Название: Теорія еволюції (системний розвиток життя на Землі) - Огінова І. О.

Жанр: Біологія

Рейтинг:

Просмотров: 1455

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 |


7.1. Місце людини у системі тваринного світу

 

Загальна еволюція тварин пов'язана з реалізацією декількох основних напрямів розвитку комплексу адаптацій. До них, зокрема, належать:

–          виникнення багатоклітинності і все більша диференціація систем органів протягом подальшого еволюційного розвитку;

–          утворення твердого скелета (зовнішнього і внутрішнього);

–   розвиток центральної нервової системи, який реалізувався у двох різних напрямках: спадкове закріплення будьякого типу поведін кових реакцій за допомогою безумовних рефлексів та інстинктів (ко махи) і вдосконалення умовних рефлексів і елементарної розумової діяльності вищих тварини;

–          розвиток соціальності, що стало могутнім фактором виживання більшості особин, які входять до складу тієї чи іншої спільноти.

Всі ці особливості еволюції тварин так чи інакше відтворюються на послідовних стадіях онтогенезу людини.

 

Докази тваринного походження людини

 

Єдність людини з тваринним світом підтверджується численними даними  порівняльної  анатомії,  фізіології,  ембріології  та  генетики. До них, зокрема, відносять наявність (на ранніх етапах ембріогенезу) ознак, характерних для нижчих хребетних: хрящовий скелет, зяброві щілини, симетричність судин, які відходять від серця, гладенька поверхня головного мозку тощо. На пізніших стадіях ембріонального розвитку

з’являються ознаки, властиві ссавцям: густий волосяний покрив на тілі плоду (у 6 місяців), кілька пар сосків, ліва дуга аорти, постійна темпера тура, порожнина тіла розділена діафрагмою на грудний і черевний від діли, зрілі еритроцити позбавлені ядер, молочні зуби змінюються на постійні і діляться на три групи (диференційовані) тощо. У людини вза галі немає жодної кістки, якої б не було у ссавців.

На спогад про минуле в нормальному наборі морфологічних ознак кожної людини зберігається чимало (близько 90) рудиментарних органів: куприкові хребці (залишок хвостового відділу), слабко розвинений волосяний покрив, підшкірні м'язи (залишок сильної підшкірної муску латури), м'язи, які рухають вуха, надбрівні дуги на черепі, дванадцята пара ребер може бути відсутньою, останні кутні зуби (зуби "мудрості"),

апендикс, схожа на півмісяць складка в куті ока (залишок третьої повіки або миготливої перетинки), у кровоносній системі наявна рудиментарна середня крижова артерія, яка у хвостатих тварин забезпечує живлення хвоста, тощо. Для рудиментарних органів характерна велика мінливість:

від повної відсутності до значного розвитку. Багато рудиментарних ознак існує у людини тільки в ембріональному періоді, а в подальшому розвитку зникає: зачатки шийних і поперекових ребер, миготливий епі телій стравоходу, зяброві щілини тощо.

Інколи у людей можуть проявлятися певні атавізми, які, на відміну

від рудиментів, є відхиленнями від норми.

Можливість такого явища пов'язана з тим, що внаслідок різноманіт них порушень індивідуального розвитку дорослі особини можуть протя гом усього життя зберігати ознаки, що в нормі характерні тільки для певних стадій ембріогенезу.

Атавізми проявляються у різній формі. Це можуть бути такі ано малії як багатососковість (полімастія), збереження суцільного волося ного покриву (універсальний гіпертрихоз), шийна фістула (незаростання другої зябрової щілини у зародка) тощо. Більшість атавізмів індиферентна (не має особливого значення), зокрема це стосується таких ознак як мезотопічний шов (розділяє лобну кістку на дві симет ричні половини), додатковий шов на потиличній кістці, який відокремлює її верхню частину ("кістка інків"), великі ікла, розвиток м'язів вушної раковини, сильний розвиток горбка на внутрішньому краї за витка вуха (залишок загостреного виступу вуха, який одержав назву "дарвінів горбик"). Проте нерідко атавістичні ознаки становлять со

бою тяжкі порушення, часто не сумісні з життям, зокрема, це стосуєть ся таких патологій як грижа діафрагми, отвір у перегородці між шлуно чками серця, овальний отвір між передсердями тощо.

Суттєва подібність людини і приматів відзначається й на генетич ному рівні. Так, у людини і шимпанзе 91–97 % геному практично одна кові; із 23 пар хромосом 13 спільні з хромосомами шимпанзе, а 10 – із хромосомами горили. Відсоток подібних генів у людини та гібона – 76, у людини і макаки резус – 66. Відсоток білків людини, спільних із шим панзе 63 – 97 (за різними даними), з макакою – 48.

Генетична подібність зумовлює аналогічне протікання численних біохімічних і фізіологічних процесів. Варіативність поведінки людей та кож перебуває у межах, характерних для вищих приматів. Зокрема,

шимпанзе, як і чимало інших тварин, використовують природні пред мети, мають розвинену комунікативну систему і можуть оволодіти мо вою жестів, здатні до елементарної розумової діяльності, у них пошире не навчання і швидко передається інформація, котра використовується

для формування гнучких зворотних реакцій, а в популяціях розвиваються певні локальні "традиції" тощо.

 

Систематичне положення людини

 

Питання про таксономічне положення людини вперше було постав лене на наукову основу в середині ХVIII ст., коли К. Лінней включив лю дину в систему тваринного світу. Він об'єднав в один ряд приматів лю дей  і  мавп.  Пізніше  питаннями  систематики  людини  займалися Р. Гекслі, Е. Фогт, Ч. Дарвін і багато інших науковців.

У наш час розроблено декілька класифікацій ряду Примати. У цій книзі пропонується одна з них (виділяється лінія, що веде до людини): царство – тварини; тип – хордові, підтип – хребетні; клас – ссавці;

ряд – примати, що має три підряди: лемуроїди, тарзіоїди, вищі прима ти. У підряді людиноподібних мавп виділяють дві секції: широконосі (близько 50 видів тропічних регіонів Нового Світу) й вузьконосі мавпи (приблизно 100 видів мавп, які населяють тропіки Старого Світу). Вузьконосі мавпи поділяються на дві надродини: нижчі та вищі вузьконосі. Вищі вузьконосі мавпи діляться на дві родини: антропоморфні мавпи та гомініди. До людиноподібних мавп належать три підродини: гібоно ві, орангові та понгіди (шимпанзе і горила). Родина гомінідів включає

один рід Homo (людина), що має один вид Homo sapiens (людина розумна).

Розвиток гомінідного комплексу пристосувальних ознак здійснювався на основі системи адаптацій, які формувалися протягом мільйонів років деревного способу життя приматів.

 

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 |

Оцените книгу: 1 2 3 4 5

Добавление комментария: