Название: Гідробіологія: конспект лекцій. Частина ІІ - Курілов О.В.

Жанр: Біологія

Рейтинг:

Просмотров: 2181

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 | 113 | 114 | 115 |



17 МОРЯ І КОНТИНЕНТАЛЬНІ ВОДОЙМИ УКРАЇНИ

 

Моря й внутрішні (континентальні) водні об'єкти є складними в природному відношенні системами, які істотно впливають на клімат, екологічний стан територій і їхні водні ресурси. До природних водних об'єктів відносяться океани, моря, ріки лимани, озера й болота. До штучно створених – водосховища річкового типу, ставки рибогосподарчого й іншого призначення, водоймиохолоджувачі теплових і атомних електростанцій, канали територіального перерозподілу водного стоку. Кожний тип водних об'єктів характеризується геоморфологічними, гідрологічними, гідрохімічними й біологічними особливостями. У них по різному протікають процеси формування якості води й біологічної продуктивності.

 

17.1 Екосистема Чорного моря

 

Ще в Юрський період мезозойської ери (близько 65 млн. років тому) Атлантичний і Тихий океани були з'єднані між собою величезним морем

Тетис. Його відокремлення від океанів відбулося в середині третинного періоду внаслідок зсувів земної кори. В міоцені (близько 7 – 5 млн. років тому),  коли  формувався  сучасний  гірський  ланцюг,  що  охоплює  нині Альпи, Балкани, Карпати, Кримські гори і Кавказ, Тетис значно скоротився по розмірах і перетворився на декілька солонуватих (15–20‰) басейнів, один з яких, Сарматське море, займав площу від центру сучасної західної Європи на заході до гірської системи ТяньШань на сході. Саме з цього моря сформувалися сучасні Чорне, Азовське, Каспійське і Аральське море. З часом, ізольоване від океану Сарматське море розпріснювалося річками, внаслідок чого частина морської фауни відмерла, хоча ще тривалий час в ньому мешкали типово океанічні тварини, зокрема кити, сирени і тюлені, які відмерли лише наприкінці міоцену. На цей період, а також на початок пліоцену (близько 3 – 2 млн. років тому) Сарматське море знову зменшується в розмірах і набуває зв'язок із Атлантичним океаном. Солоність знов зростає до океанічної, з'являються морські види тварин і рослин.   Цей   басейн   отримав   назву   Меотичного   моря.   В   пліоцені (приблизно 2 – 1,5 млн. років тому) зв'язок з океаном знову зникає, а внаслідок значного опріснення до 10–15‰ на місці Меотичного моря утворюється солонувате Понтичне озероморе. Воно охоплювало сучасні Чорне й Азовське і Каспійське море, які з'єднувалися в тому місці, де зараз знаходяться території Півдня Росії. Морські мешканці поступово зникали, поступаючись солонуватоводній флорі і фауні, представники якої зустрічаються і в наш час в Азовському, Каспійському і опріснених ділянках Чорного моря, а також у деяких лиманах. Це так звані «понтичні релікти», або «каспійські релікти». Наприкінці понтичного періоду, внаслідок  підняття  земної  кори  в  районі  Північного  Кавказу,  басейн Каспію відокремився від Чорного і Азовського морів. З тих пір ці екосистеми формувалися незалежно, хоча короткочасні водні зв'язки між ними іноді виникали. Збудований у 1952 році судноплавний Волго Донський канал поновив транспортний зв'язок між цими морями. У четвертинному (льодяниковому) періоді межі майбутнього Чорного моря, солоність і видовий склад мешканців змінювалися. Наприкінці пліоцену, менше мільйона років тому, Понтичне озероморе зменшилося у розмірах і отримало назву Чаудинського озераморя. Воно також було сильно опріснене (10–15‰), ізольоване від океану і населено фауною понтичного типу. Азовського моря тоді ще не існувало. По завершенні Миндельського обледеніння  (близько  500–400  років  тому)  Чаудинське  озероморе внаслідок заповнення талими водами набуває меж, близьких до сучасного Чорного і Азовського морів і отримує назву Древньоевксинського басейну (10–15‰), в якому також фауна носила риси понтичної. Приблизно 150100 тис. років тому, внаслідок утворення Дарданелл знову виникає зв'язок майбутнього Чорного моря із Середземним морем. Утворюється Карангатське  море,  солоність  у  якому  могла  досягати  25–30‰.  Через

Середземне море із Атлантичного океану почали проникати морські види гідробіонтів. Опрісненими лишилися лимани та гирла річок, де збереглися понтичні  релікти.  Наприкінці  останнього  обледеніння,  20–18 тис.  років тому на місці Карангатського басейну виникло Новоевксинське озероморе. Зв'язок з океаном на той час був відсутній, а озеро було досить опріснене талими водами (до 5–7‰), що сприяло черговому відмиранню морської флори і фауни і розповсюдженню понтичних реліктів. Приблизно через 10 тис. років почало формуватися сучасне Чорне море. Рівень води в ньому в той час перевищував рівень Середземного моря, що сприяло прориву суші і утворенню Босфору. В той же час пониження земної кори на півночі моря сприяло утворенню в гирлах річок лиманів. З часом рівні води у морях дійшли динамічної рівноваги і почалося осолонення Чорного моря, яке за

1,5–2 тис. років досягло рівня, придатного до існування багатьох середземноморських видів, які в наш час складають чисельну основу його водного населення. Сучасний рівень Чорного моря і зараз дещо перевищує такий у Мармуровому морі, внаслідок чого в Босфорі спостерігаються два протилежні плини – поверхневий з Чорного моря і нижній – в протилежному напрямку.

Чорне море в наш час – одне із самих глибоководних у світі. Його глибина досягає 2212 м, площа становить 423000 км2. Обсяг води – 547000 км3. Це складна екосистема, яку поділяють на зону шельфу, глибоководну частину  й  берегову  зону.  Загальна  довжина  берегової  лінії  становить

4838,1 км, з яких на Україну припадає 1829,1 км. Північнозахідна частина Чорного моря (ПЗЧМ) є складовою територіальних вод України. Тут розташовані гирлові зони Дунаю, Дністра, Дніпра й Південного Бугу. У місцях упадання річок у Чорне море утворилися лимани, причому два з них – Дністровський і ДніпровськоБузький – входять у зону активної й досить складної взаємодії річкових і морських вод.

Найбільші по обсягах стоку річки – Дунай (204 км3 на рік) і Дніпро (43–48 км3 на рік). З атмосферними опадами в море протягом року надходить 119–300 км3  прісної води, а з Азовського моря в Чорне через

Керченську протоку щорічно надходить 22 – 95 км3 морської води. Через протоку Босфор глибинними течіями в Чорне море виноситься середземноморська вода – 175–312 км3 на рік. Внаслідок надходження великого обсягу річкового стоку вода в Чорному морі опріснюється. Це забезпечує підтримку загальної солоності в його поверхневому шарі на рівні  17–18‰  (в  ПЗЧМ  до  15‰).  На  глибині  80–200 м  мінералізація

досягає 19–20,5‰, а в придонних шарах – 22–22,4‰. Води із солоністю

30‰ спостерігаються лише біля самого виходу із Босфору, на відстані не більше 5–10 км. Для порівняння, в Середземному морі загальна солоність води становить 37–38‰, а у Світовому океані – близько 35‰.

З огляду на великі глибини й процеси, що відбуваються в різних шарах Чорного моря, можна стверджувати, що його газовий режим має

визначальне  значення  для  життєдіяльності  гідробіонтів  і  формування якості води. Глибина насичення води киснем має сезонні коливання й залежить від багатьох факторів, у тому числі – від відстані від берега й надходження  прісноводного  стоку,  від  вулканічних  процесів,  що протікають у земній корі під товщею моря. Із всієї маси чорноморської води лише 13% має достатню концентрацію кисню, і саме в ній переважно живуть аеробні гідробіонти. Більша частина товщі морської води (87%) непридатна для існування більшості гідробіонтів внаслідок насичення сірководнем.

У воді Чорного моря живуть віруси, бактерії, водорості, гриби, квіткові рослини, безхребетні тварини, риби й ссавці. За оцінками біологічного різноманіття флори й фауни, в Чорному морі зареєстровано понад 4400 видів і внутрішньовидових таксонів гідробіонтів. Серед них налічується 25 родів бактерій, кількість видів грибів становить більш 175, планктонних водоростей – близько 500, планктонних безхребетних – приблизно 1100, водоростей у мікрофітобентосі – близько 350, водоростей у макрофітобентосі – близько 260, вищих водяних рослин – біля 160, безхребетних  у  мейобентосі  –  близько  500,  безхребетних  у макрозообентосі – 875, риб – 154, морських ссавців – 4. Зареєстровано також понад 260 видів паразитів морських і прісноводних організмів. Щорічна   продуктивність   рослин   кисневого   шару   Чорного   моря   (до глибини 100–200 м) становить близько 2 млрд. т, або 48 т∙га1 морської поверхні. Біомаса літнього планктону становить, у середньому, в північно західній частині моря 400–800 мг∙м3.

Найбільш       продуктивні   зони    охоплюють    приблизно      15%     всієї

акваторії  моря. Це,  насамперед, північнозахідна частина  Чорного  моря

(ПЗЧМ), прибосфорський район, північносхідна частина біля Керченської протоки.  Тут  виробляється  близько  третини  всієї  сумарної  первинної

продукції планктонних і бентосних рослин Чорного моря. У північно західній частині моря фітопланктону завжди більш, ніж у центральній акваторії моря, берегів Криму й Кавказу. В літній сезон в зоні впливу виносу біогенних елементів з Дунаю в морській воді налічується до 1–2 млн. кл.∙дм3  планктонних водоростей, а в прибережних водах Криму їхня середня кількість не перевищує 100 тис. кл.∙дм3. Іноді цей показник падає до 5 тис. кл.∙дм3. Така ж закономірність характерна й для донних макрофітів. З них особливої уваги заслуговує червона водорість філофора, з якої добувають агар. До 95 % чорноморських запасів цієї водорості виростає саме в ПЗЧМ в зоні впливу стоку Дунаю.

Вперше великі масиви водорості філофори відкрив в 1908 р. відомий гідробіолог, завідувач Севастопольською біологічною станцією С. А. Зернов. Фітомаса філофори в полі Зернова становила в 60і рр. 1–10 кг∙м2. Його площа в ті роки досягала 11 000 км2, а загальна фітомаса оцінювалася в 7–10 млн. т. Забруднення ПЗЧМ стоками з рисових полів Причорномор'я,

що містили залишки гербіцидів, призвело до поступового зменшення площ заростей, які на початку 90х рр. скоротилися до 500 км2 при загальній фітомасі 300–500 тис. т. Зокрема, філофорне поле Зернова втратило промислове значення, видобуток філофори повністю заборонений. В останні роки заготівля філофори перенесена на мале філофорне поле, розташоване в східній частині Каркінітської затоки.

Завдяки багатій кормовій базі ПЗЧМ найбільш продуктивна. Її біопродуктивність на третину пов'язана з виносом біогенних речовин зі стоком Дунаю. Біомаса зоопланктону в північнозахідній частині Чорного моря становить 500–2000 мг∙м3, а у відкритій частині – в середньому 25–

100 (максимальна 300) мг∙м3.

Основні організми бентосу – це мідії, рапани, креветки, краби. Інші

безхребетні менш поширені. У середньому в шельфовій зоні біомаса бентосу дорівнює 20–100 г∙м2. Тут виявляються скупчення окремих видів бентонтів, де їхня чисельність і біомаса значно перевищують середні показники. Так, зареєстровані біоценози мідій, де їхня біомаса досягала

10–15 кг∙м2, а біомаса молюска мії – до 20 кг∙м2.

Крім    аборигенних  видів   безхребетних,            у          Чорне  море    разом  з

баластними водами, обростаннями морських суден і придонних течій через Босфор проникають мігранти – гідробіонти з інших морів. Завдяки цим акліматизантам  видовий  склад  безхребетних  збагатився  такими молюсками, як рапана, мія, анадара, а також блакитним крабом і багатьма іншими.

В останні роки в Чорне море проникнув і дуже швидко поширився

гребневик мнеміопсис Лейді – медузоподібна тварина. Це – хижак, що поїдає не тільки зоопланктон, але й пелагічну ікру й личинок риб. Його поява була вперше зареєстрована в 1988 р., а вже через рік його біомаса досягла 800 млн. т. Масове розмноження мнеміопсису призвело до підриву кормової бази риб, особливо хамси й шпроту. Біомаса кормового зоопланктону зменшилася в 3 рази. В 1989 р. відзначався найбільший спалах чисельності цього хижака. Його біомаса досягала в цілому по морю

1,5 кг∙м2 у шарі води до глибини 20 м. У ПЗЧМ вона становила 5 кг∙м2. В

наступні   роки   біомаса   гребневика   знизилася.   Так,   в   1991   р.   вона

скоротилася майже в 5 разів у порівнянні з 1990 р. і в 3,5 рази – з 1989 р. В

1997  р.  у  планктоні  Чорного  моря  були  виявлені  нові  «вселенці»  –

гребневики з роду берое: морський огірок і морський огірок овальний, що швидко поширилися по всьому Чорному морю, переважно в прибережній зоні. Вони харчуються мнеміопсисом (заковтують його), тому з появою таких суперхижаків чисельність мнеміопсису значно знижується, що позитивно позначається на кормовій базі риб. До появи мнеміопсису надзвичайно висока чисельність і біомаса були характерні для медузи аурелії, що практично зайняла нішу рибпланктофагів у пелагічній частині Чорного моря. У 80і рр. біомаса аурелії у відкритих водах становила в

середньому від 0,6 до 1 кг∙м2, а в цілому по морю – від 300 до 500 млн. т. Протягом доби аурелія виїдає близько 5–7% біомаси мезопланктону, що є важливим кормовим об'єктом хамси, шпроту й інших риб. Із вселенням у Чорне море гребневика, що є більш агресивним хижаком і харчується тими ж організмами, що й аурелія, біомаса останньої почала різко знижуватися.

Серед небезпечних вселенців з інших морів і океанів, що випадково потрапили в Чорне море й досить швидко розмножилися, варто назвати великого двостулкового молюска мію піщану, аборигена Атлантичного океану. Масовий розвиток мії призвів до скорочення чисельності такого важливого компоненту кормової бази мальків і молоді донних риб, як дрібний молюск лентідій. А це, у свою чергу, негативно втечіїло на відтворення бичків, калканів, глоси, султанки й інших видів риб. Протягом останніх 15–20 років поблизу Керченської протоки зареєстрована поява блакитного краба, а на північнозахідному шельфі – молюска доридели, що живе переважно в Атлантичному океані біля берегів США й Канади. Стійким до дефіциту кисню виявився двостулковий молюск анадара, що з'явився  в  1984  р.  у  шельфовій  зоні  української  ділянки  ПЗЧМ.  Серед інших вселенців заслуговує на увагу водорість десмарестія, основним місцем перебування якої є холодні північні моря Європи. У Чорному морі вона найбільш інтенсивно розвивається в зимові місяці.

У  Чорному  морі  живуть  дельфіни,  що  поїдають  дуже  велику кількість  риби.  До  1940  р.  у  Чорному  морі  налічувалося  2–2,5  млн.

дельфінів, зустрічалися зграї чисельністю до 5–6 тис. особин. До 1966 р. їхня чисельність знизилася до 500 тис. Промисловий вилов дельфінів в

1966 р. був заборонений, але падіння їхньої чисельності тривало, і в 80х рр. вона не перевищувала 100 тис. особин. Серед дельфінів, що ще залишилися в Чорному морі, багато хворих тварин, що є наслідком токсичного забруднення його вод.

Основними  промисловими  видами  риб  Чорного  моря  є  катран,

мерланг,  калкан,  осетер,  хамса,  шпрот,  ставрида.  В  30–40і  рр.  через Босфор у Чорне море заходили косяки хамси, сардини, ставриди. Тут з'являлися пеламіда, тунець, скумбрія, що навіть розмножувалися в Чорному морі.

До 1940 р. у Чорному морі добували 860 тис. ц. риби. Структура уловів була наступною: хамса й шпрот – 38%, тарань, лящ, сазан – 11%,

кефаль – 6%, бички – 5%, лиманнорічкові риби – 38%, прибережні риби –

45%, риби відкритої частини моря – 14%. В останні роки різко знизилися улови осетрових, оселедців, камбаликалкана. Втратили промислове значення пеламіда, луфар, велика ставрида, кефаль.

 


Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 | 113 | 114 | 115 |

Оцените книгу: 1 2 3 4 5

Добавление комментария: