Название: Банківські операції - Череп А.В., Андросова О.Ф.

Жанр: Банківська справа

Рейтинг:

Просмотров: 1725

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 |



8.4. Ризики у зовнішньоекономічній діяльності, способи їх усунення

 

У процесі укладання зовнішньоторговельних угод експортери та імпор тери враховують багато чинників і показників, починаючи з фінансового стану ділового партнера, його позиції на ринку і закінчуючи політични ми, економічними та законодавчими умовами його країни. Пильне вив чення контрагента особливо важливе в сучасних умовах, коли стрімкий розвиток світового ринку, постійне удосконалення продукції, що вироб ляється, спонукають покупців до пошуку нових ділових партнерів, но вих постачальників, найбільш привабливих з погляду ціни та якості това ру. При оформленні нового торговельного партнерства фірми (підприєм ства)  і банки, які беруть  участь  у розрахунках, оцінюють насамперед ризики, що можуть виникати у ході такого співробітництва.

З погляду міжнародної торгівлі, ризик – небезпека втрат з вини іншої сторони або через зміну політичної, економічної чи іншої ситуації в країні партнера. Можливих втрат у зовнішньоекономічній діяльності може заз нати будьхто з її учасників – експортер, імпортер або обслуговуючий банк. Тому дуже важливо знати всі типи ризиків, які виникають у про цесі міжнародного товарообміну, а також заходи, що дають змогу ці ризи ки мінімізувати або усувати зовсім.

У зовнішньоекономічній діяльності розрізняють чотири основні гру пи ризиків:

— ризик країни;

— банківський;

— валютний;

— ризик контрагента.

Ризик країни перебуває за межами банківської системи або конкретно го ділового партнера. З позицій міжнародної торгівлі до цього  ризику належать політичні та економічні події в конкретній країні, які можуть призвести до втрат під час зовнішньоторговельних операцій. Такі події перебувають, до певної межі, під контролем уряду цієї країни.

Одним з глобальних чинників у галузі  міжнародних економічних відносин є політична стабільність у країнах та регіонах, загальний пол ітичний клімат у світі. Політична нестійкість, несприятливі події (війни, революції, націоналізація, ембарго тощо) ставлять під сумнів можливість виконання сторонами своїх зобов’язань за контрактом. Наприклад, екс портер не може відвантажити товари через те, що вони можуть бути зни

щені  чи пошкоджені під час воєнних дій або при транзиті. У зв’язку з політичними подіями імпортер не матиме можливості оплатити отрима ний товар. З тих самих причин банк експортера не матиме можливості рамбурсувати кошти на банк  імпортера, або банк  імпортера не зможе здійснити покриття. При  оцінці політичних ризиків важливо вивчити політичну ситуацію в країні партнера і країнах транзиту. Мінімізації пол ітичних ризиків може сприяти використання акредитивів, підтвердже них банком стабільної країни, форфейтингових угод, експортного стра хування і гарантій.

Разом із політичною ситуацією важливу роль у зовнішньоторговельній діяльності відіграють економічні умови країни контрагента, такі як на явність у неї валютних резервів, ступінь конвертованості валюти, інфля ція, платіжний баланс тощо. Несприятливі економічні умови, наприклад дія мораторію, зміни у зовнішньоекономічному законодавстві, політика протекціонізму і т. п., можуть завадити імпортеру виконати свої зобов’я зання. Експортер, у свою чергу, може не виконати своєї частини контрак ту через обмеження або заборону експорту. Банки в такій ситуації можуть також  бути не в змозі  виконати свої функції. До засобів банківського страхування економічних ризиків можна віднести:

— постійне спостереження за рейтингом країн, який публікується в спеціалізованих виданнях;

— установлення для окремих країн лімітів та їх регулярний перегляд;

— відкриття філій (представництв) у країнах партнерів і розміщення там своїх представників для вивчення поточної ситуації на місцях.

При торгівлі з економічно несприятливими країнами у світовій прак тиці використовується більш короткий термін виконання протилежною стороною зобов’язань за контрактом, ніж при угодах з економічно розви нутими державами.

Додаткові проблеми можуть виникати у зв’язку з істотними відмінно стями в економічних структурах, юрисдикціях, діловій та банківській практиці в різних країнах. Стосовно України слід зауважити, що досі ще не розроблена концепція захисту  українського ринку, вітчизняного підприємництва. Український ринок виявився відкритим для недоброя кісної імпортної продукції, яка має низькі екологічні характеристики.

У країнах, економіка яких  базується на ринкових засадах, продов жується процес пошуку найбільш раціональних і економічних форм здійснення зовнішньоекономічних зв’язків, захисту матеріальних інте ресів суб’єктів цього виду діяльності. Будьяка форма товарообміну, яка супроводжується рухом грошових коштів, знаходить своє відображення

в національному законодавстві, традиціях або загальновизнаній практиці. Тим не менше навіть у цих країнах компаніям і установам важко визначи ти фінансовий стан, порядність і технічні можливості свого партнера, особ ливо за умови нового ділового партнерства, нестабільності країни кон трагента, браку необхідної інформації щодо партнера (його країни). Ризик непереказу грошових коштів як елемент ризику країни, пов’язаний з відмо вою або нездатністю з економічних причин країни імпортера здійснити платіж відповідно до домовленості чи з нездатністю країни експортера повернути авансові платежі. Держава може встановлювати обмеження як на переказ коштів, так і на їх конвертацію в інші валюти. З погляду банків подібні розпорядження й обмеження можуть призвести до того, що банк експортера не отримає рамбурсу у відповідній валюті, а банк імпортера не здійснить переказу грошей на покриття або авансовий платіж у цій ва люті. При цьому самі контрагенти здатні виконувати свої зобов’язання за контрактом. З метою страхування ризику непереказу грошових коштів необхідно вивчити рейтинг країни, врахувати існуючі валютні обмежен ня і правила валютного регулювання в країні контрагента.

Ризик банку пов’язаний з втратами, які можуть виникати через його недостатню фінансову надійність, неналежну організацію управління бан ком.  На діяльність банку  як фінансової структури впливає ціла низка чинників: навколишнє політичне та економічне середовище, конкурен ція, акціонери, якість персоналу, технічне обладнання тощо. Окрім стійко го фінансового стану, професійність персоналу є однією з головних умов ефективної роботи банку.

З метою контролю за банківськими ризиками банки встановлюють нормативи та ліміти, які час від часу переглядаються, відстежують інфор мацію про фінансовий стан банків, постійно підвищують кваліфікацію співробітників.

Таким чином, оцінюючи ризикованість банківських операцій з об слуговування зовнішньої торгівлі, насамперед необхідно визначити ри зик країни і ризик банку. У міжнародній практиці відомі випадки, коли надійність банку оцінюється вище, ніж надійність країни в цілому. При кладом може бути Південна Африка на початку 80х років, де з політич них причин репутація банків була вищою, ніж країни в цілому. В інших випадках банківський ризик і ризик країни оцінюються приблизно од наково.

Незважаючи на те, що банківський ризик перебуває в тісному зв’язку з ризиком країни, банківським спеціалістам його набагато легше оціни ти, ніж ризик конкретної країни. Аналіз банківських балансів дає змогу

оцінити ліквідність і платоспроможність банку і, як наслідок, передбачи ти можливе погіршення його позицій. При  оцінюванні ризику країни подібний аналіз зробити набагато важче через непередбаченість дій окре мих політичних діячів.

Валютний ризик є одним з найважливіших чинників міжнародної торгівлі. На валютні ризики наражаються не тільки торговельні контра генти, а й банки, державні установи, приватні особи, які мають валютні рахунки. Непередбачені коливання валютних курсів ведуть до прямих втрат одних фірм та банків і прибутків – інших.

Валютні ризики – загроза втрат у результаті зміни курсів валют під час виконання контракту. Такі втрати виникають, зокрема, при змінах курсу валюти ціни відносно валюти платежу в період між підписанням зовніш ньоторговельного або кредитного контракту і здійсненням платежу за ним. У разі збігу валюти ціни і валюти платежу валютний ризик спричи нюється зміною курсу валюти контракту порівняно з національною ва лютою контрагентів або з падінням купівельної спроможності валют.

Якщо валюта ціни і валюта платежу не збігається, експортер зазнає збитків при зниженні курсу валюти ціни відносно валюти платежу, оск ільки він отримує менший грошовий еквівалент зафіксованої в контракті вартісної величини. Аналогічним буде валютний ризик для кредитора. Навпаки, для імпортера і боржника валютні ризики виникають при підви щенні курсу валюти ціни відносно валюти платежу, оскільки для її купівлі необхідно заплатити більше національної валюти. У разі збігу валюти ціни і валюти платежу валютний ризик експортера виникає при девальвації валюти контракту відносно його національної валюти. І навпаки, імпор тер зазнає збитків, якщо відбувалася ревальвація валюти договору відносно своєї національної валюти.

Найбільшою мірою  на валютні ризики наражаються експортери та імпортери готових виробів, особливо машин та обладнання, оскільки подібні контракти, як правило, укладаються за умови відстрочки плате жу. Таким чином, чим більший період між підписанням контракту і про веденням платежу за ним, тим вища  вірогідність валютних коливань і гостріша необхідність проведення захисних заходів, спрямованих на за побігання валютним ризикам.

У міжнародній практиці застосовуються три основні підходи і до стра хування валютних ризиків:

— однобічні дії одного з контрагентів;

— взаємна домовленість учасників угоди;

— операції страхових компаній або банків.

Підприємства (фірми) можуть знизити свій валютний ризик за умови правильного вибору валюти ціни контракту, а також валюти платежу у разі їх незбігу. Для експортера вигідно встановлювати ціну контракту в

«міцній» валюті, курс якої стабільний або має тенденцію до зростання.

Для імпортера вигідна «слабка» валюта, курс якої постійно девальвує.

Другий спосіб страхування валютних ризиків, який використовуєть ся у світовій практиці, полягає в зміні термінів платежів. Він називається в перекладі з англійської «випередження і відставання» (leads & lags). Сутність цієї тактики полягає в маніпулюванні термінами розрахунків: дострокова оплати товарів і послуг при очікуваному підвищенні курсу валюти платежу або, навпаки, затримка платежу при прогнозованому падінні її курсу. Можливість дострокової оплати, а також розмір пені за несвоєчасну оплату фіксується у контрактах.

Широкого використання серед підприємств і банків набув ще один

метод валютного страхування – збалансованість грошових вимог і зобов’язань, або приведення у відповідність валютних доходів та витрат. Цей метод часто використовується підприємствами, які укладають велику кількість міжнародних угод. Укладаючи угоди, банки повинні вибирати ту валюту, яка допоможе повністю або частково закрити відкриті валютні позиції, які вже має клієнт. Це можливо при одночасному підписанні контрактів на експорт та імпорт у тій самій валюті з приблизно рівними строками виконання. Якщо ж підприємство займається одним видом діяльності, то більш доцільно укладати контракти з використанням різних валют, курси яких змінюються в протилежних напрямках.

Крім цього, страхування валютних ризиків здійснюється за допомо гою валютних застережень. Валютні застереження – спеціальні умови, що включаються до контракту і передбачають перегляд суми платежу в тій самій пропорції, в якій передбачається зміна курсу валюти платежу відносно валюти застереження. При цьому методі валюта платежу ста виться в залежність від стійкішої валюти застереження.

У міжнародній торгівлі розрізняють прямі, непрямі та багатовалютні застереження. Так, якщо ціна товару зафіксована в одній з найбільш по ширених у міжнародних розрахунках валют, а платіж передбачений в іншій грошовій одиниці (наприклад, у національній валюті), то застосовується непряме валютне застереження, тобто в контракті вказується курс пере рахунку однієї валюти до іншої на день проплати.

У разі, коли валюта ціни і валюта платежу збігаються, а розмір суми платежу залежить від зміни курсу валюти розрахунків відносно іншої ста більної валюти (валюти застереження), застосовується пряме валютне зас тереження (воно також має назву одновалютного).

Багатовалютні застереження коригують суму грошових зобов’язань залежно від зміни середньоарифметичного курсу кількох валют (кошика валют). При цьому щодо валютного ризику обидва контрагенти перебу вають у рівних умовах. З технічної точки зору, застереження полягає в тому, що при підписанні контракту фіксується співвідношення валюти ціни до валютного кошика, а на дату платежу передбачається зміна суми платежу пропорційно до зміни цього співвідношення. Таким чином, при застосуванні багатовалютного застереження використовується принцип порівняння курсу валюти ціни до валютного кошика на дату підписання контракту і на дату платежу.

Кількість валют у наборі валютного кошика коливається від двох і більше. Однак захисні якості багатовалютного застереження залежать не від кількості, а від якості набору валют. Валютні кошики розрізняються за складом валют: кожна валюта має однакову питому вагу (симетричні кошики); кожна валюта має різну питому вагу (асиметричні кошики); валюти зафіксовані на відповідний період застосування розрахункової одиниці як валюта застереження (стандартний кошик); валюти зміню ються залежно від ринкових чинників (кошик, що регулюється).

Багатовалютні застереження мають деякі переваги порівняно з одно валютними. Поперше, валютний кошик як метод вимірювання середнь озваженого курсу  валюти платежу щодо  набору інших  валют  знижує вірогідність різкої зміни суми платежу. Подруге, вони в найбільшому ступені забезпечують інтереси обох контрагентів угоди з погляду валют ного ризику, оскільки включають валюти, що мають різний ступінь ста більності.

Для регулювання суми платежу залежно від зміни як товарних цін, так і валютних курсів застосовуються комбіновані валютноцінові застере ження. При цьому якщо ціни і курси змінюються в одному напрямку, то сума зобов’язання перераховується на найбільший відсоток відхилення; якщо напрямки їх динаміки не збігаються, то сума платежу змінюється на різницю між такими відхиленнями.

Банки, страхові та фінансові компанії також активно займаються стра хуванням валютних ризиків. У банківській практиці використовують різні методи. Один з них – хеджування, або створення зустрічних вимог і зобо в’язань в іноземній валюті.  Найбільш поширені методи хеджування – укладення форвардних і опціонних угод.

З метою страхування валютних ризиків часто використовуються об ліководисконтні операції, при яких банк бере на себе не тільки ризик валютних коливань, а й ризик неплатоспроможності боржника. Ці опе330

рації здійснюються як у формі документарного акредитива з відстрочкою платежу, так і на базі простого або переказного векселя, авальованого бан ком. Набули поширення операції з дисконтування векселів, або форфей тинг, сутність яких полягає в перевідступленні банку права вимоги за боргованості в іноземній валюті в обмін на негайну виплату банком відпо відної суми у національній або іноземній валюті. При цьому банк зараховує підприємству суму вимоги за відрахуванням відсотка (дисконту). Дис контування векселів здійснюється без права регресу на попереднього влас ника і використовується в угодах з довгостроковим відстроченням плате жу (від півроку до п’ятисеми років).

При  оцінюванні доцільності та ризикованості кожної торговельної операції контрагенти, крім ризику країни, валютного і банківського ри зиків, оцінюють ризик свого партнера. У міжнародній торгівлі існують два види ризику контрагентів:

— ризик неплатежу;

— ризик невиконання контракту.

Ризик неплатежу виникає для експортера, якщо імпортер неспромож ний або не бажає здійснити платіж за контрактом. З іншого боку, якщо імпортер зробив авансовий платіж, то він ризикує, бо у разі невиконання контракту експортер може не повернути аванс. Як ефективні заходи зі страхування ризику неплатежу контрагентам доцільно вживати таких за ходів:

— перевіряти інформацію про ділового партнера: про його репутацію, кредитоспроможність, рівень менеджменту, загальний стан галузі про мисловості, конкурентоспроможність товару;

— наполягати на виставленні на користь себе платіжної гарантії, аван сової гарантії, перевіряючи при цьому надійність і міжнародний автори тет гаранта;

— включати до контракту умови, які передбачають застосування до платника штрафів у разі затримання оплати.

Ризик невиконання контракту полягає в невиконанні сторонами умов контракту. Зокрема, імпортер може відмінити або в однобічному порядку змінити замовлення. Експортер з технічних або фінансових причин може не виконати замовлення або виконати його з порушенням терміну і умов поставки, кількості товару, його якості, асортименту, упакування, умов транспортування тощо. Для страхування ризику невиконання контракту підприємствам необхідно включати до контракту умови, що передбача ють фінансову відповідальність сторін за його невиконання, а також ак тивно застосовувати банківські гарантії виконання зобов’язань.

 

У міжнародній торгівлі трапляються й інші види ризиків, наприклад ризик втрати або ушкодження товару в дорозі (ризик доставляння), ризик затримки або втрати документів за акредитивом при їх переказі поштою (поштовий ризик), проблеми з митницею (митний ризик) тощо. Для стра хування подібних ризиків удаються до послуг приватних страхових ком паній, відправляють документи кількома комплектами кур’єрської пошти та ін. Вибір найефективніших заходів мінімізації ризиків у кожному конк ретному випадку залежить від досвіду роботи фірми з кожною країною.

 

Тести

1. Для проведення міжбанківських розрахунків в іноземній валюті банки

України встановлюють з іноземними банками:

а) ділові відносини;

б) партнерські стосунки;

в) кореспондентські відносини.

 

2. Як називаються кореспондентські рахунки з іноземними банками:

а) лоро;

б) клірингові;

в) валютні;

г) ностро.

 

3. Які документи  подають банки для відкриття кореспондентського рахунку?

 

4. До способів державного регулювання відносять:

а) ліцензування операцій із зовнішньоекономічної сфери;

б) реєстрацію та декларування товарів через заповнення декларацій;

в) використання тільки безготівкових форм розрахунків;

г) здійснення розрахунків тільки через уповноважені банки;

д) все вищесказане вірно;

ж) всі пункти не вірні.

 

5. Дайте визначення документарним розрахункам.

 

6. До форми розрахунків при оплаті зовнішніх контрактів відносять роз0 рахунки:

а) документарні;

б) недокументарні;

в) комерційні.

 

7. Назвіть види інкасо:

а) інкасо фінансових документів    ;

б) банк вимагає платіж у особи, яка знаходиться за межами кордону

____;

в) банк допомагає зарубіжному банку в отриманні платежу      ;

г) інкасо комерційних документів, які супроводжують фінансові         .

 

8. Дайте визначення акредитивам:

а) відзивні;

б) безвідзивні;

в) покриті;

г) непокриті;

д) підтверджені;

е) непідтверджені;

ж) трансферабельний;

з) компенсаційний.

 

9. Назвіть види акредитивів:

а)         – постійне постачання товарів, можливість попов нення;

б)         – повна гарантія оплати банкомемітентом;

в)         – видача авансів експортеру для відправлення то варів.

 

10. На які цілі видаються кредити за екпортно0імпортними операціями?

 

Запитання для самоконтролю

1.   Які  необхідно подати документи комерційному банку  для  відкриття кореспондентського рахунку?

2.   Які  існують форми розрахунків при  оплаті  зовнішніх контрактів?

3.   Назвіть і охарактеризуйте документарні форми міжнародних розра хунків.

4.   Приведіть схему розрахунків за документарним акредитивом.

5.   Дайте  характеристику основних форм акредитива.

6.   Які види та способи використання акредитивів?

7.   Які  специфічні види  акредитивів використовують у практиці міжна родних розрахунків?

8.   Які існують відмінності між різними видами акредитивів?

9.   Що  таке переказний акредитив і як проводяться за ними розрахунки?

10. Які реквізити вказуються у заяві  на відкриття акредитиву?

11. Який порядок оформлення заяви на відкриття акредитиву?

12. Які існують способи виконання акредитиву?

13. Які види комісійних за акредитивами використовують комерційні банки?

14. За якими Правилами здійснюється порядок використання, передання та інші  операції з акредитивами?

15. Сутність інкасо, види  та фази її застосування.

16. Які сторони беруть  участь  при  інкасовій формі розрахунків?

17. На які напрямки видають кредити за експортноімпортними операціями?

18. Які документи необхідно подати резидентам в обслуговуючий банк?

19. Які існують ризики у ЗЕД?

20. Методи мінімізації в зовнішньоекономічній діяльності.

 

Література:

1.   Агарков М.М. Основы банковского дела: Курс лекций. – М.: БЕК, 1994.–

350 с.

2.   Адекенов Т.М. Банки и фондовый рынок. – М.: Ось89, 1997. – 160 с.

3.   Банківські операції: Курс  лекцій: У 8 ч. – Ч.1: Економічні основи бан ківської справи / Уклад. Н.Г. Слав’янська. – Суми: Ініціатива, 1999. – 60 с.; Ч.2: Операції комерційних банків з організації розрахунків і обслуговування пла тіжного обороту підприємств і організацій / Уклад. Н.Г. Слав’янська. – Суми: Ініціатива, 2000. – 90 с.; Ч.3:  Пасивні операції комерційних банків / Уклад. Н.Г. Слав’янська. – Суми: Ініціатива, 2000. – 60 с.

4.   Вступ до банківської справи: Навч. посіб. / Відп. ред. МЛ. Савлук. – К.: Лібра, 1998.– 344 с.

5.    Гагарин С.В., Никольский Ю.Б., Шамаев ГА. Межбанковский кредит:

дилинговые операции на рынке “коротких денег”. – М.: Принтлайн, 1995. – ,

208 с.

6.   Депозитарій: порядок обслуговування емітентів та зберігачів (Міжрегі ональний фондовий союз). – К.: ООО “Вісник фондового ринку”, 1999. – 92 с.

7.         Енциклопедія банківської справи України / Ред.  кол.:  B.C.  Стельмах

(голова) та ін. – К.: Молодь: Ін Юре, 2001. – 680 с.

8.   Інструкція про  міжбанківські розрахунки в Україні, затверджена по становою Правління НБУ  від 27.12.1999 № 621.

9.   Положення про  порядок емісії  платіжних карток і здійснення опе рацій  з їх застосуванням, затверджене постановою Правління  НБУ  від

24.09.1999 №479.

10. Правила бухгалтерського обліку операцій із використанням платіж них карток, затверджені постановою Правління НБУ  від 17.12.2001  № 524.

11. Шевченко Р.І. Банківські операції. – К.: КНЕУ, 2000. – 160 с.

 

 


Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 |

Оцените книгу: 1 2 3 4 5

Добавление комментария: