Название: Теорія еволюції (системний розвиток життя на Землі) - Огінова І. О.

Жанр: Біологія

Рейтинг:

Просмотров: 1527

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 |



3.5.6. Статевовидільна система

 

Видільна та статева системи відзначаються єдністю ембріонального розвитку первинним функціональним зв’язком із целомом. В ембріогене зі для цих систем в області ніжки соміта в контакті із вторинною порож ниною тіла утворюється спільна закладка – нефрогонотом. Статеві залози розташовані в целомі. Сюди ж спрямовуються продукти дисиміляції, що виводяться через спільний канал, який починається лійкою у целомі і за кінчується видільною порою на покривах тіла.

 

Видільна система

 

Видільна система, виконуючи функцію видалення з організму про дуктів обміну, започатковується мезодермою. Еволюційні перетворення цієї системи відображають перехід від мало диференційованих протоне фридіїв плоских червів до складної будови вторинних нирок рептилій,

птахів і ссавців. Відповідні оптимізаційні процеси потребували багатора зових переходів через численні біфуркаційні точки. Це сприяло форму ванню все досконаліших способів підтримки гомеостазу за рахунок виді лення відкритою системою назовні залишків своєї життєдіяльності. Внаслідок серії послідовних перетворень утворилися НИРКИ. Вони яв ляють собою парний орган, елементарною структурною одиницею якого є нефрон. Протягом еволюції формувалися спочатку передниркові струк тури (протонефрос), розташовані в області голови, а потім відповідно первинні (тулубові, мезонефрос, вольфове тіло) та вторинні (тазові, мета нефрос) нирки.

–          ПРОТОНЕФРОС має сегментарну будову і характерний для личинок риб та земноводних. Він складається з 2 – 12 нефронів у вигляді лійок, що відкриваються в порожнину тіла. Кровоносні судини поблизу нефронів утворюють клубочки. Від лійок відходить прямий видільний пронефричний канал, який впадає у клоаку. Протонефрос мають дорослі особини тільки деяких круглоротих, у інших хребетних вона являє собою зародковий орган.

–   ПЕРВИННІ НИРКИ зберігають ознаки метамерної будови й ха рактерні для дорослих риб та амфібій. Вони розташовуються у тулубних сегментах тіла і складаються з декількох сотень нефронів, що утворю ються за рахунок пупкування з подальшою диференціацією. Взаємодія

нефронів із кровоносною системою здійснюється за допомогою капсул ниркових клубочків. Війчасті лійки нефронів можуть зберігати зв’язок із целомом, а можуть і втрачати його. Канальці, що відходять від лійок, спрямовуються в головний бік до протонефроса й відкриваються у його

протоки, створюючи новий мезонефричний канал. Він збільшується й згодом розщеплюється на два: мезонефральний (вольфів) і парамезонеф ральний (мюллерів). У них відбувається зворотне всмоктування деяких речовин у кров. При такій будові нирок втрачається багато води, тому

вони характерні саме для водних організмів. У сухопутних організмів первинні нирки зберігаються тільки в ембріогенезі.

–          ВТОРИННІ НИРКИ закладаються в тазовій області позаду тулубової і складаються із сотень тисяч нефронів. Вони не мають лійок і повніс тю втрачають зв’язок із целомом. У ссавців каналець утворює петлю Генле. Тут відбувається зворотне всмоктування, що зумовлює збільшення кон центрації сечі та зменшення її кількості. Вторинні нирки розташовуються в тазовій області у плазунів і в поперековій у ссавців.

Чіткої різниці будови різних з еволюційної точки зору типів нирок немає, редукція лійки та вдосконалення канальця відбувається поступово.

В  онтогенезі  людини рекапітулюють усі  різновиди нирок, а  до

АНОМАЛІЙ їх розвитку належать: сегментована вторинна нирка з одним або кількома сечоводами, тазове положення нирок (не переміщуються на

2 – 4 місяці вагітності), подвоєння вторинної нирки.

 

Репродуктивна система

 

Органи  розмноження  всіх  тварин  утворюються  з  мезодерми. Але первинна диференціація клітин на статеві та соматичні відбувається раніше за відокремлення третього зародкового листка. Це свідчить, що протягом філогенезу становлення репродуктивної сфери певною мі рою передувало складній системі розвитку різних тканин із відповід них зародкових листків.

Нижчі БЕЗХРЕБЕТНІ, такі як губки та кишковопорожнинні, не мають сформованих статевих органів і сперматозоїди та яйцеклітини дозрі вають серед клітин ектодерми чи ентодерми, виходячи назовні через роз риви стінок тіла. Подальший системний розвиток відповідних процесів зумовив перехід від зовнішнього до внутрішнього запліднення і форму вання не тільки різних статей, а й необхідних органів, які виявилися тісно пов’язаними з видільною системою.

СТАТЕВІ ЗАЛОЗИ ссавців розвиваються спереду від закладки нирок й утворюються у вигляді парних складок нефрогонотома в області ніжки

соміта, вдаються в порожнину тіла й опиняються підвішеними на брижі. Первинні статеві клітини відокремлюються на стадії гаструли: спочатку в ектодермі головного кінця тіла, потім вони потрапляють до ентодерми й активно переміщуються у статеві складки. Виникає гонада, котра може з часом перетворитися на сім’яник або яєчник. Напрям розвитку визначається генетичними та епігенетичними факторами диференціації статі.

СТАТЕВІ ПРОТОКИ перетворюються таким чином: протонефрич ний канал, що розділився на мюллерів та вольфів канали, починає видо змінюватися різними шляхами. А саме, мюллерів канал зростається переднім кінцем з одним із нефронів переднирки й утворює яйцепровід, передній кінець якого сполучається з лійкою і відкривається до целома, а задній відкривається в клоаку. Вольфів канал залишається зв’язаним із нефронами первинної нирки. У чоловіків він перетворюється на канал

для сім'явиверження, а мюллерів канал редукується. У жінок, навпаки,

редукується вольфів канал, а мюллерів перетворюється на яйцепровід, матку та піхву. Мюллерів канал у сумчастих парний, тобто складається із двох яйцепроводів, двох маток і двох піхв. Протягом філогенезу ці парні утвори зростаються й залишається одна піхва та одна матка. Вона може бути подвійною (гризуни), двороздільною (хижаки), дворогою (комахоїд ні, кити), простою (примати, людина).

АНОМАЛІЇ розвитку статевої системи людини: первинний гермафродитизм (сполучення елементів сім’яника та яєчника у однієї людини);

крипторхізм (неопущення сім’яників у мошонку) тощо.

 


Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 |

Оцените книгу: 1 2 3 4 5

Добавление комментария: