Название: Теорія еволюції (системний розвиток життя на Землі) - Огінова І. О.

Жанр: Біологія

Рейтинг:

Просмотров: 1455

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 |


7.7. Центри сапієнтації

 

Відносно прабатьківщини людства науковці до сьогодні ведуть запеклі дискусії. Розглядається кілька гіпотез.

1.  ВУЗЬКОГО МОНОЦЕНТРИЗМУ. Автор – Ч. Дарвін, який вважав, що центром виникнення людини є область Східноафрикансько го рифту. Аргументи на користь цієї гіпотези: Африка – ареал найближчих родичів людини – шимпанзе та горили, і тут наприкінці третинного періоду склався комплекс умов, сприятливих для "олюднення" мавп: зникли ліси, поширився рівнинний ландшафт, багаті водні ресурси, різ номанітна фауна, збільшення рівня іонізуючої радіації внаслідок розломів земної кори і частих вивержень вулканів тощо. Нові умови сприяли переходу частини вищих приматів до прямоходіння, зростання ролі м’ясної їжі, вдосконалення руки та ГМ, застосування природних, а по тім і штучних знарядь, активної трудової діяльності. Саме у Східній

Африці виявлені численні рештки дріопітеків, австралопітеків, хабілісів і близьких до них форм, архантропів (неандертальці – перші представ ники роду Хомо) тощо. Тут знайдені найдавніші знаряддя з гальки і різні культурні шари розташовуються на одному місці: нижчі представлені хабілісами, а вищі – архантропами й ашельскими знаряддями. Основне

ЗАПЕРЕЧЕННЯ: ізольовані групи рідко започатковують види, що розсе лені по всій планеті. Крім того, цій гіпотезі суперечать і деякі палеонтоло гічні та інші дані.

2.   ШИРОКОГО МОНОЦЕНТРИЗМУ = ГЕННОГО ПОТОКУ =

ГІБРИДИЗАЦІЙНА. Запропонував Я. Рогінський у другій половині 40х років ХХ століття. Згідно з нею центр походження людства охоплює ПівнічноСхіднуАфрику, Передню Азію, Південну та ПівденноСхідну Європу. Свого часу це була найбільш поширена версія, але сьогодні

проти неї накопичується все більше заперечень. Різновиди гібридиза ційної гіпотези розроблялися деякими західноєвропейськими та амери канськими вченими.

3.   ПОЛІЦЕНТРИЗМ.  Вперше  обґрунтував  німецький  вчений Ф. Вайденрах (30ті роки ХХ ст.), який виділив чотири основні осередки формування неоантропів: Східна Азія – основний представник синант роп – пращур монголоїдної раси; ПівденноСхідна Азія – пітекантроп – родоначальник австралоїдної раси; Південна Африка – родезійська лю дина, що започаткувала негроїдів; Передня Азія – "прогресивні" неан дертальці – дали початок кроманьйонцям Європи. Таким чином, для кожної раси виділяється окремий центр її формування. Але у нижньому та середньому палеоліті знайдені лише поодинокі расові ознаки. Станов лення расових комплексів відбулося у післяпалеолітичний час, тобто ро зумність є давнішою за раси, а процес сапієнтації збігається з расогене зом лише частково.

4.   ДИЦЕНТРИЗМ активно розроблявся впродовж 60 – 80х років

ХХ ст. радянськими антропологами, перш за все В. Алексєєвим. Згідно з цією гіпотезою виділяють два центри сапієнтації: західний та східний.

–   ЗАХІДНИЙ (афроєвропейський). Пращури неоантропів виник ли на Африканському континенті, звідки згодом емігрували в Європу через Передню Азію, започаткувавши дві морфологічні лінії. Перша

хвиля міграції започаткувала вид Homo sapiens NEANDERTALENSIS, який існував у діапазоні часу 230 тисяч – 28 тисяч років тому на терито рії Європи, Близького Сходу та Західної Азії. Друга хвиля міграції зу мовила появу "прогресивних" палеоантропів, які започаткували новий

вид Homo sapiens SAPIENS, пращури якого жили в Африці близько

150 тис. років тому і розповсюдилися на Близькому Сході приблизно 90

тис. років тому.

–   СХІДНИЙ (південноазійський). Відокремлення цього центру сапієнтації ґрунтується на таких підставах: тут виявлені численні кісткові

рештки досить високорозвинених приматів кінця третинного періоду: рамапітеків, удабнопітеків, гігантопітеків тощо. Наприкінці міоцену – початку пліоцену через аридизацію клімату відбулося масове переселення з Центральної Азії до Європи, Африки та Південної Азії високо розвинених приматів, які вже значною мірою пристосувалися до життя на відкритих просторах і стояли на порозі гомінізації. ПівденноСхідна Азія була ареалом однієї з найчисленніших груп архантропів – явансь

кого пітекантропа, а також їх попередників – мегантропів, які за своєю будовою близькі до африканських австралопітеків. У ПівденноСхідній Азії до сьогодні мешкають такі людиноподібні мавпи як гібони та оран гутани. Загалом для обґрунтування гіпотези дицентризму були викорис тані численні краніологічні, молекулярногенетичні та інші дані. Інколи ці два центри розглядають як самостійні.

Таким чином, дискусія щодо центрів сапієнтації не вщухає до сьогодні. Не викликає сумнівів тільки те, що Америка, Австралія та Океа нія не були прабатьківщиною людства. Тут ніколи не мешкали людино подібні мавпи і зовсім відсутні сліди перебування давніх гомінідів. Усі найдавніші знахідки датуються верхньопалеолітичним періодом. До Австралії вони потрапили приблизно 35 – 40 тисяч років тому із Пів денноСхідної Азії (Нова Гвінея) через мережу острівків, які наприкінці плейстоцену з’єднували острови Індонезії та Австралію. У Північну Америку люди прийшли близько 30 тис. років тому із Сибіру через Аляску. Протягом останнього Вюрмського (Вісконсинського) зледенін ня, коли чверть Євразії та три чверті всієї Північної Америки були вкри ті кригою, існувала так звана БЕРИНГІЯ – велика зоогеографічна об ласть, до складу якої входили Чукотка, Камчатка, Західна Аляска. Вони сполучалися суходільним мостом завширшки близько 1 000 км. За верх нього палеоліту тут мешкали вихідці із центральних регіонів Азії. При близно 11 – 10 тис. років тому сталося глобальне потепління, значно зріс рівень світового океану і Берингія перестала існувати. Потік генів між Азією та Північною Америкою припинився і відповідні популяції місцевого населення розвивалися самостійно.

Перші цивілізації виникли в Азії та Африці на межі четвертого – третього тисячоліть до н. е., у Європі – близько 1 тис. н. е., в інших регіо нах Землі це сталося ще пізніше.

 

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 |

Оцените книгу: 1 2 3 4 5

Добавление комментария: