Название: Теорія еволюції (системний розвиток життя на Землі) - Огінова І. О.

Жанр: Біологія

Рейтинг:

Просмотров: 1455

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 |


7.9. Австралопітеки та олдувайська культура

 

Остання епоха неогену третинного періоду (пліоцен) пов'язана з іс нуванням групи приматів, названої австралопітеками, тобто південними мавпами. Віднайдено понад 500 викопних решток цих істот у Південній і Східній Африці, в інших районах Старого Світу. У 1990ті роки в Ефіо пії були знайдені рештки нової форми: Aridipithecus ranidis, якого вважа ють можливим прабатьком австралопітеків. Ці істоти вели наземний спосіб життя, а за формою зубів наближалися до бонобо (карликовий шимпанзе). Вони вже почали засвоювати біпедію і заселяли область ПівденноАфриканського рифту (від Червоного моря до півдня Афри канського материка. Значні розміри ареалу австралопітеків свідчать про наявність у них досить великої різноманітності варіантів анатомічної будови, які можна згрупувати у п'ять видів, котрі розвивались як у гомі нідному, так і в погідному напрямках.

Поява австралопітеків приблизно 4 – 5 млн. років тому (за іншими даними, це сталося дещо давніше: 6 – 4 млн. років тому) і подальша їх

еволюція пов'язані зі змінами ГЕОЛОГОКЛІМАТИЧНИХ УМОВ. Так, у пізньому міоцені спостерігалося зрушення пластів земної кори. Воно зруйнувало сформовану в ранньому третинному періоді систему внут рішніх водних басейнів. Почала складатися сучасна гідрологічна система. Уздовж лінії Великого рифтового розламу і в деяких інших геологічно нестабільних частинах континенту активувалася вулканічна діяльність, змінювався рельєф місцевості. Завершальна стадія цих процесів збіглася зі значним зниженням температури в Європі на початку плейстоцену. У

пізньому третинному періоді відбулося скупчення пісків Калахарі, а на місці вологих тропічних лісів поширювалася посухостійка ксерофітна рослинність.

Ці події відіграли велику роль у прискоренні еволюції гомінідів

9 – 6 млн. років тому, коли почав складатися морфологічний тип австралопітеків.

 

Морфологічні особливості австралопітеків

 

Викопні рештки рамапітеків і австралопітеків дуже подібні між собою. Основні відмінності полягають у появі в австралопітеків БІПЕДІЇ  і розвитку протиставлення великого пальця руки. Загалом ці примати відзначалися великою морфологічною різноманітністю. У ранніх австра лопітеків тіло було вкрите волоссям, яке з часом зникло, але натомість з’явилися потові залози. Загалом австралопітеки були представлені ба гатьма формами: від тих, що зберігали типово біологічний комплекс адаптацій до середовища (гігантопітек, австралопітеки ПівденноСхідної Азії тощо), до тих, які виживали завдяки використанню предметів і зна рядь (Південна Африка та інші регіони). Поширеними були й інші форми, котрі мешкали як в Азії, так і в Африці. Таким чином, на еволюційній арені одночасно боролися за існування різноманітні істоти і саме життя перевіряло надійність функціонування тих адаптацій, що в них формува лися. У першому наближенні за морфологічними ознаками австра лопітеків можна поділити на дві великі групи: масивні та грацильні.

АВСТРАЛОПІТЕКИ МАСИВНІ (ПАРАНТРОПИ) становили собою ево люційно молодшу групу (2,5 – 1,5 млн. р.) і були представлені такими видами як А. robustus (кремезний, міцний) та А. boisei (зинджантроп).

Еволюція цієї групи австралопітеків пов'язана із силовою спеціалізацією.

Парантропи були вищими від грацильних австралопітеків і досягали

160 см, маса тіла становила близько 60 – 70 кг. У них був низький лоб, чітко вирізнялися виступи та гребені на черепі (прикріплювалися жу вальні м’язи), обличчя було крупним і широким, дуже великі корінні зуби та редуковані різці з іклами, череп різко звужувався у скроневій області, ніс плоский і широкий ("мавпячий") тощо.

За типом живлення вони були рослиноїдними, що й стало однією з причин їх  вимирання. Але розвиток пристосувань за рахунок нарощування м'язів виявився неефективним і група масивних австралопітеків вимерла близько 1 млн. років тому, виявившись сліпою гілкою еволюції.

ГРАЦИЛЬНІ (КЛАСИЧНІ) АВСТРАЛОПІТЕКИ були представлені австралопітеком африканським (3 – 2,5 млн. р. тому), який включив до свого складу більш ранній вид А. афарський (4,9 – 3,0 млн. р. тому), які вимерли

близько 850 тис. років тому. Зріст цих гомінідів складав 105 – 110 см, а маса тіла коливалася від 12 – 15 до 36 – 37 кг (для порівняння: шестирічна дитина важить близько 35 кг). Об'єм головного мозку складав близько

500 см 3 (для порівняння: у шимпанзе – 345, а у горили – 420 см3) із тен денцією до зростання. До примітивних рис черепа цих істот можна віднести низький лоб, великий надочний валик, обличчя, що виступає вперед, плоский і широкий ніс, скошене підборіддя. Прогресивними ри сами будови черепа можна вважати відносно зменшений лицьовий відділ,

більший мозковий відділ, параболічну зубну дугу, редуковані ікла, "узор дріопітека" на нижніх молярах.

За типом харчування грацильні австралопітеки були всеїдними.

Зміна способу живлення була пов'язана з тим, що в умовах савани значно розширилися джерела одержання тваринного білка і різко обмежувалося споживання фруктів. Це всіляко сприяло розвитку характерної для при матів схильності до полювання. Перші гомініди були стервоїдні: пошире ним було підбирання залишків трапези після традиційних хижаків від критих просторів. Із часом вони навчилися активно добувати собі м'ясну їжу. Полювали в основному на тварин дрібних та середніх розмірів. М'я со вживали сирим. У жертв найчастіше виявлялися зламаними кістки черепа в лівій скроневій ділянці, тобто мисливці наносили удар правою кінцівкою. Це дозволяє припустити, що більшість класичних австралопі теків була праворукою. Цю групу австралопітеків вважають безпосеред німи предками людей.

Для австралопітеків важливим адаптивним досягненням виявилася двоногість і зумовлене нею ПРЯМОХОДІННЯ. Виникнення саме такої, а не

будьякої іншої, локомоції можна пояснити кількома причинами: перехід до життя у саванах (відкрита місцевість), носіння в руках предметів, де монстрації, біоенергетичні переваги тощо.

Піднімання на задні кінцівки для оглядання більшої території є

поширеним біологічним пристосуванням. Воно властиве усім ссавцям, але особливо – тим, що живуть на відкритих просторах. Збільшення зрос ту (за рахунок біпедії) від 0,5 до 1,5 м дозволяє розширити огляд місцево сті до 4 –5 км. Це досить суттєва перевага, особливо коли згадати, що близько 90 % інформації про зовнішній світ людини одержує від органів зору. Завдяки цьому прямоходіння вникало неодноразово у різних лініях гомінідів, тобто біологічний комплекс морфологічних ознак, необхідний для біпедії, міг сформуватися внаслідок мутацій як преадаптація.

Остаточне формування біпедії потребувало суттєвих змін у будові тазового пояса. До них можна віднести розширення клубової кістки, стве рдіння її передньої частини, зміщення і зближення крижовоклубових і тазовостегнових зчленувань, розвиток відповідного м'язового апарату, завдяки якому двонога хода людини потребує значно менше енергії, ніж у приматів.

Відсутність подібних структур в інших приматів спонукає їх пересуватися  на двох ногах швидко, зігнувши тулуб уперед. Двонога хода австралопітеків також іще не була досконалою. Про це, зокрема, свідчить наявність у них таких ознак: не повністю розвинений механізм стабіліза ції тіла під час пересування; недосконала передача ваги тіла на нижні кін цівки; можливе неповне розгинання тазостегнового суглоба; певна зігну тість колінного суглоба; дещо відведений великий палець стопи; неповністю сформоване її склепіння; відносно короткі ноги тощо. Порів няно з тим, як пересуваються інші тварини, біпедія виглядає складним акробатичним номером: це безперервне балансування, яке потребує по чергового скорочення і розслаблення м'язів стопи, гомілки, стегна і спини відповідно до синхронних сигналів спинного і головного мозку. Таке пристосування дорого обійшлося людям: важкі пологи, радикуліт тощо.

Багато тварин можуть епізодично пересуватися на двох кінцівках,

але тільки люди – постійно. Біпедія не давала значних переваг у швидко сті, зате забезпечувала колосальну витривалість і універсальність гоміні дів, зокрема, людина може загнати оленя (у зебри настає колапс після

800 м бігу); в розрахунку на 1 кг ваги – нести більше за осла; бігти зі швидкістю 25 км/год., а на короткі відстані – понад 35 км/год.; стрибати в до вжину більше ніж на 8 м; пройти за день понад 75 км; перепливати річки й підніматися в гори тощо. Для людей практично не залишилося недо ступних місць на земній кулі.

Значною мірою це відбулося завдяки прямоходінню, яке сформувалося близько 3 млн. років тому. Про це, наприклад, свідчить подібність тазових кісток австралопітеків з людськими; більш серединне положення великого потиличного отвору; відбитки ніг, знайдені у скам'янілому вул канічному попелі, які вказують, що істоти, котрі жили в той час, пересу валися на двох ногах.

Системність морфофізіологічних перебудов австралопітеків зумо вила те, що у них сформувався увесь комплекс ознак, необхідний для пе реходу до трудової діяльності. Але подібний стрибок у розвитку мав су

проводжуватися тонкими і складними перетвореннями   відповідних структур головного мозку.

Австралопітеки відзначалися вже добре розвиненими півкулями головного мозку, у них збільшилися сенсорні відділи переднього мозку,

з'явилися фронтальні борозни та звивини, відбулася подальша еволюція неокортексу, яка із часом викликала появу у пітекантропів кіркових по лів третинного аналізу. Подібні перетворення свідчать про формування нового, людського типу мозку. Але головний мозок прегомінідів, незважаючи на певні специфічні властивості, відзначався багатьма спільними рисами будови, які мали понгідний характер, тобто були характерними як для мавп, так і для австралопітеків. До них належали: невеликі абсолютні розміри мозку; малі лобні частки, які щільно поєднувалися зі скроневою

зоною, що мала мавпячий тип будови; сферичність поверхні всіх часток мозку без зон інтенсивного росту; відносно велика потилична і дуже мала нижньотім'яна частки; кора мозку складалася із ядерних і розсіяних зон аналізаторів, які дозволяли здійснювати тільки два із трьох вищих етапів

переробки імпульсів, а саме: для австралопітеків була притаманною обробка інформації лише на рівні чуттєвих образів і простих уявлень.

Таке мислення ще не вийшло за межі елементарних конкретно чуттєвих форм і не могло відобразити причинні зв'язки предметів і явищ. Але навіть без таких властивостей австралопітеки були здатними збагачувати своє світосприйняття за рахунок особливої діяльності, зумовленої систематичним використанням різних предметів. Це потребувало вельми розвинутої здібності до складного аналізу ситуації, особливо із просторо вочасовими співвідношеннями.

Виживання австралопітеків більшою мірою, ніж у сучасних мавп, залежало від досвіду та здатності вирізняти корисні, найбільш доцільні ознаки безлічі предметів, розташованих навколо. У здійс ненні такої діяльності особливу роль відігравала не тільки можливість аналізу окремих властивостей предметів (розмір, вага, гострота, зручна форма тощо), скільки швидка і точна оцінка усього набору необ хідних якостей в одному об'єкті. Для подібного мислення потрібна інтег рація чуттєвих образів, переробка необхідних імпульсів у асоціативних

зонах (або зонах розсіяних елементів) і відтворення цих уявлень у відповідній ситуації з пам'яті.

Розвиток головного мозку, вдосконалення його функціональних можливостей і відповідних психічних процесів забезпечували можливість

систематичного й адекватного використання природних предметів. Скла дався адаптивний системокомплекс, який відігравав провідну роль при полюванні та захисті від ворогів. Досвід, що набувався при цьому, ставав тією силою, котра у поєднанні із суспільною згуртованістю значною мі рою забезпечувала виживання прегомінідів.

 

Соціальна організація австралопітеків

 

Реставрація способу життя австралопітеків – досить складне за вдання, оскільки практично не залишилося матеріальних свідчень про поведінку цих істот в угрупованнях. Тому уявлення про їх внутрішньо видові взаємовідносини базуються, в основному, на непрямих даних.

Жили австралопітеки невеликими ізольованими популяціями мін ливого складу, що вели бродячий спосіб життя, мігруючи територією Африки, Європи та Азії. У пізніх форм австралопітеків виявлені й базові стоянки, в основному біля води. Перехід до більш осілого способу жит тя міг бути пов'язаним із зростанням тривалості періоду дитинства і ролі навчання у виживанні молоді, яка значно довший час залишалася неса мостійною і залежною від дорослих (близько 5 – 6 років).

Угруповання австралопітеків, вочевидь, складалося з трьох – чотирьох самців, самиць та малечі. Жінки з дітьми збирали рослинну їжу й переносили її на стоянку на шматках кори або шкурах. Чоловіки і бездітні жінки займалися загінним полюванням на малих та середніх за розмірами тварин (молоді антилопи, свині тощо), не гребували й залишками трапе зи після інших тварин або їх рештками. На стоянку приносили вже об роблену здобич і розподіляли їжу.

 

Олдувайська культура

 

Пізні форми австралопітеків, що жили 1,5 – 2 млн. років тому в плейстоцені четвертинного періоду кайнозойської ери, були представлені зинджантропами (іноді їх називають бойсовими австралопітеками) і презинджантропами.

Природне середовище того часу було подібним до сучасної екосис теми долини Серенгеті в Танзанії (Східна Африка): переважали степи з острівками зелені на узбережжях мілких озер із солонуватою водою. Для виживання в таких умовах необхідна висока пластичність морфологічного  типу  і  поведінки,  що  і  спричинило  розвиток  ГАЛЬКОВОЇ   або

ОЛДУВАЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ. Цей термін застосовують щодо вілафранкських

комплексів із Південної і Східної Африки. Аналогічні знахідки на інших територіях одержали назву ПРЕАШЕЛЬ.

Подібність цих культур зумовлюється спільними функціональними завданнями, які виконувалися за допомогою відповідних знарядь (ар тефактів). Терміном артефакти об'єднують будь які предмети штучного походження: від лат. – arte (штучний) і factum (зроблений). Висновок про здатність австралопітеків до їх виготовлення робили на підставі того, що деякі примітивно оброблені камені знаходили поряд із кістковими решт ками відразу декількох представників цих прегомінідів.

Спочатку припускали, що такі знаряддя були виготовлені зинджан тропом, який є більш пізньою формою (жили приблизно 1,7 млн. років то му). Проте невеликий розмір їх головного мозку і низка інших ознак робили це твердження сумнівним. Пізніше були виявлені кісткові залишки більш прогресивних істот – презинджантропів, які жили близько 2 млн. років тому. Вивчення цієї знахідки привело до висновку, що саме цей прегомінід міг бути одним із творців олдувайської культури. Артефакти

віднайдено і поряд з деякими іншими представниками австралопітеків: парантропів, грацильних австралопітеків, бойсових та інших. За ознакою наявності трудової діяльності групу із кількох видів австралопітеків об'єднали в одну і назвали  ЛЮДИНА  ВМІЛА  або  HOMO HABILIS.  Морфологічно хабіліси суттєво не відрізнялися від інших австралопітеків.

Вони мали зріст близько 120–130 см і масу 30–40 кг, зуби у них були бі льшими, ніж у сучасної людини, але меншими, ніж в інших австралопіте ків. Кисть гнучкістю пальців була подібна до такої у мавп, що пересува лися, спираючись на руки. Наявність добре розвинених подушечок пальців свідчить про прогресивний розвиток дотикового апарату, що до зволяло виробляти хоч і примітивні, але усе ж таки знаряддя праці. З цією метою використовувалося головним чином силове   охоплення каменя (жменею), але могло бути і точне охоплення каменя, яке дозволяло виго товляти більш досконалі знаряддя.

На двох ногах хабіліс пересувався ще досить швидко (як і біль шість приматів), але вже міг і ходити кроком. Ця властивість пов'язана з тим, що перший палець стопи у них уже не був відставленим убік. Об'єм головного мозку цих істот наближався до 700 см3, але його морфологія

суттєво не відрізнялася від структури мозку інших прегомінідів. Добре сформованими були ділянки, пов'язані із загальною чутливістю (верхньо тім'яна і прецентральна), а також зони стереогнозу і ручної рецепції.

Вони стали основою для виникнення більш високого рівня функціону вання головного мозку і зробили можливим подальше виникнення абст рактного мислення і складної трудової діяльності. Хабіліси виготовляли декілька типів знарядь, які за формою поділяються на чопери або ударни ки – основний тип. Вони становили собою гальку розміром 7 – 10 см із декількома сколами робочої поверхні й природним опуклим торцем, який замінював рукоятку; уніфаси й біфаси мали один – два сколи робочої по верхні; клівери – подібні до сокири; сфероїди – кулеподібні; поліедри – гранчасті; допінги – знаряддя, оббиті з обох боків із загостреним краєм; скребки – із відщепів.

Для виготовлення знарядь у хабілісів ще не існувало певних норм.

Кожен винаходив власний спосіб обробки каменю методом спроб і поми лок. У тих місцях, де гальки було мало, для виготовлення знарядь вико ристовували шматки лави або кварцу. Знаряддя олдувайської культури було інвентарем, за допомогою якого хабіліси забезпечували себе різно манітною рослинною та тваринною їжею.

Засвоєння навичок трудової діяльності зумовило порівняно високу швидкість еволюції пізніх австралопітеків. Внаслідок цього наступний перехід до Homo erectus здійснювався вже майже винятково за рахунок розвитку матеріальної культури і приведення в дію механізму зворотних зв'язків між фізіологічним і культурним розвитком. Природний добір по чав сприяти все ефективнішому виготовленню знарядь праці, умінню пригасити агресивність і здатності до колективних дій, тому що тільки такі соціальні ознаки забезпечували виживання.

 

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 |

Оцените книгу: 1 2 3 4 5

Добавление комментария: