Название: Банківські операції - Череп А.В., Андросова О.Ф.

Жанр: Банківська справа

Рейтинг:

Просмотров: 1725

Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 |



1.4. Банківська система України та її становлення

 

У перші роки державної незалежності бюджетна система України, ус падкована від бюджетної системи СРСР, базувалася на банківській сис темі касового поповнення (виконання) бюджету. В межах цієї системи на галузеві спеціалізовані банки було покладено виконання всіх облікових і контрольних функцій, тому що саме Міністерство фінансів, цілком по кладаючись на банки, обліком державних витрат не займалося. Спочатку на базі відділень державних банків почали виникати комерційні банки, що продовжували здійснювати функції контролю за виконанням держав ного бюджету, хоча це суперечило їх завданням і принципам роботи. Ана логічна система банківського контролю за виконанням бюджету діяла у всіх постсоціалістичних державах на території колишнього СРСР.

Безготівкові гроші у фінансовій системі тих років уже перестали бути умовною обліковою одиницею, а схема  руху, що діяла  (Міністерство фінансів – галузеві міністерства – державний банк – рахунки бюджетних організацій у комерційних банках), не давала змоги контролювати реаль не перебування і використання коштів.

У 1992 р. в Україні було створено бюджетне управління Міністерства фінансів, а з червня 1993 р. введено в дію нову систему фінансування витрат бюджету в межах доходів, що надійшли. Практику обліку витрат бюджетних організацій комерційними банками було ліквідовано, ним почали займатися структури Міністерства фінансів, а Національний банк України (НБУ) став єдиним емісійним центром. У жовтні 1993 р. в Ук раїні на рівні обласних фінансових управлінь було створено систему сек торів з виконання державного бюджету.

Створення і розвиток банківської системи України відбувалися поетапно:

1)  19881990 pp. – створення, прототипу системи українських комер ційних банків у складі банківської системи СРСР;

2)  1991 р. – перше півріччя 1992 р. – перереєстрація українських ко мерційних банків і початок формування банківської системи України як незалежної держави;

3)  друге півріччя 1992 р. – 1993 р. – розвиток банківської системи України на етапі становлення економічного й політичного суверенітету держави;

4)  1994 – 1996 pp. – розвиток банківської системи України на першо му етапі реалізації курсу радикальних економічних реформ монетарними методами в період зміцнення економічного суверенітету держави;

5)  з 1997 р. – розвиток банківської системи України в умовах фінан совоекономічної кризи, поступовий перехід до поєднання монетарних методів управління економікою з її структурним реформуванням.

Перший етап в історії створення українських комерційних банків по в’язаний зі спробою державного (директивного) реформування банківсь кої системи колишнього СРСР за здійснення курсу на перебудову еконо міки, проголошеного урядом Радянського Союзу. На цьому українські комерційні банки реєструвалися в Москві як:

:

 

– комерційні банки, створені на основі установ державного банку СРСР , що продовжували діяти зі статусом державних банків («Промінве стбанк», «Україна», «Укрсоцбанк», Ощадбанк і «Укрексімбанк»);

— галузеві й відомчі комерційні банки чи банки міністерств («Мон тажспецбанк» – Мінмонтаж УРСР, «Укрпостачбанк» – Держпостач УРСР,

«Трансбанк» – Мінтрансбуд та ін., усього – понад 15 банків);

 

— філії великих російських комерційних банків («Інкомбанк», «Сто личний» та ін.);

— державні й кооперативні комерційні установи, що  мали  право здійснювати банківську діяльність (понад 20 установ і організацій).

Другий етап почався у 1991 p., незабаром після проголошення неза лежності України, – перереєстрація комерційних банків в Українській книзі реєстрації банків. При цьому в більшості комерційних банків відбу лися істотні зміни складу їх засновників. Державні комерційні банки (у тому числі «Промінвестбанк», АКБ «Україна», «Укрсоцбанк» та ін.) були акціоновані їх персоналом і окремими клієнтами.

Третій етап пов’язаний зі створенням нових  банків, що залучають значний приватний капітал, капітал спільних і малих підприємств, акці онерних товариств тощо. Цей період в історії України як незалежної дер жави пов’язаний з появою і подоланням об’єктивних економічних труд нощів перших кроків на шляху до створення ринкової економіки в умо вах несприятливої зовнішньої економікополітичної ситуації, крім того, із затримками на рівні уряду в прийнятті рішень і втіленні непопулярних макроекономічних рішень, непослідовністю в проведенні економічних реформ та ін. У цей час на тлі розвитку жорстокої” інфляції з ознаками гіперінфляції та обвального скорочення обсягів виробництва в Україні було створено значну кількість дрібних комерційних банків, орієнтова них на обслуговування попиту на короткотермінові кредити для торгівлі та здатних отримувати прибуток від гри на інфляційних процесах в еко номіці. Протягом 1993 р. в Україні було створено до сотні дрібних, так званих «кишенькових» комерційних банків такого типу.

На четвертому етапі формування банківської системи значною мірою був використаний досвід перших трьох років розвитку економіки неза лежної .України. Початок цього етапу – проголошення курсу на радика лізацію і прискорення проведення економічних реформ адміністрацією знов обраного Президента України. Початковий період проведення ради кальної економічної реформи був пов’язаний із застосуванням монетар них методів управління економікою і зумовив злам у розвитку найнебез печніших негативних явищ національної економіки. Протягом 19941996 pp. НБУ встановив і ввів у практику єдині правила діяльності комерцій них банків країни.

Завдяки діям НБУ й уряду вдалося призупинити інфляцію, неприй нятне швидке зростання цін і обвальне падіння виробництва. Факт фінан сової стабілізації в економіці Україні в другій половині 1996 р. визнаний і зарубіжними експертами. Підтвердженням стабілізації є грошова рефор

ма, успішно проведена в Україні восени 1996 р. Іншою позитивною озна кою стало підвищення інтересу до української економіки з боку зарубіж них фінансових організацій. У період з 1994 по 1996 р. в Україні було зареєстровано 14 представництв іноземних банків і банків за участю іно земного капіталу. За цей же час іноземні інвестиції в економіку України зросли майже в чотири рази – з 366,9 млн. дол. США до 1 млрд. 223 млн.

Проте результати, досягнуті у фінансовій сфері монетарними метода ми, не були підкріплені стабілізацією виробництва і супроводжувалися нагромадженням істотних проблем в інфраструктурі:

1) усіченою і непослідовною виявилася реформа системи державного управління;

2) із запізненням було започатковано і недостатньо ефективно здійсне но реформу податкової системи, що є однією з основних передумов еко номічних реформ;

3) запізніле затвердження державного бюджету. Прорахунки у форму ванні держбюджету на 1996 р. призвели до нагромадження неприйнятно високої бюджетної заборгованості. Затримка із затвердженням його на

1997 р. зумовила багато негативних процесів у бюджетній сфері;

4) уряд не зміг достатньою мірою використати можливості фіскальної політики і результатів фінансової стабілізації для припинення триваючо го спаду виробництва;

5) темпи розвитку ринку цінних паперів значно нижчі, ніж у країнах ближнього зарубіжжя, насамперед у Росії. Причинами цього є відсутність національного досвіду (культури) роботи на ринку цінних паперів, зне вага інтересів пересічних вкладників з боку системи державного банку СРСР протягом життя декількох поколінь, низька інвестиційна культу ра більшості громадян України та ін. Але найбільше значення у форму ванні українського вторинного ринку цінних паперів мали незадовільне національне фінансове законодавство й відсутність дієвого державного контролю за його виконанням;

6) не вдалося у визначений термін не тільки провести сертифікатну приватизацію, а й організувати одержання приватизаційних сертифікатів громадянами України. Недовіра більшості населення до програм прива тизації, пасивність і небажання визнати економічну доцільність і перс пективність участі в приватизаційних заходах пригальмували економічні реформи в Україні;

7) рівень інфляції в Україні в 19941996 pp. виявився вищим від розра хункового, що негативно позначилося на ефективності програм віднов лення довіри до кредитних і депозитних інститутів і, відповідно, на перс36

пективах відновлення кредитного потоку й забезпечення розрахунково го зростання інвестицій резидентів у реальний виробничий сектор націо нальної економіки.

На першому етапі економічної реформи за підвищення рівня вимог з боку НБУ до діяльності комерційних банків виявилася одна з основних проблем українських комерційних банків – низький професійний рівень банківського менеджменту. Помилки менеджерів комерційних банків спричиняли банківські кризи і банкрутства: 12 комерційних банків у 1994 p., 20 – у 1995 р. і понад 100 – у 1996 р, (у тому числі  45 комерційних банків було визнано прямими банкрутами, а до 60 – прихованими). Серед основних прорахунків менеджерів, що призвели до кризи банківських установ, – недостатньо професійний підхід до аналізу кредитного ризику й прорахунки у створенні філій банків.

На межі 1996 – 1997 pp. в Україні розпочався другий етап економічної реформи, на якому до пріоритетного завдання забезпечення фінансової ста білізації в державі додалося проведення структурної реформи й реформи відносин власності. Правове підґрунтя цього етапу було закладене найваж ливішими юридичними актами, прийнятими в 1991996 pp., у тому числі прийняттям Конституції України й визнанням рівноправності різних форм власності, з урахуванням власності на землю. Основною метою на цьому етапі було проголошено проведення структурної перебудови державної еко номіки, спрямованої на відродження повнокровного інвестиційного про цесу на основі зниження податкового тиску на виробника товарів і послуг, звільнення державного бюджету від невиправданих витрат.

Перехід до нової системи економічних відносин, заснованої на принципах ринкової економіки, зумовив докорінну перебудову банківської системи.

Банківська система в сучасній Україні є дворівневою структурою уп равління фінансовими ресурсами, представленою 1) НБУ і його структу рами, 2) комерційними банками різних форм власності, спеціалізації й територіального рівня.

Національний банк України (НБУ). Дворівнева структура банківської системи України визначена чинним фінансовим законодавством 1999 –

2000 pp. Національний банк у банківській системі належить до верхнього рівня і здійснює функції, типові для центрального державного банку роз винутих європейських держав, є емісійним і розрахунковим органом дер жавної влади, банком банків і банкіром уряду України.

НБУ регулює діяльність банківської системи в межах законодавчої й нормативної баз, несе відповідальність перед суспільством за функціону вання банківської системи загалом.

За НБУ закріплено виконання низки функцій (згідно Законом «Про

Національний банк України» – 19 функцій), ключовими з яких є:

– функція центрального банку країни;

– функція емісійного центру;

– функція валютного органу;

– функція органу банківського нагляду;

– функція банку банків;

– функція банку уряду;

– функція організатора міжбанківських розрахунків;

– функція центру грошовокредитного регулювання економіки. Основною функцією НБУ є забезпечення стабільності національної

грошової одиниці.

Для реалізації своїх функцій НБУ здійснює такі види операцій:

— надання кредитів комерційним банкам для підтримки їх ліквідності;

— дисконтні операції з векселями й чеками;

— купівляпродаж на вторинному ринку цінних паперів;

— відкриття власних кореспондентських рахунків у зарубіжних бан ках і ведення рахунків іноземних банківкореспондентів;

— ведення рахунків українських комерційних банків;

— купівляпродаж валютних цінностей з метою монетарного регулю вання;

— збереження, а також купівляпродаж банківських металів, дорого цінних каменів та інших цінностей без ліцензування й квотування;

— розміщення золотовалютних резервів країни;

— прийняття на збереження й в управління державних цінних паперів та інших цінностей;

— надання гарантій і поручительств у встановленому порядку;

— ведення рахунків Державного казначейства;

— операції з обслуговування державного боргу, пов’язані з розміщен ням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу по них;

— ведення рахунків міжнародних організацій;

— інші операції, необхідні для виконання покладених функцій. Комерційні банки є основною ланкою фінансової системи України. Класифікація комерційних банків. У сучасній банківській практиці виділяють значну кількість різноманітних ознак, за якими класифікують банки. Відповідно до умов розвитку вітчизняної економічної системи бан ки можуть бути класифіковані:

1)  за формою власності: в Україні банки створюються і функціону ють у статусі державних установ (Ощадбанк, «Укрексімбанк»), акціонер38

них товариств (переважна більшість банків), товариств з обмеженою відпо відальністю, спільних підприємств (ПУМБ, «ІнвестБанкУкраїна» та ін.). Виключається перебування будьякого банку у власності однієї особи (юридичної або фізичної), оскільки за чинним законодавством комерц ійний банк може бути створений за участю не менш трьох засновників;

2)  за територіальним характером діяльності: регіональні – банки, що діють на окремій території; республіканські – банки, що здійснюють опе рації в багатьох регіонах через мережу філій; міжнародні – банки, що ак тивно працюють на світових ринках і мають філії та представництва за кордоном;

3)  за розміром: найбільші, великі, середні та малі банки. До групи,

найбільших належать банки, сукупні акти від яких перевищують 1 млрд. грн.,  великі – банки з активами понад 10 млн.  грн.,  середні – банки з активами понад 50 млн. грн., малі – до 50 млн грн.;

4)  за наявністю мережі філій: банки, що відкрили філії та територіальне відокремлені підрозділи; безфіліальні банки;

5)  за сферою діяльності: універсальні – банки, що здійснюють різно манітні операції та надають комплексні послуги; спеціалізовані – банки, що виконують певні специфічні операції та обслуговують окремі галузі економіки, функціонуючи в означеному сегменті ринку. На сучасному етапі найпоширенішими є такі види спеціалізованих банків: іпотечні, інве стиційні, ощадні, зовнішньоекономічні, клірингові.

Спеціалізованими в Україні є два банки – Державний експортно імпортний банк  України та Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України. Чітка спеціалізація цих банків, тобто здійснення операцій у вузьких секторах ринку, пов’язана зі слабкою диверсифіка цією  їх діяльності, а відтак  зі збільшенням відповідних ризиків, вірогідність яких зростає, особливо в умовах нестабільної економіки. Тому державний статус дає змогу цим банкам зберігати свою спеціалізацію в кризових умовах, оскільки держава виступає своєрідним гарантом їх ста більності та фінансової стійкості.

 


Страница: | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 |

Оцените книгу: 1 2 3 4 5

Добавление комментария: