Название: Теорія еволюції (системний розвиток життя на Землі) - Огінова І. О.

Жанр: Біологія

Рейтинг:

Просмотров: 1527

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 |



7.6.3. Формування виразної мови

 

Системи біокомунікації тварин

 

Спілкування між тваринами здійснюється за рахунок генерації (вироблення)  та  передачі  певних  сигналів  однією  особиною  і  рецепції

(сприймання) цих сигналів іншою особиною. Генерація і рецепція утво рюють відповідні канали зв'язку, такі як, наприклад, акустичний, зоровий, хімічний. Інформація, що надходить різними каналами зв'язку до ЦНС, відповідним чином переробляється і використовується для формування адекватної реакції організму на зміни навколишнього середовища.

Біокомунікація полегшує: пошуки їжі; створення сприятливих умов існування; захист від ворогів і шкідливих впливів середовища; зустріч особин різної статі і взаємодію між ними; формування груп і

регуляцію відносин між особинами, пов'язаних із територіальною пове дінкою та ієрархією; розвиває взаємні стосунки між батьками і потомс твом; сприяє формуванню негенетичної пам’яті, заснованої на навчанні за принципом: "Роби як я!". Це, на додаток до інстинктів, забезпечує

стандарти поведінки, без яких ані співтовариство, ані окремі його члени,

не можуть вижити.

Біокомунікація, як правило, здійснюється при одночасному використанні не одного, а декількох каналів зв'язку, що робить поведінку тварин більш інформативною і цілісною, системною. Розглянемо детальніше деякі з типів біокомунікації.

–   Хімічний канал зв'язку відносять до числа найбільш давніх і поширених у природі. Реалізується він таким чином: тварини виділяють у навколишнє середовище певні речовини, котрі діють на рецептори

інших особин і викликають відповідні зміни їх поведінки. Такі метабо літи називаються феромонами. Наприклад, самці деяких риб виділяють у воду певні речовини, котрі прискорюють дозрівання самиць, що до помагає синхронізувати розмноження; форель може знайти свій дім по

запаху води за 3 км; риби розрізняють феромони представників бага тьох інших видів тварин і тому не можуть жити у дистильованій воді, тому що нестача нюхової інформації дезорієнтує поведінку. Існують речовини волі, страху, смерті, настрою тощо. Так, бійка між рибами

припиняється, якщо додати воду з "мирного акваріума", і навпаки. У ко мах хемокомунікація відіграє виняткову роль, визначаючи харчову, статеву та інші форми поведінки, а у суспільних комах – ще і розвиток організмів, розподіл функцій між особинами, всю складну структуру

вулика або мурашника. Пахучі речовини використовуються і багатьма видами хребетних тварин для мічення території і стабілізації зв'язків між особинами в угрупованнях.

–   Тактильна біокомунікація має форму алопринінгу у птахів і грумінгу у ссавців. Вона являє собою комфортну поведінку, котра пов'я зана із чищенням пір’я або хутра і адресується іншій особині. Вона не мов сигналізує: мені добре, у мене все в порядку, я не заподію тобі шко ди. Грумінг властивий видам із колоніальними поселеннями (байбаки, лугові собачки тощо) або із мобільними замкнутими групами (примати). Він слугує механізмом підтримки ієрархії, може входити до складу ста тевої поведінки. Наприклад, у приматів особини низького рангу чистять хутро тварин, які мають високий ранг, самиці – самців; у байбаків і пі щанок – навпаки. Як елемент статевої поведінки грумінг має місце і у деяких видів, які проживають відкритими стадами мінливого складу, наприклад, у коней.

–   Зорова комунікація використовується тваринами для розпізнан ня сигнальних ознак інших особин, що відповідно змінює їх власну по ведінку. Зовнішніми зоровими подразниками можуть бути специфічне забарвлення, кольоровий візерунок, контури тіла або його частин тощо. Еволюційний розвиток зорової комунікації зумовив виникнення ритуалі зованих рухів. Ритуал у тварин – стереотип взаємодії між особинами од ного виду в певній стандартній ситуації. Наприклад, конфлікт із сусідом за територію, утворення шлюбної пари, прояв переваги домінантної осо бини над підпорядкованою і тому подібні випадки. Він становить собою специфічну, генетично детерміновану мову, якою тварини користуються при виконанні спільних дій, і тому є поширеним серед видів, які живуть у різних угрупованнях. Стереотипність ритуалів зумовлена стереотипністю демонстрацій кожного учасника взаємодії. Демонстрація – забарвлення тварин, що робить їх помітними на тлі навколишнього середовища. Розріз няють декілька варіантів такого забарвлення:

–          яскраве – притаманне тваринам, які добре захищені або отруйні. Наприклад, контрастні поєднання червоного та чорного у комах із отруйною гемолімфою; чорного та жовтого у жалкúх комах; яскраве забарвлення деяких риб, саламандр, жаб, птахів, ссавців з отруйними чи пахучими залозами;

–          погрозливе забарвлення демонструється зненацька, часто супроводжується погрозливими позами і звуками. Захисний ефект полягає у тому, що хижак сприймає беззахисну тварину як небезпечну. Напри клад, гусінь винного бражника відлякує птахів, піднімаючи і розширя ючи передній кінець тіла, що робить її схожою на змію. Птахи можуть

лякатися метеликів, які мають плями, що нагадують очі. Ящірка вухаста круглоголовка при небезпеці набирає погрозливої пози, піднімаючи тіло та широко відкриваючи рот. При цьому вона демонструє червоне забар влення великих рогових складок шкіри та шипить.

–   Приваблююче забарвлення привертає увагу особин іншої статі цього ж виду. Воно нерідко поєднується з особливими звуками, запаха ми, ритуальною поведінкою і забезпечує надійність запліднення та ус піх у розмноженні, перешкоджає міжвидовому схрещуванню. Всі види

демонстрацій мають велике біологічне значення для реалізації багатьох складних форм поведінки тварин. Порядок обміну демонстраціями, по слідовностями рухів і звуками у тварин жорстко визначений і подібний до ритуальних церемоній людини. Розвиток демонстрацій і ритуалів

здійснювався під впливом природного добору з елементів повсякденної активності тварин і йшов у напрямі підвищення "екстравагантності" забарвлення і виразності рухів.

–          Акустична комунікація. Звук забезпечує найбільшу відстань

інформаційної взаємодії. Наприклад, у воді світло швидко втрачає силу, а джерело звуку силою в 1 кВт чутне і за 40 км. Крім того, в житті тва рин часто зустрічаються ситуації, коли важливою стає здатність сприй мання низькочастотних звуків типу шерхотів. У такому режимі пошуку слух, на відміну від зору, має практично кругову діаграму спрямованос ті, що значно підвищує шанси тварин своєчасно відреагувати на небез печні та неочікувані події. Звукова комунікація виконує такі функції: сприяє забезпеченню оптимальної відстані між особинами під час ко мунікації; повідомляє про видову або статеву належність партнера за спілкуванням; несе інформацію про вік і стан обміну речовин в організ мі тварин; попереджає оточуючих особин про зміни в навколишньому середовищі, закликаючи до певного типу поведінки, наприклад, до під вищення уваги; повідомляє про зайнятість території; сповіщає про соці альний статус особини, про її домінантність, субдомінантність тощо; повідомляє про емоційний стан тварин: дискомфорт і тривога супрово джуються різкими високими звуками, а низький звук звичайно свідчить про задоволення, відчуття комфорту; слугує для орієнтації тварин, у тому числі і за допомогою ехолокації. В останньому випадку найчастіше використовується ультразвук (частота понад 20 000 Гц). Для успішної ехолокації дуже важлива короткочасність сигналу, бо в протилежному випадку відбувається накладання звуку, який відбивається від певної

перешкоди, і звуку, котрий видається твариною, а це робить орієнтацію неможливою. Ехолокацією володіють багато тварин, наприклад, деякі комахи, птахи, рукокрилі, морські свинки, пацюки, сумчасті летяги, миші, землерийки, кашалоти, фінвали, білухи, дельфіни.

Із дельфінами пов'язаний цікавий науковий прецедент, зумовлений тим, що експериментаторидилетанти недостатньо кваліфіковано про водили дослідження. Так, через відсутність відповідної професійної підготовки в ентузіастівпопуляризаторів поширилося уявлення про те,

що у дельфінів є інтелект і мова, котрі не поступаються розумовим здіб ностям людини. Однак детальне дослідження цих тварин дозволило вста новити, що клітинна структура кори головного мозку дельфінів має бага то примітивних ознак і за архітектонікою не дорівнює навіть ГМ тюленів,

не говорячи вже про приматів. Число первинних сигналів у “мові” дель фінів не більше 15, в той час як, наприклад, у курей їх 20, а у свиней – 23, тобто за цією ознакою дельфіни істотно не відрізняються від інших тва рин. Зоопсихологи, які професійно досліджували здатність дельфінів до

навчання, дійшли висновку, що і в цьому сенсі підстав для оптимізму немає, а саме при виконанні простих логічних завдань типу розпізнавання плоских і об’ємних фігур дельфіни роблять до 25 % помилок, а макаки –

7 %, хоча маса головного мозку у них приблизно у 22 рази менша, ніж у дельфінів. Іншими словами, кожне мислення є переробленням сигналів,

але не кожне перероблення сигналів є мисленням.

У тварин сигнали часто свідчать лише про фізіологічний стан осо бини і не мають адресата. Наприклад, коли у крові солов'я або дрозда підвищується концентрація статевих гормонів, вони починають співати,

незалежно від того, чи є поблизу інші особини, яким може бути адресованим цей спів.

Останнім часом багато дослідників доходить висновку, що тварини не ставлять перед собою мети передати якусь конкретну інформацію, а

лише реагують на зміни зовнішнього і внутрішнього середовища. Після проведення відповідних досліджень була сформульована гіпотеза гра дуальної сигналізації. Вона полягає в тому, що структура комунікатив ного сигналу може плавно змінюватися залежно від фізіологічного стану відправника, а комунікативне навантаження несуть уже не окремі звуки чи рухи тварин, а певна їх послідовність у часі, яка складається з усіх проявів життєдіяльності організму. Інформацію несе вся поведінка

тварин. Як наслідок формується відповідна реакція не на окремі подразники, а на ситуацію в цілому.

Тварини обмінюються найрізноманітнішою інформацією, яку, в першому наближенні, можна поділити на декілька категорій:

–          ідентифікація – повідомлення, що дозволяють визначити належність відправника;

–   імовірність – повідомлення про відносну ймовірність того, що відправник виконає ті або інші чинності;

–          локомоція – повідомлення, що передаються тільки під час пересування або перед його початком;

–          агресія – повідомлення, що вказують на імовірність нападу;

–          втеча – повідомлення, що вказують на імовірність втечі;

–   неантагоністичний комплекс – набір повідомлень, які вказують на те, що ворожі дії малоймовірні;

–   асоціація – повідомлення, що передаються в тих випадках, коли одна тварина наближається до іншої або залишається поблизу неї;

–   комплекс, обмежений зв'язками – повідомлення, котрі переда ються тільки між особинами, що об'єднані тривкими зв'язками, напри клад, між членами шлюбної пари, батьками та дітьми;

–          окрему групу становлять повідомлення, що передаються лише

під час гри або копуляції;

–          фрустрація свідчить, що певна імовірна форма дії з якоїсь причини припиняється;

–          загальний набір становить собою групу повідомлень, які використовуються тваринами у таких різних ситуаціях, що їм важко приписати якунебудь одну функцію.

Особливістю всіх невербальних, тобто безмовних, комунікативних систем тварин є генетична фіксація не тільки передачі необхідної інфор мації, а і її адекватного сприймання. Носіями ключових подразників у

таких випадках виступають тварини того ж виду.

Важливою умовою формування складних взаємин між членами ін дивідуалізованих угруповань тварин є елементарна розумова діяльність. Вона зумовлює можливість урахування всіх нюансів взаємовідносин,

які складаються в даному співтоваристві, забезпечує порозуміння між його членами. Тільки на її основі могли сформуватися такі акти поведінки як взаємодопомога та співробітництво. Тому невипадково, що в ході ево

люції тварин розвиток елементарної розумової діяльності, комунікативних систем і становлення соціальних відносин відбувався паралельно.

 

Розвиток мовлення в антропогенезі

 

Ускладнення комунікації є загальним біологічним явищем, яке роз вивається під час еволюції під впливом стадного способу життя. Експе риментально доведено, що тварин із високорозвиненою НС можна на вчити використовувати складні системи спілкування. Причому виявляються як талановиті, так і бездарні особини. Тобто за цією ознакою існує спадкова мінливість і відповідні характеристики можуть підтриму ватися або елімінуватися природним добором залежно від конкретних умов середовища, від того, підвищували вони виживання або смертність.

Іще Ч. Дарвін звертав увагу на те, що між виразами обличчя люди ни і мімічними реакціями тварин, особливо приматів, існує багато спі льного. У наш час вважається загальновизнаною подібність невербальних способів комунікації людини (мова жестів, міміка) і демонстрацій тварин. Мімічні реакції людини та інших ссавців звичайно розглядають ся як вираз емоцій або афекту. Крім афективної міміки виділяють й інші класи невербального спілкування, у першу чергу за допомогою адаптерів. Адаптери можуть виконувати як комунікативні, так і некомунікатив ні функції. Наприклад, рухи очищення тіла, рухи наміру тощо. Окремі предмети з оточення людини також здатні набувати комунікаційного зміс ту. Наприклад, посуд, що стоїть у шафі, ніякої комунікативної функції не

виконує, але, спостерігаючи за тим, як саме людина накриває на стіл і розставляє цей посуд, можна дізнатися чимало цікавого про її ставлення до тих осіб, що мають ним скористуватися. Відмінною особливістю невер бальної мовної системи є її сигнальний характер.

Чим складнішою стає суспільна діяльність тварин, тим більш багатими, різноманітними і тонкими повинні бути засоби стадних взаємо відносин індивідів. Кожен із цих засобів мав велике значення, бо ніс у собі певну інформацію, котра кодувала або емоційний стан особини, або зміни зовнішнього середовища. Ця інформація орієнтувала дії ін ших тварин, внаслідок чого вони набували узгодженого характеру, що збільшувало виживання групи. У зв'язку з цим перевагу у боротьбі за існування одержували групи з більш досконалими інформаційно сигнальними засобами, розвиток яких тісно пов'язаний із соціогенезом.

Відповідно до соціально зумовлених потреб відбувалися певні анатомічні перетворення мовленнєвого апарату:

–          корінь язика загнувся до гортанної порожнини;

–          зміцніли зв’язки і з’явився голосовий м’яз;

–   розрослися краї черепахоподібних хрящів гортані, внаслідок чого повітря розділилося на верхній і нижній потоки, зумовлюючи більш чітку диференціацію звуків;

–          збільшилася рухливість язика, що сприяло вимовлянню якісно

різних звуків;

–          зменшення нижньої щелепи дозволило швидше змінювати артикуляцію;

–  формування підборіддя забезпечило більш якісну фіксацію м’язів язика тощо.

Узгоджений розвиток нижньотім'яної, верхньолобної та верхньо скроневої звивин дозволив ефективно координувати різні збудження і пов’язувати їх із голосовим апаратом. Поступово наші предки засвоїли

голосні звуки "а", "і", "у", що стали основними в усіх мовах світу.

Таким чином, мова загалом і мовлення як звукова трансляція інфор мації становлять собою форму існування знання у вигляді системи зна ків. Розвиток соціалізації і соціогенезу стимулює зростання інформацій ної ємності повідомлень між членами соціуму (пересічний англієць ХIХ ст.

за все життя одержував менше інформації, ніж міститься в одному номері газети "НьюЙорк таймс").

За допомогою мови людина змогла перейти від пізнання поодиноких

предметів і явищ до їх узагальненого відображення у формі понять, уявлень.

Однією з головних ознак, що відокремлюють мову людини від ін формаційних систем тварин, є переміщуваність – здатність мови сигна лізувати про відділені у часі та просторі події. Наприклад, розповідь про минуле, планування (прогнозування) майбутнього, розвиток мистецтва.

Із цією особливістю мови пов'язана акумуляція досвіду попередніх поколінь і передача його далі у стислій, концентрованій формі. Інтелек туальний багаж передається тільки за допомогою мови. При цьому не тільки мовлення, а й будьяка дослідницька, пізнавальна активність де термінуються соціально. Дитина, яку не заохочують до навчання, зали шається байдужою до нього.

Через соціальну зумовленість мовної функції важко визначити конкретний час її виникнення (відсутні прямі дані). Відносно цієї проблеми є

кілька версій, за якими мова могла виникнути навіть у пізніх австралопі теків, які почали виготовляти знаряддя (необхідність передавати набутий досвід). Не викликає заперечень лише поступовість цього процесу.

Природний добір формував і посилював ті особливості біологічної організації людини, які найбільше сприяли подальшому прогресу тру дової діяльності, розвитку суспільства і мови. З часом дія природного добору знімалася і провідну роль у формуванні мови починали відігра вати суспільні відносини.

 


Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 |

Оцените книгу: 1 2 3 4 5

Добавление комментария: