від різних рецепторних зон) кіркового аналізу.

–          Особливе значення для ефективного протікання цих процесів має

нижньотім'яна підобласть. У сучасної людини вона інтегрує слухову, зорову і тактильну рецепцію. На цій основі здійснюється стереогноз, установлюються зв'язки між окремими подіями та явищами, відбувається розуміння чужого і власного мовлення, стають можливими письмо і ра хування. Нижньотім'яна підобласть, як правило, не має безпосередніх контактів з аналізаторами. Вона одержує інформацію з інших кіркових зон через спеціальні ядра зорового бугра проміжного мозку.

Завдяки складним зв'язкам і переключенням між відповідними нер вовими структурами здійснюється узагальнення інформації і вироблення комплексного, абстрагованого сигналу, який спрямовується у філогене тично нові зони кори (39 і 40). Аналогічні поля є у людиноподібних мавп, але їх площа набагато менша, а диференціація на підполя значно слабша, асоціативні волокна ще не розвинені, відрізняється й цитоархітектоніка.

Завдяки цьому мавпи, навіть такі кмітливі як шимпанзе, не можуть

до початку певної діяльності встановити зв'язки між різними предметами та явищами, не мають уявлення про доцільну форму.

Будова головного мозку архантропів дозволяла їм при виготовлен ні знарядь ще заздалегідь узагальнити інформацію від рецепторів руки та ока, відчути вагу, форму, розмір, рельєф, колір та інші властивості

каменя, його просторові співвідношення із власним організмом. Ці пер винні відомості відносно предмета праці з початком його обробки допов нювалися руховими імпульсами, пов'язаними з установленням просторо вочасових   співвідношень,   розрахунком   послідовності   ударів,   їх

цілеспрямованості й розміру силових зусиль.

Системний взаємозумовлений розвиток головного мозку і трудової діяльності неминуче сприяв і формуванню більш досконалої комуніка ції. Але спинний мозок архантропів був набагато тоншим, ніж у сучас ної людини (товстіші кістки) і через нього не могла проходити достатня

кількість нервів, яка була б здатною контролювати дрібні та точні рухи грудної клітки, без яких складне виразне мовлення стає неможливим. Та все ж, у архантропів прискореними темпами розвивалися ті зони головно го мозку, що відповідають за мовлення (зони Верніке і Брока). Зона Верніке, розташована у скроневотім'яній підобласті лівої півкулі, в антро погенезі виникла раніше. Вона контролює розуміння мови. Її дефекти викликають сенсорну афазію, тобто втрату здатності розуміти чужу мову. Зона Брока сформувалася дещо пізніше. Вона розташована в задній частині лобної частки (скроневолобна підобласть) лівої півкулі і контролює мовну діяльність. Це центр моторики, рухових образів слова, який відповідає за правильну артикуляцію в момент вимовляння слів. При її ушкодженні розвивається моторна афазія, тобто втрачається здатність говорити. Обидві ці зони в сучасної людини формуються в онтогенезі досить пізно, близько 17 – 20 тижнів внутрішньоутробного життя.

Вдосконалення морфологічної структури головного мозку архантропів супроводжувалося її стандартизацією, тобто мінливість за цією озна

кою ставала усе меншою. Паралельно відбувалася в стабілізація поведін ки. Трохи збільшилась і тривалість життя, хоча 68 % населення ще не доживало до 14 років.

 

Спосіб життя архантропів

 

Соціальні відносини в угрупованнях пітекантропів і розвиток відпо відної культури значною мірою зумовлювалися кліматичними умовами, які були досить жорсткими. Для часу існування архантропів характерний льодовиковий період (Гюнцьке та Міндельське зледеніння) із відносно короткими міжльодовиковими стадіями, коли відбувалося потепління (морозів не було приблизно один місяць на рік). Такий температурний режим примушував архантропів активно шукати схованки (печери) і будувати примітивне житло.

У лісових зонах стоянки H. erectus ще були відсутніми, а оселялися вони головним чином біля води у саванах. Подібні території багаті пасовищами і тут завжди скупчуються великі травоїдні тварини (бізони, кабани, олені, косулі, коні тощо). Таке товариство сприяло зміні типу харчування: м'ясо міцно ввійшло в раціон архантропів у вигляді мис ливської здобичі. В цьому відношенні вони досить успішно конкурували з такими великими хижаками як шаблезубі тигри, ведмеді, вовки, але нерідко й самі ставали їх здобиччю.

Полювання мало колективний характер і було більш організованим,

що давало можливість полювати навіть на великих тварин: на африкан ських стоянках виявлені рештки гігантських бабуїнів (павіанів), а в Іс панії – слонів. Загальна кількість видів тварин, які були об'єктами мис ливської активності архантропів, досягала 70. Не виключається можливість використання рогів копитних тварин як зброї.

Стійбища мали діаметр 30 – 300 м2 залежно від кількості людей, які їх заселяли (35 – 40 або 75 – 90 осіб). Більше число осіб в угрупованнях

є малоймовірним, тому що через дуже слабо розвинену систему госпо дарювання для прогодування однієї людини була необхідна площа близь ко 25 км2. Збиральництво у тропіках та субтропіках забезпечувало 80 % раціону, а у помірному кліматі – 20 – 40 %, тобто тут основну їжу люди

мали добувати полюванням.

Широка розповсюдженість кулінарної обробки їжі  маловірогідна,

оскільки сліди вогню виявлені тільки на декількох стоянках початку середнього плейстоцену в Азії (синантропи: потужні шари золи до 6 – 7 м), Єв

ропі (в центрі хатинок будували ями діаметром 30 – 40 см, які вимощу вали галькою і оточували кам’яною огорожею) та Північній Африці. Але навіть такі примітивні зміни харчової поведінки супроводжувалися вкороченням тонкого кишечника, ослабленням жувального апарату і лицьового відділу черепа, видозміною зубів. Корелятивно тоншими ста вали і стінки черепа. Новий склад їжі позитивно позначався й на розвитку головного мозку: багато важливих нейромедіаторів є похідними аміно кислот, з яких складаються білки.

Популяції архантропів еволюціонували з різною швидкістю залеж но від рівня пристосованості й матеріальної культури, котра розвивала ся паралельно з формуванням більш досконалого головного мозку і психічного відображення.

 

Культура архантропів

 

Культура  архантропів  включає  два  часові  зрізи:  шельський (1,5 млн. – 400 тис. років тому) і ашельський (400 – 150 тис. років тому). Кожен із них тривав приблизно 200 тис. років. Близько 1 мільйона років тому (до початку середнього плейстоцену) гомініди, котрі виробляли кам'яні знаряддя, поширилися не тільки на Африканському континенті, а й у Південній Європі та Азії (до Індонезії та Китаю). Сама несхожість зазначених регіонів припускає високу здатність цих гомінідів до еко логічної адаптації за допомогою виготовлення все досконаліших знарядь. Результатом такого специфічного пристосування до середовища стало не тільки відхилення від біології виду, а й суттєве зростання різноманітності кам'яних знарядь.

Для археологічної традиції типу  ШЕЛЬ були характерними ще до сить примітивні знаряддя з малим числом сколів. Це зумовлено застосу ванням грубого кам'яного молота або дерев'яного ковадла. Знаряддя, що

були представлені в основному кам’яними рубилами, кліверами, скреб лами, свердлами, розповсюдилися аж до 50ї паралелі, а носії цієї культу ри розселилися в багатьох районах Старого Світу, включаючи Європу. Використовували й необроблене каміння – манупорти. Пізніше при виготовленні рубил уже застосовувалися нова техніка. Вона полягала в тому, що кам'яні нуклеуси (камені відповідної форми і якості, з яких виготовля ли знаряддя) розколювали, одержуючи великі відщепи, тобто виготов лення знарядь базувалося на розділенні цілого на частини (аналіз), а не на

створенні виробу із окремих компонентів (синтез). Подібний підхід до

маніпулювання предметами типовий для мавп, які вивчають властивості тих чи інших об'єктів зовнішнього середовища, головним чином, за до помогою обмацування та розламування ("ручне мислення" приматів).

В архантропів при виготовленні знарядь рука також відігравала ве лику роль. Вона дозволяла не тільки відчути масу, форму, температуру каменю, силу нанесення удару, а й була провідним аналізатором під час вибору матеріалу для виготовлення знаряддя, давала змогу розрахувати напрям кожного удару. Зросла й точність удару, внаслідок чого пошири лися знаряддя з відщепів, що були сильно ретушовані.

Суттєвими ознаками шельських знарядь була наявність ріжучого краю в поєднанні з оптимальною вагою, котра посилювала необхідні вла стивості цих кам'яних виробів. Експериментальні дослідження технології

виготовлення рубил дозволили встановити, що сколи на кремнієвому нуклеусі виходять кращими, якщо беруть вологий шматок каменю безпо середньо із породи. Після кожного удару необхідно робити перерву для того, щоб знайти нову точку удару, котрий необхідно завдавати тільки по

самому краю нуклеуса і тільки у відповідному місці. Це досить складна процедура, яка потребує не тільки старанного вивчення зовнішнього ви гляду знаряддя, а і ретельного обмацування рукою рельєфу каменю. Тільки після докладного аналізу рецепції руки можна остаточно визначи ти напрямок наступного удару, оскільки найменша помилка призводить

до того, що нуклеус розщеплюється навпіл або розтріскується, і вся попередня робота виявляється марною.

Таким чином, рука в архантропа брала безпосередню участь у процесах пізнання властивостей предметів. Це означає існування тісного

зв'язку трудової діяльності з тими відділами головного мозку, де розта шовувалися кіркові кінці аналізаторів руки. Оскільки виживання архан тропів суттєво залежало   від уміння виготовляти і використовувати знаряддя,  то  особини,  що  мали  будову  мозку,  котра  дозволяла  їм

ефективніше здійснювати трудову діяльність, виявлялися набагато краще пристосованими, довше жили, мали  більше шансів залишити нащадків і передати їм відповідні адаптивні ознаки, перш за все – прогресивну структуру мозку.

Внаслідок цього в антропогенезі еволюція головного мозку і психічного відображення, трудова діяльність і соціогенез, проблема ви живання як окремих індивідів, так і їх угруповань, виявляються настільки міцно з'єднаними, що утворюється складна система надвидового рівня,

своєрідний адаптивний комплекс, у якому жодна з частин не могла існувати без відповідного розвитку іншої. Так, саме з початком виготов лення знарядь спостерігаються зміни в загальних пропорціях головного мозку та відзначається нерівномірність розвитку його окремих ділянок. Водночас відповідне вдосконалення психічного відображення було не обхідним і для подальшого формування трудової діяльності, для вибору каменя з певними властивостями, котрі б задовольняли функціональні особливості майбутніх знарядь.

Матеріалом для виготовлення рубил найчастіше слугували жорсткі скельні породи (кварцит, уламки лави). Ці знаряддя широко ви користовувалися для відрубування гілок, обробки здобичі, пробивання отворів у шкурах забитих тварин тощо. Для виробництва невеликих зна рядь з відщепів звичайно вибирали дрібнозернисті гірські породи (кварц, сланець). Вони забезпечували гострий ріжучий край і легше піддавалися ретуші, тобто тонкій обробці. Це властиво й для виготовлення скребкових знарядь.

АШЕЛЬСЬКІ  стоянки, які належать вже до середнього плейстоцену (400 – 150 тис. р. тому), відзначаються тим, що знайдені артефакти зага лом відповідають шельським знаряддям, але мають менші розміри і є більш досконало обробленими (значно зросла кількість ретушованих ви робів). Застосовується техніка м'якого удару – замість кам'яного викори стовується відбійник із твердих порід дерева або кісток, завдяки чому відколювалися довші й тонші відщепи. Знаряддя мали правильнішу фор му, але для їх виробництва потребувалося значно більше праці та вміння. Це були перші вироби, котрі відповідали певним стандартам і виготовля лися за встановленими зразками. Ашельський тип археологічної культури був поширений в усьому світі, і тільки на Далекому Сході робили більш примітивні знаряддя з одним робочим краєм. Але згодом вони також удо сконалилися.

Процес удосконалення знарядь праці відбувався дуже повільно і для кожного етапу видимих технологічних змін  потребувалося близько

2 500 поколінь, а пізніше (у палеоантропів) – 200 – 300 поколінь. Для порівняння: з часів Римської імперії до сьогодення минуло усього 70 по колінь (одне покоління приблизно дорівнює 20 рокам).

В усіх популяціях гомінідів спостерігалися спільні риси у виготов ленні знарядь: подібність предмета праці; схожість засобів праці; ана логічні методи створення відповідних виробів.

Предмети були такими ж, як і в шельській культурній традиції: камінь середніх розмірів, уламки дерева, іноді кістки. Спеціальних засобів праці для отримання більш досконалих знарядь, як і раніше, ще не виго товляли. Іноді використовували вогонь і воду як спосіб впливу на пред мет. Основним методом для виготовлення знарядь залишалося відбивання каменю.

Суттєвою відмінністю, порівняно з шельською культурою, було лише збільшення діапазону способів використання знарядь для того, щоб

рубати, різати, підколупувати, виконувати більш тонкі операції з обробки шкур (зішкрябувати, зрізати тонкими шарами) тощо. Подібні прийоми застосування знарядь ще залишалися в межах задоволення безпосередніх біологічних функцій (їжа та оборона) і були розраховані на контактну

дію. Загалом техніка шеля й ашеля прогресувала в напрямі збільшення числа сколів для одержання нового знаряддя. Ашельські рубила мали правильнішу геометричну форму, що свідчить про подальший розвиток нервових процесів у людей того часу.

Збільшення розмірів головного мозку відбувалося поступово без помітних стрибків, але спостерігалися певні якісні відмінності, пов'язані з особливостями трудових навичок:

–          змінювався розподіл уваги, котра концентрувалася на предметі

праці. В численних дослідах було встановлено, що мавпи, навіть коли вони зосереджувалися на обробці якогось предмета, основну увагу звер тали не на той об'єкт, котрий оброблявся, а на той, який містився в руці. Гомініди, навпаки, більше уваги приділяли предмету праці, тобто самим знаряддям, які виготовляли;

–   зростала зосередженість при виготовленні знарядь. Це було б неможливим без збільшення ролі вищого кіркового гальмування (осе редок інтенсивного росту бічного краю лобних часток, поле 45 попере ду зони Брока). Диференціювалися силові прийоми (для створення ру била потрібні були удари з одним силовим навантаженням, а для ретушування – з іншим);

–   другий осередок інтенсивного росту, характерний для людей ашельської епохи, був розташований попереду премоторної зони й межував із центром Брока (поле 44). Його поява свідчила, що функція галь мування, котра досить добре була розвинена в ашельських людей, мала відношення не тільки до виготовлення знарядь, а і до вимовляння зву ків. Внаслідок цього постало питання про можливість існування мов

лення у пізніх архантропів. У сучасних людей звукове мовлення локалі зоване не тільки в центрі Брока, а й у тім'яноскроневій та нижньо лобній ділянках. Усі ці структури вже були достатньо розвиненими в людей ашельської культури завдяки розвитку трудової діяльності, тому однозначно виключити ймовірність існування мовлення у цієї групи архантропів ще немає достатніх підстав;

–          потреба постійного зорового контролю за процесом виготовлення знарядь і кінцевим результатом. Особливість такого контролю – багатоетапність зорової рецепції та постійне її співставлення з абстракт но задуманою формою. Це стало можливим після формування зворот ної аферентації від зорового аналізатора, спрямованої на визначення необхідності продовження, зміни або припинення діяльності. Із цими властивостями психічного відображення пов'язані кіркові поля зорової зони, очнорухове поле 8 лобної частки. В еволюційному плані спочатку сформувалася кора тім'яноскроневопотиличної і нижньотім'яної, а потім і лобної часток;

–   формування ефекту випереджального відображення: людина почала використовувати відщепи (другорядний продукт праці), не че каючи остаточного виготовлення самого знаряддя. Стабілізувався цей процес, коли людина почала навмисне виготовляти знаряддя закріпле ної форми із самих відщепів без багатьох проміжних етапів.

Велику роль у гомінізації відігравали емоції через здатність зумов лювати гнучкі адаптивні реакції завдяки можливості вибору за принци пом: "подобається – не подобається". Виникає зовні орієнтована моти вація, котра може поширюватися в популяції завдяки емоційному зараженню. Зокрема, емоції радості та інтересу забезпечують соціаліза цію, зменшують фрустрацію, підвищують упевненість у своїх силах. Емоції смутку й туги також стимулюють соціалізацію. Гнів мобілізує енергію, необхідну для самозахисту, і дає відчуття сили й хоробрості, що дозволяє відстоювати свої права. Внаслідок емоційного стресу сут тєво збільшуються прояви імітаційної поведінки. Це дуже давній і могу тній механізм адаптації та виживання.

Еволюційний розвиток подібних перетворень головного мозку і психічного відображення, з урахуванням специфіки трудових процесів,

зумовив те, що верхній плейстоцен уже характеризувався однотипніс тю знарядь у різноманітних умовах зовнішнього середовища. Це до зволяє припустити наявність загальної моделі організації життя в усіх

заселених людиною регіонах. Іншими словами, у жодному районі Землі пристосування гомінідів до середовища не могло здійснюватися тільки за рахунок суто біологічних адаптацій. Переважне виживання забезпе чувалося тепер зовсім іншими способами за допомогою свідомості, соціального спілкування і трудової діяльності. Такий своєрідний адап тивний комплекс виявився універсальним і сприяв виживанню на всій Ойкумені (заселена людиною територія Землі).

Упродовж 1,5 – 1 млн. років тому гомініди колонізували Середній

Схід і півострів Індостан. Помірні широти, включаючи середземномор ські області Європи, почали засвоюватися близько 1,0 – 0,7 млн. років тому. Північні помірні широти люди заселили 700 – 300 тис. років тому, а пізніше – й північні регіони.

Розселення гомінідів зумовлювалося впливом екологічних факто рів. Особливого значення набувала їх інтенсивність, яка обмежувала ареал існування конкретних видів. Зокрема, географічні бар’єри (океа ни, гори, льодовики) стримували колонізацію Австралії та Північної Америки. Відповідну стримувальну роль могли відігравати температур ні фактори, структура тих чи інших біотопів, наявність або відсутність певних джерел їжі тощо. Послідовність заселення конкретних екосистем відбувалась у напрямку зменшення їх подібності із саванами (вихідна для формування гомінідів).

Радіація гомінідів відбувалася паралельно з диференціацією ареалів інших тварин (леви, леопарди, вовки, гієни тощо), разом з якими вони по кидали територію Африки, досягнувши помірних широт Євразії практично в один і той же час. Такий перебіг подій дозволяє припустити, що фактори довкілля у районах еміграції сприяли організмам із певними ознаками. Перш за все, ними були великі розміри тіла, хижацтво і соціальність.

Види з такими характеристиками відзначаються високою адаптивною здатністю до засвоєння нових середовищ існування. Це пов’язано з тим, що м’ясна дієта потребує меншої спеціалізації та формування локаль них адаптацій (для хижака немає суттєвого значення, кого він уполює, аби було м’ясо). Натомість рослиноїдність певним чином прив’язує тварин до тієї місцини, де поширені відповідні рослини, і сприяє формуванню спе ціалізованих адаптацій до їх споживання. Через це радіація хижаків, на відміну від травоїдних, може протікати без скількинебудь вираженого видоутворення чи морфологічних перебудов. Природний добір сприяв загальному зростанню ефективності хижацтва, що для гомінідів могло

реалізуватися тільки завдяки вдосконаленню таких універсальних адап тацій як виготовлення знарядь і соціалізація. Наступний виток подібного системного розвитку пов’язаний із палеоантропами.

 

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 |

Оцените книгу: 1 2 3 4 5

Добавление комментария: