Название: Гідробіологія: конспект лекцій. Частина ІІ - Курілов О.В.

Жанр: Біологія

Рейтинг:

Просмотров: 2318

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 | 113 | 114 | 115 |



17.5 Загальна характеристика озер України

 

Озера  –  це  природні  водойми  в  поглибленнях  суши,  заповнені  в межах озерного ложа прісними або солоними водами. Улоговини озер по походженню підрозділяють на тектонічні, льодовикові, річкові (стариці), приморські (лагуни, лимани), провальні (карстові, термокарстові), вулканічні (у кратерах погаслих вулканів) і завальнозапрудні. В Україні карстові озера зустрічаються на Полісся й у деяких регіонах степової зони. Одне із самих великих – оз. Світязь на Волині. Утворення улоговини цього озера пов'язане з розмиванням крейдових порід. У степовій зоні біля м. Слов'янськ розташовані  невеликі  по площі озера  (Вейсове, Ріпне, Слєпноє), улоговини яких заповнилися водою після розмивання покладів солі, що знаходяться близько до поверхні землі. Завальнозапрудні озера, що утворилися внаслідок перегороджування ущелин або річкових долин завалами гірської породи, характерні для гірської місцевості. Найбільше

серед них – оз. Синевір (площа 700 м2, глибина 16–24 м), розташоване на висоті 988 м над р. м. в Українських Карпатах. До такого ж типу відноситься  й  оз.  Бребенескул,  також  розташоване  в  гірській  частині

Карпат. У Закарпатті налічується близько 137 завальних по походженню озер загальною площею 3,69 км2. На території Українських Карпат до вулканічних, або кратерних, відносяться озера Липовецьке, Синє й Ворочевське. Окрему групу становлять озера, що відділилися від морів і естуаріїв рік. Це, зокрема, придунайські озера, яких налічується 26. Найбільші серед них – Ялпуг (149,0 км2), Кагул (93,5 км2), Кугурлуй (82,0 км2), Катлабух (67,0 км2), Китай (60,0 км2) і Картал (15,0 км2). Всі вони мілководні (максимальна глибина від 2,7 до 6,0 м), з'єднуються між собою і з Дунаєм, від якого залежить їх водність, природними й штучними протоками та каналами. У далекі часи вони були лиманами низов'їв повноводних рік, що впадали в естуарій древнього Дунаю. Поступово приморська частина дельти замулювалась внаслідок виносу зважених частинок, що призводило до відокремлення річок від моря й перетворення їх на озералимани. В 60і рр. XX ст. на значній частині озер побудовані дамби, а на водотоках, що з'єднують озера з Дунаєм, створені водорегулювальні системи. Завдяки водорегулюванню підвищилася водність цих озер, і вони нагадують водосховища озерного типу. В них з'явилися великі масиви водної й повітряноводної рослинності, спостерігаються ознаки заболочування.

Багато озер розташовано в прибережних зонах Чорного моря. Тільки в степовому Криму їх налічується понад 50. Солоність води в них коливається від 10 до 19‰. Найбільші серед них — Сасик (73,5 км2), Саки (97,0 км2), Донузлав (48,0 км2), Айгульське (37,5 км2), Актишське (26,8 км2), Червоне (23,4 км2). Крім кримського Сасику, в Одеській області є озеро з такою же назвою. Воно утворилося в результаті штучного відгородження греблею від Чорного моря Сасикського морського лиману і його розпріснення дунайською водою, що подається по каналу Дунай – Сасик  довжиною  13  км.  В  Україні  налічується  понад  три  тисячі  озер, площа водного дзеркала яких становить близько 0,3% території країни. За винятком декількох великих озер, про які вже згадувалося, понад 40 озер мають площу 10 км2  і більше. Переважна ж більшість – це невеликі водойми.

На  території  України  переважають  прісноводні  (мінералізація  до

0,5‰) і солонуватоводні (0,5–16,0‰) озера. У степовій зоні Азово Чорноморського узбережжя зустрічаються солоні озера (16–47 ‰). Деякі з них мають цілющі властивості. Рівень мінералізації води в озерах України визначається такими зональними характеристиками ландшафту, як рельєф

місцевості, тип ґрунтів, баланс вологи, особливості поверхневого й підземного стоку і т.д. Гідрохімічна зональність корелює з фізико географічною. Так, мінералізація переважної більшості озер зони змішаних лісів (Українське Полісся) і північнозахідних регіонів лісостепу, невисока. Вода в них гідрокарбонатнокальцієвого класу. У лісостеповій зоні східних і   південносхідних   регіонів   України   переважають   гідрокарбонатно

кальцієвомагнієвонатрієві води. З наближенням до Азовського й Чорного морів у підземних і поверхневих водах зростає вміст натрію. Вплив морів на іонний склад не тільки поверхневих, але й ґрунтових вод виявляється на відстані до 200 км вглиб суши. У водоймах степової зони клас води визначається не гідрокарбонатними, а сульфатними аніонами. Вода більшості озер цієї зони належить до сульфатнохлоридного класу зі змішаним катіонним складом. Заповнення озер, що утворилися в гірській місцевості внаслідок обвалів породи, відбувається, як правило, за рахунок сніготанення й випадіння дощів. Як відомо, ці води є слабкомінералізовані. Найчастіше клас води в таких завальних озерах – гідрокарбонатно кальцієвий. Особливості хімічного складу гірської породи визначають більш високий рівень мінералізації води і її приналежність до сульфатного класу в озерах вулканічного походження. Такі озера зустрічаються в гірському Криму і у Карпатах.

Шацькі озера розташовані в межиріччі Західного Бугу й Прип'яті на території Шацького національного парку. Це озера, більшість із яких з'єднується між собою штучними каналами, побудованими з метою меліорації  болотних  масивів  і  регулювання  стоку  під  час  весняного

паводку. За допомогою каналів деякі Шацькі озера з'єднуються із Західним

Бугом і Прип'яттю. Серед Шацьких озер найбільші за площею водного дзеркала й обсягом води – Світязь і Пулемецьке. Інші озера – більш дрібні. Водний баланс озер формується за рахунок атмосферних опадів, припливу поверхневих і підземних вод. Так, у районі оз. Світязь кількість атмосферних опадів становить у середньому 585–590, підземний приплив –

135 мм на рік, тобто основною складовою водного балансу озера є атмосферні опади, а внесок інших джерел досягає лише 24%. Подібне співвідношення характерно й для інших озер. Шацькі озера слабопроточні. Найменшим   водообміном   характеризуються   озера  Світязь   і   Піскове.

Повний водообмін у них здійснюється протягом 9 років. Для найбільш проточного оз. Соминець цей показник становить 2,19 роки. Для озер Шацького   національного   парку   найбільш   характерні   вітрові   течії   –

дрейфові й супутні їм компенсаційні. Для функціонування озерних екосистем особливе значення має турбулентне перемішування водних мас. З ним зв'язаний рівномірний розподіл розчинених речовин, їхній обмін між окремими шарами водних мас і т.д. Швидкість течії є одним з важливих екологічних показників, від якого значною мірою залежить ефективність самоочисної   здатності   водойм.   Серед   гідрофізичних   факторів,   що

впливають на внутрішньоводоймові процеси, важливу роль грає температурна стратифікація. Для неглибоких Шацьких озер характерна гомотермія.  Лише  в  найбільш  глибоководних  ділянках  Світязю  й Піскового відзначається температурна стратифікація. Шацькі озера мають різну трофність. Зокрема, озера Світязь і Піскове в цілому мезотрофні (α олігосапробні).  Навесні  якість  води  зміщається  убік  олігомезотрофної

категорії (βолігосапробні води), восени, навпаки, – мезоевтрофної (β мезосапробні води). При однакових рівнях надходження біогенних елементів у різні за глибиною озера їх трофність змінюється порізному. Основними джерелами надходження біогенних елементів у Шацькі озера є населені  пункти,  розташовані  в  зоні  водозбору,  сільськогосподарські вгіддя, а в літні місяці – тисячі туристів, що відпочивають на берегах озер. Надходження фосфору в озера Світязь і Піскове від рекреаційних джерел майже таке ж, як і від населення, що постійно проживає в цьому районі. Основним джерелом забруднення озер Світязь, Піскове, Перемут і Соминець є сільськогосподарський сектор. Для інших озер він також відіграє важливу роль, але переважає забруднення побутовими стоками населених пунктів. Зокрема, озера Люцимер і Чорне є типовими евтрофними (βмезосапробними), а Кримно – евтрофним (β мезосапробним) з тенденцією зсуву в мезоевтрофну категорію. Встановлення залежності трофічного стану Шацьких озер від надходження біогенних елементів (азоту й фосфору), виявлення основних джерел їх антропогенної евтрофікації дозволили обґрунтувати необхідність проведення  природо  і  водоохоронних  заходів,  що  включають застосування систем очищення господарськопобутових стоків, упорядкування рекреаційного використання озер, більш ефективний контроль за внесенням мінеральних і органічних добрив на орних землях.

У складі іхтіофауни озер Шацького національного парку налічується

29 видів риб, серед яких відзначені такі акліматизанти, як чудський сиг, білий омуль, амурський сазан, строкатий товстолоб, річковий вугор, судак.

У промислових і аматорських уловах найчастіше зустрічаються плітка, карась, лящ, уклея, іноді – минь і сом. У найбільших озерах Світязь і Пулемецькому виявлено 16 видів риб, серед яких найбільше промислове значення мають у першому озері плітка, лящ, сом, річковий вугор і щука, а

в другому – плітка, лящ, сазан, карась, судак і вугор. На частку цих риб доводиться 90–92% іхтіомаси загального вилову. У цілому ці ж види є основними об'єктами промислового рибальства і в інших Шацьких озерах.

Незначно відрізняється і їхній видовий склад. Найменше видове різноманіття іхтіофауни спостерігається в оз. Чорному, де зустрічається лише 12 видів риб. Багаторічний аналіз рибопродуктивності озер свідчить про те, що найбільшою вона була в період 1945–1955 рр., коли досягала рівня 22–37 кг∙га1. Відтоді цей показник різко зменшився. Уже в 1979–

1986 рр. промислова рибопродуктивність не перевищувала 8–15, а в 1987–

1992 рр. в озерах Світязь і Пулемецькому вона впала до 2,7–4,3 кг∙га1.

Причиною    такого    її    зниження    в    найбільших    озерах    Шацького

національного парку вважають застосування електрифікованих знарядь лову,  перелов  і  підрив  чисельності  плідників  промислових  видів  риб.

Тільки в невеликих озерах Луки, Перемут, Люцимер і Остров'янському

рибопродуктивність залишилася на рівні 11,7–16,2, а в оз. Чорному навіть

досягла 31 кг∙га1. Звертає на себе увагу той факт, що рівень природного відтворення багатьох видів риб різко скоротився, внаслідок чого чисельно переважають малоцінні види риб: плітка, густера, червоноперка й верховодка. Відзначається низький темп росту багатьох промислових видів риб, що перетворилися на тугорослі форми. Причиною таких змін є зростаюче антропогенне забруднення озер, зумовлене високим рекреаційним навантаженням на їх екосистеми, що супроводжується погіршенням якості води й переловом риб. Ці фактори привели до підриву відтворної здатності найцінніших у промисловому відношенні популяцій риб.

 


Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 | 113 | 114 | 115 |

Оцените книгу: 1 2 3 4 5

Добавление комментария: