Название: Гідробіологія: конспект лекцій. Частина ІІ - Курілов О.В.

Жанр: Біологія

Рейтинг:

Просмотров: 2318

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 | 113 | 114 | 115 |



17.4.3 Угруповання вищих водяних рослин в екосистемах водосховищ

 

До зарегулювання Дніпра на його різних ділянках було виявлено 64 види вищих водяних рослин. Після зарегулювання істотно змінилися місця зосередження макрофітів, а також підвищилося їхнє видове різноманіття – до 69 видів. Площі мілководь збільшилися до 1300 км2, а в окремих водосховищах вони в цей час становлять від 108 до 415 км2. Від типу мілководь залежить і характер їхнього заростання вищою водною рослинністю. Флора мілководь включає не тільки водні, але частково й наземні вологолюбні рослини. Фітоценози вищих водяних рослин після утворення дніпровських водосховищ формувалися з біофондів заплавних водойм і боліт, які потрапили в зони затоплення. У зв'язку із тим, що мілководдя відрізняються за екологоморфологічними характеристиками, це позначається й на особливостях формування заростей вищих водяних рослин. Вже в перший рік після затоплення на мілководних зонах у водосховищах Дніпра зустрічалися розріджені поселення рогоза вузьколистого,   які   дуже   швидко   поширилися   на   значні   площі.   На

перезволожених  лугах  уздовж  урізу  води  утворилися  фітоценози лепешняку великого до глибин 0,5–0,8 м. Вони зустрічаються переважно у

верхів'ях дніпровських водосховищ навколо невеликих островів. У складі фітоценозів лепешняку зустрічаються куга озерна, рогоз вузьколистий, водокрас, сусак, стрілолист, очерет і інші рослини. Їхня наявність тут є відбиттям сукцесійних процесів, що відбуваються у водосховищах. Так, зарості сусака характерні лише для першого етапу формування рослинного покриву мілководь водосховищ. Для заростей сусака характерний куртинний тип формування, оскільки ця рослина має відносно короткий корінь, із близько розташованими бруньками відтворення. Ці зарості властиві для мілководь (глибина 0,5–0,8 м) з піщаним і слабко замуленим ґрунтом. Значно меншу роль у формуванні вищої водної рослинності на мілководдях зіграли прикріплені рослини із плаваючим листям. На невеликих ділянках, переважно із заторфованими ґрунтами й кислою реакцією середовища (глибини 1,5–1,8 м) зустрічаються зарості рдесту плаваючого, що характеризуються низькими показниками фітомаси. У дніпровських водосховищах утворюються фітоценози вільноплаваючих рослин, зокрема сальвінії плаваючої. Великі площі займають її зарості в Каховському водосховищі. Занурені макрофіти розвиваються за умов стабільного рівня води у водоймах і відсутності сильного хвильового впливу. Фітоценози рдесту пронизанолистого зустрічаються переважно на глибині 1,3–1,8 м на різних ґрунтах: від чистих пісків до мулистих донних відкладів. Вони не дуже щільні, що обумовлено впливом на їхній розвиток досить  нестабільного  гідрологічного  режиму.  На  мілководдях зустрічаються зарості рдесту блискучого, розповсюджені на різних донних ґрунтах і глибинах (від 1,4 до 2,5 м). Він також погано переносить коливання рівня води. Менш поширені в дніпровських водосховищах фітоценози уруті колосистої. Вони розвиваються переважно на піщаних мілководдях із глибиною 0,5–1,0 м. До мілководних зон прив'язані фітоценози рдесту гребінчастого, але вони не утворюють значних по площі суцільних заростей. У всіх дніпровських водосховищах, переважно на заболочених мілководдях, зустрічаються угруповання куширу темно зеленого.  Найчастіше  він  виростає  на  глибині  1–2  м,  але  іноді поширюється до глибини 3 м. У межах одного фітоценозу зустрічається відносно невелика кількість рослин, хоча його травостій буває досить щільним. З повітряноводної рослинності найбільш широко поширені фітоценози очерету звичайного. Вони займають значні площі практично на всіх водосховищах Дніпра, але особливо інтенсивно розвиваються в більш теплих південних водосховищах. Очерет росте на піщаних, замулених і болотноторф'яних ґрунтах поширюючись до 2–2,5метрової глибини. Для нього характерні одноярусні або двох'ярусні чисті травостої, у які входить від 1 до 14 видів рослин. На мілководних акваторіях Київського, Кременчуцького й інших водосховищ із глибинами від 0,9 до 2 м зустрічаються досить значні зарості куги озерної куртинного типу.

Швидкість  заростання  мілководь  вищими  водяними  рослинами  в

різних   водосховищах   різна   й   залежить   від   їхньої   захищеності   від хвильових впливів, від глибин, рівневого режиму, морфометрії, залитих біотопів і багатьох інших факторів. На відкритих акваторіях, де хвильовий вплив дуже сильний, мілководдя заростають повільно, в основному очеретом.  У  зв'язку  з  нестабільністю  рівневого  режиму  до  умов закріплення у водосховищах краще пристосовуються повітряноводні рослини, а занурені рослини закріплюються гірше. Цим пояснюється перевага повітряноводної рослинності над іншими угрупованнями рослин у   всіх   дніпровських   водосховищах.   Мілководдя   обмілин   і   ділянки, затоплені внаслідок розмиву берегів, заростають дуже повільно, і значні площі  навіть  через  20–30  років  після  затоплення  залишаються незарослими. Тому однієї з актуальних для водосховищ проблем є біологічне берегоукріплення, що повинно запобігати ерозії берегів.

Формування угруповань вищих водяних рослин на дніпровських водосховищах проходило в три етапи. На першому, який охоплював перші

5–8 років, відбувалося інтенсивне заростання затоплених територій новими рослинами й тими, що лишилися від вихідного біофонду. На цьому етапі спостерігалися   короткочасні   спалахи   розвитку   окремих   угруповань

рослин. Другий етап (10–15 років) характеризувався формуванням і поширенням найбільш стійких фітоценозів, переважно заростевого типу. У

таких фітоценозах переважали досить пристосовані до умов середовища види, які добре прижилися, але ще не досягли максимального розвитку. На цьому етапі відбувалося витиснення ценотично більш слабких угруповань рослин.   Деякі   види   таких   рослин   ще   зберігаються   в   екосистемах

мілководних зон, але вони не поширюються на нові ділянки. На третьому етапі, що може тривати досить тривалий час, окремі угруповання макрофітів займають стійке домінуюче положення. Це ценотично досить стійкі угруповання (наприклад, очерету звичайного), що досягають високої

продуктивності, близької до оптимальної. Практично зникають ті рослини, заросли яких не одержали значного поширення. Вони просто витісняються видами, більш пристосованими до нових умов.

 


Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 | 113 | 114 | 115 |

Оцените книгу: 1 2 3 4 5

Добавление комментария: